К. Мишкініс відзначає: "У даному віці (6-8 років і далі) ґрунтовно міняються всі органи і тканини організму. Міняється і поводження. У дитини розвивається воля, діяльність знаходить спрямованість і зміст, з'являється звичка дотримувати правил і норм поводження. Розвиваються почуття, естетичні переживання, інтереси". (16, 100)
Дитина 7-ми років більше спрямована у себе, як би відвернувшись від навколишнього світу. У якому то змісті вона спокійніша, замкнута, любить самітність. Вона хоче мати свою кімнату, свій "кут", у якій може усамітнитися або складати свої іграшки.
Діти в даному віці стають постійними глядачами якої-небудь передачі. Вони як би творять себе спостерігаючи, думаючи, передумуючи. Але їхні руки постійно зайняті, вони усе хочуть спробувати, торкатися.
Діти малюють. Люблять не тільки сам процес, але і результат роботи. Починають грати в ігри за правилами.
Багато жадають від себе, тому їм треба допомогти зупинитися. Іноді, що-небудь почавши, можуть пожертвувати цій справі багато часу й енергії і раптом втомитися і зупинитися. Для них бувають гарні і погані дні.
У відносинах у родині можуть впадати в крайнощі, обожнювати то батька, то мати.
Діти 8-ми років "зустрічають світ". Їм усе легко. Їх треба охороняти від спроб зробити занадто багато і від високої самокритики. Вони прагнуть до спілкування, їм не тільки цікаво, що люди роблять, але і що вони думають. У спілкуванні з матір'ю вони вимагають, щоб відносини були глибокими, засновані на взаєморозумінні. Вони хочуть, щоб мами думали також, як і вони. Батьку вони приділяють меншу увагу. Відносини з братами і сестрами погані. У восьмиліток мінливий настрій: то дуже гарний, то дуже поганий. (4, 46-48)
Розглядаючи різні психологічні теорії можна сказати, що 7-8-ми літні діти мислять використовуючи логічні операції конкретного операційного мислення. Краще розуміють зв'язок між часом, простором і відстанню. Зменшується егоцентричність дитини, вона починає усе краще розуміти точку зору інших людей. У дитини з'являється почуття гумору (по теорії Піаже). Після 1-2 років навчання в школі, у дитини поліпшується пам'ять, мова, логіка – усе це результат навчання (по біохевіористичної теорії).
1.3 Допомога вчителя і батьків адаптації дітей до школи
Під психологічною готовністю до шкільного навчання психологи розуміють "необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства". (31, 61)
Психолог Р.С. Немов відзначає: "У пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає дуже високого рівня розвитку, що забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Однак психологічна готовність до школи цим не обмежується. Крім розвитих пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення і мови, – у неї входять сформовані особистісні особливості, що включають інтереси, мотиви, здібності, риси характеру дитини, а також якості, зв'язані з виконанням ним різних видів діяльності. При вчасному вступу до школи в дитини повинні бути досить розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, уміння спілкуватися з людьми, рольове поводження. Для того, щоб дитина була практично готова до навчання і засвоєння знань необхідно, щоб кожна з названих характеристик була в нього досить розвинута". (28, 117)
Ще один психолог А. Гучас писав, що "діти, що прийшли до школи, з перших днів попадають у несприятливі умови для їхнього психічного розвитку: програми для всіх однакові, темп навчання дуже швидкий, а фізичні і психологічні здібності не у всіх однакові. Тому частина дітей починає відставати, що викликає негативні переживання й ускладнює взаємини з однолітками і дорослими. Допомогти дитині може спільна діяльність вчителя і батьків". (8, 166-167)
І. Ханхасаєва у своїх порадах для батьків пише: "Школа – перший клас – величезна подія в житті дитини. Такого ж серйозного хвилювання вона не випробує потім багато років. І хоча це радісне хвилювання, все рівно готуйтеся до стресу. Дитина буде надзвичайно стомлена і не те, що перші дні – тижні: занадто багато нових вражень, різкий перелом у житті. Будьте м'якше і не дуже жорсткі з ним у цей період. Він буде багато чого забувати, утрачати, путати – умійте не робити з цього трагедію! Така розгубленість – своєрідна реакція на пережите хвилювання". (34, 161)
Схожі думки по цьому питанню висловлюють автори М. Перець, Б. Минзел, Х. Вимері в своїй книзі "Що повинні знати батьки": "Ця подія (початок навчання в школі) жадає від дитини великої кількості фізичних і духовних сил, тому що міняється установлений удома порядок. У школі дитина попадає в абсолютно нове оточення і почуває протиставлення між вимогою й оточенням. У цій ситуації дитина повинна адаптуватися. Повинні різними способами допомогти дитині ввійти в нове, зовсім чуже соціальне оточення, де все так строго регламентовано". (18, 107-108)
Гігієніст професор Е. Грінене стверджує: "Учень починаючи відвідувати школу повинний звикнути до тривалого сидіння за партою, до режиму школи, до нової діяльності – навчання, звикнути до вчителя, колективу класу й інших нових речей. В організмі дитини відбувається довгострокова фізіологічна адаптація. Вона може пройти легко або складно, від 5 до 6 тижнів або продовжуватися цілий рік, що дуже впливає на розвиток і ріст і навіть на здоров'я дитини". (7, 131)
І все-таки, експерименти показали, що на початку навчального року приблизно 26,2% дітей не готові до навчання в школі, після двох місяців навчання – 7,8%, а наприкінці навчального року – 4,1%. (Ці дані особливо характерні для дітей шестирічного віку). (7, 73)
Розв’язання даного питання полягає в наступному: у родині повинні дотримуватися педагогічних і гігієнічних вимог. Для цього батьки повинні:
1. Створити дитині умови учитися в спокійному, постійному місці.
