Сучасна сім’я виступає сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів людини. Через сім’ю формуються первинні цінності орієнтації і соціальні рекомендації дитини.
Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується.
Відомо, що контакти між батьками і дітьми в сім’ї є одним із важливих напрямків, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що працює у сфері психологічної допомоги особистості.
Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації. У практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій.
Методикам діагностики дитячо-батьківських стосунків зазвичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності - вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються.
Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи. Виходячи із структурних особливостей методик, виділяють чотири групи методів діагностики батьківського ставлення:
- бесіди, інтерв'ю;
- проективні;
- опитувальні;
- цілеспрямоване або включене спостереження реальної поведінки і взаємостосунків.
Проте, не всі методи підлягають такій чіткій класифікації, деякі вміщують в себе елементи різних груп методів. Наприклад, малюнок людини може розглядатися як своєрідне інтерв'ю, що дається за допомогою зображувальних засобів. Відмінною рисою цього «інтерв'ю» виступає його проективний характер, оскільки в малюнку нерідко проявляються такі емоційні переживання людей, які ними повністю не усвідомлюються або про які діти прагнуть не розповідати.
Методики діагностики стосунків у сім'ї тісно пов'язані з завданнями психокорекційної роботи, тому бажано, щоб вони не тільки розкривали картину існуючих стосунків, а й розширювали можливість розуміння суб'єктивного світу як для спеціаліста, так і для досліджуваного.
Розглянемо, які методики діагностики може використати соціальний працівник для вивчення взаємостосунків у системі «батьки і діти», а також деякі методи групової роботи з батьками.
Як зазначалося вище, однією з характеристик морально-психологічного клімату сім'ї є система «вертикальних» взаємостосунків, яка відображає динаміку взаємин між батьками і дітьми. Провідною ознакою цих взаємостосунків є ступінь і характер емансипації (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. На думку С.В. Ковальова, вона (емансипація) здійснюється як би у чотирьох вимірах, що у сумі і складають сутність взаємин між людьми:
- емоційна сторона взаємин - коли емоційні зв'язки дітей і батьків поступово розриваються або витісняються зв'язками з іншими - дружбою, коханням;
- когнітивна - якщо між батьками і дітьми з кожним днем зростає стіна непорозуміння;
- поведінковий аспект взаємин - коли батьки виявляються неспроможними регулювати поведінку своїх дітей;
- нормативна - якщо ті норми і цінності, на які орієнтуються батьки, стають чужі для їх дітей.
В основі відчуження, що виникає у взаємостосунках батьків і дітей можна вбачати такі дві причини:
- реально існуючу зміну позицій у взаєминах з дітьми, які підросли;
- невміння дорослих врахувати ці зміни і небажання зробити свої взаємини з вже дорослими дітьми такими, що відповідають цим змінам.
Отже, необхідно звернути увагу на роз'яснення батькам в необхідності перегляду їхніх поглядів на питання влади і авторитету у взаєминах з дітьми, що дорослішають. Соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особливої, конкретної допомоги. Її головною метою є турбота про благополуччя і розкриття можливостей особистості, сім'ї, спільноти, суспільства.
1.4 Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу
До технологій, що використовуються у випадку сімейного насильства, відноситься організація соціальних притулків, які дають можливість батькам і дітям перечекати в безпечному місці кризу сімейної ситуації. Але, як правило, обмеження тільки таким видом допомоги може бути непродуктивним, бо невирішені сімейні конфлікти періодично загострюються.
Дослідники пропонують такі технології соціальної роботи [40, с. 395]:
1. Діагностичний. Одержання даних про дитину чи молоду особу, які знаходяться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов, ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:
- кризове втручання;
- взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги, як патронаж на дому тощо);
- здійснення окремої роботи з членами сім'ї: коррекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.
2. Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту та членам його сім'ї, визначення мети, завдань стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, з членами його сім'ї - по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблеми клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.
2. Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між суб'єктами соціальної роботи:
- на функціональному рівні (відповідно до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);
- на міжособистісному рівні між суб'єктами або між клієнтом і суб'єктами соціальної роботи: через нараду, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);
- на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров'я людини);
- у просторі: в одній установі чи в кількох установах одночасно (дружні клініки для молоді, реабілітаційні центри, на дому) через створення єдиного соціалізуючого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;
- вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозицій фахівців, залучених до реабілітації [41, с. 87-93].
4. Практично-діяльнісний: надання соціальних послуг клієнту на основі:
- кризового втручання в сім'ю і життя людини, яка зазнала насильства для відновлення її стану і соціального статусу;
- «допомоги для самодопомоги» потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жертви, подолання агресивності, тендерних стереотипів, самореалізації (в позитивну сторону) тих, хто застосовував насильство в сім'ї.
5. Оцінка ситуації і стану клієнта й прийняття рішення про завдання та зміст програми з ним і членами його сім'ї.
Робота з сім'єю алкоголіка передбачає насамперед виявлення основної причини зловживання спиртними напоями. Для цього необхідно вивчити всіх членів сім'ї, а також соціальну біографію. Причиною зловживань алкоголем може бути сімейна схильність, деякі особливості сімейного статусу (нестійкість особистості, інфантильність, залежність), традиції сімейного чи соціального оточення, ілюзорна спроба відійти від проблем. Досить часто виявляється сукупність цих причин. Необхідний серйозний аналіз цих причин, бо ж іноді не пияцтво є причиною конфліктів у сім'ї, а, навпаки, до пияцтва вдаються саме для того, щоб таким способом (хоча б у своїй уяві) перебороти конфліктність. Далі розробляється програма з алкоголезалежною особою, її сім'єю, соціальним оточенням - це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокореція, можливо, соціально-трудова реабілітація алкоголіка і його сім'ї. Медична реабілітація осіб, які зловживають алкоголем, дотепер була малоефективною, бо ж після реабілітації пацієнт повертається у те саме середовище, де в нього виявилась звичка до алкоголю. Тому робота з такою сім'єю передбачає формування мотивації клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя і побудови нової системи взаємостосунків; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, здатної бути господарем своєї долі; введення клієнта в об'єднання чи клуби осіб - прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об'єднання. Однією із найбільш ефективних технологій є створення сприятливого середовища, для позбавлення від алкоголізму, - рух «Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків», «Анонімні наркомани» та ін.
На стабілізацію сім'ї, відновлення її функціональних зв'язків, нормалізацію стосунків між подружжям, між батьками і дітьми, взаємин всіх вказаних членів сім'ї з оточуючими спрямовані середньотермінові технології.
Робота з конфліктною сім'єю чи сім'єю, емоційний клімат в якій незадовільний, починається, як правило, після заяви одного із подружжя, хоч іноді приводом для констатації серйозних сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного чи соціального педагога, дитячого лікаря, що свідчать про негативні психосоматичні наслідки сімейної напруженості для здоров'я дітей. Соціальна робота з такою сім'єю розпочинається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя найчастіше має неправильне уявлення, ознайомлення з особистісними особливостями подружжя, їхніми сімейними і шлюбними установками. Труднощі можуть бути зумовлені будь-якою з названих причин. Слід відмітити, що зовнішні затруднення - матеріально-економічні обмеження, невпевненість у завтрашньому дні, безробіття тощо - як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють істинні їх причини. Негативні риси особистості, у першу чергу істеричність, компенсовані в процесі соціалізації чи самовиховання, під впливом зовнішніх причин можуть знову актуалізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозні розходження в сімейно-шлюбних установках можуть залишатися невиявленими досить довго, але в переломні, вузлові моменти розвитку сімейного життя чи під впливом зовнішніх труднощів з'ясовується, що подружжя дотримується різних моделей сім'ї (егалітарних чи патріархальних), має різні, що не співпадають, погляди на виховання дітей, емоційні, побутові, фінансові проблеми та ін.