2. Установити раціональний режим дня.
3. Створити умови для достатньої рухливості дитини.
4. Створити для дитини умови добре виспатися і вчасно поїсти.
5. Систематично розвивати увагу дітей.
6. Боротись з розумовою лінню.
7. Розвивати віру у свої сили.
8. Регламентувати перегляд телепередач.
9. Не вимагати з дитини більше його можливостей.
10. Не перевантажувати учня письмовими завданнями.
11. Заохочувати позитивний погляд на навчання.
12. Намагатися підтримувати гарні взаємини дитини з батьками й іншими членами родини.
13. Учити заощаджувати і цінувати час. (16, 101-106).
Схожі думки висловлюють і російські педагоги К.В. Бардін і В.А. Гейко (22, 160; 24, 60).
Розділ 2. Робота класного керівника з родиною і її особливості в початкових класах
Основні напрямки реформи загальноосвітньої школи орієнтують педагогів на посилення допомоги родині і підняття її відповідальності за виховання підростаючого покоління, на широке залучення батьків у виховну роботу з учнями.
Без сумніву, усі школи хочуть підтримувати відкриті і тісні зв'язки з родинами. Вони знають, що навчання – спільна робота вчителів і батьків. Вони також розуміють, що взаємозв'язок з батьками є обов'язковий при бажанні розвивати здатності кожного учня в школі і за її межами. Педагоги, що це розуміють, будуть намагатися досягти змістовного діалогу з батьками і будуть підтримувати теплий клімат у класі: без напруги, дружній, заснований на взаємодопомозі.
Сучасна школа знає, що зв'язок школи і родини не повинний мати тільки один напрямок як у старі часи, коли ініціативу вказувала школа, наказуючи батькам і учням. Зараз учителі не можуть обійтися без допомоги батьків, без різноманітного співробітництва на різних рівнях.
Продовжує дану тему російський педагог І.П. Подласий: "Сучасні школи переходять до тісної інтеграції шкільного і сімейного виховання, створюються комплекси "школа – родина". Головною вимогою статуту таких комплексів є забезпечення батьківського контролю за всіма напрямками шкільної діяльності.
Батьки одержали доступ до розгляду тих питань, куди традиційно їх не допускали, вибору предметів для навчання, визначенню обсягів їхнього вивчення, складанню навчальних планів, зміні термінів і тривалості навчальних триместрів і канікул, вибору профілю школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці заходів для забезпечення дисципліни, праці, відпочинку, харчування, медичного обслуговування школярів, системи заохочень і покарань і т.д. Словом, при добре організованій спільній діяльності школа і родина стають дійсними партнерами у вихованні дітей, де кожний має цілком визначені задачі і виконує свою частину роботи". (29, 236)
Форма і зміст співробітництва школи з родиною залежать від цілей поставлених учителем.
Учитель, установлюючи зв'язок з батьками і громадськістю, вирішує такі задачі як:
1. Пізнання родини учня.
2. Систематичне вивчення впливу соціального оточення на особистість учня.
3. Організація спільної педагогічної діяльності школи і родини в навчанні і вихованні дітей.
4. Допомога батькам у вихованні дітей дома.
5. Організація педагогічної освіти батьків.
6. Нейтралізація негативного впливу родини. (5, 4)
Однак, інші педагоги відзначають: "Учителя хочуть, щоб норми, що регулюють їхні відносини з батьками, охопили і турботу про дітей, і підтримали їхню навчальну програму. У той же час більшість вчителів не хоче, щоб батьки втручалися в їхню класну роботу. Узагалі, учителі схильні зберегти відстань між собою і батьками. Правила, як працювати з батьками залежать від конкретних обставин.
Російський педагог Т. Волікова пише: "Форми роботи вчителя з батьками різноманітні:
· Індивідуальні: відвідування батьків учнів удома, бесіди з батьками в школі, дні консультацій батьків у школі;