По-перше, трирівнева система не лише сприяє захисту непрацездатних громадян від зубожіння (передусім тих, хто сам про себе не подбав), а й забезпечує можливість працездатним власною працею забезпечити собі матеріальний добробут після втрати працездатності. По-друге, додаткове добровільне страхування є інструментом досягнення більшої економічної свободи, сприяє більшій незалежності громадян від держави і економічному зростанню через інвестування нагромаджених коштів. Зауважимо, що зазвичай держава сприяє заощадженням (окрім екстраординарних випадків за значного падіння споживчого попиту).
4.3.10. Криза пенсійної системи в Україні
Існування гарантованого державою пенсійного забезпечення є ознакою цивілізованості сучасного суспільства. В Україні останнім часом пенсійне забезпечення переживає глибоку кризу, хоча держава витрачає на пенсійне забезпечення близько 10 % виробленого національного доходу, тобто за міжнародними стандартами є значним.
Причина кризи пенсійного забезпечення в Україні полягає у спаді виробництва, звуженні бази збирання страхових платежів (скорочення зайнятості в офіційному секторі економіки, приховане безробіття, затримка виплати заробітної плати, коли працівники не отримують її, а отже, не здійснюються відрахування на соціальне страхування, приховування фактичної чисельності зайнятих та їхньої фактичної заробітної плати, зайнятість у тіньовому секторі й ухиляння від сплати податків і страхових платежів тощо).
Однак навіть якби економіка була на належному рівні, а страхові платежі збиралися вчасно і в повному обсязі, система пенсійного забезпечення в Україні все одно потребувала б реформування. У державі стрімко наростає процес старіння населення, що вкрай негативно впливає на параметри солідарної (розподільчої) пенсійної системи. Якщо в 1970 р. на 100 осіб населення працездатного віку припадало 32 особи пенсійного віку, то в 1998 р. їх налічувалося 39, а в 2026 р. передбачається 55. Загальна чисельність пенсіонерів з 1980 р. збільшилася на 30 % і нині їх частка становить 29 % чисельності населення України. Отже, таке співвідношення працездатного і непрацездатного населенням потребуватиме збільшення відрахувань на пенсійне страхування, які нині в сукупності становлять 33 % фонду заробітної плати.
Вкрай несприятливе в Україні порівняно з іншими країнами співвідношення працюючого населення і пенсіонерів зумовлюється також низьким пенсійним віком, який у більшості країн встановлений на рівні 65 років. Цей рівень було встановлено ще за часів існування СРСР у 1928 р., коли була сформована сучасна система пенсійного забезпечення, яка діє в Україні за тим самим солідарним принципом й нині. Проте на той час співвідношення працюючих і пенсіонерів було набагато сприятливішим, якщо врахувати й те, що державні пенсії не гарантувалися колгоспникам, кількість яких перевищувала половину чисельності населення держави. Низький пенсійний вік не створював проблем, навпаки, тривалий час був одним із чинників, що запобігали безробіттю.
Однією з причин швидкого збільшення чисельності пенсіонерів є прийняття низки законодавчих актів, що встановлюють пільговий вік виходу на пенсію. На 5-15 років знижено вік для майже 20 категорій працівників. Як наслідок, стрімко збільшується чисельність пенсіонерів-пільговиків. Якщо в 1970 р. їх чисельність не перевищувала 7 % усіх пенсіонерів за віком, то в 1990 р. вона становила близько 15 %, а в 1998 р. — понад 28 %.
Таке становище відображує особливості системи оплати праці, коли праця у важких і шкідливих умовах або на певній посаді меншою мірою компенсується підвищенням поточної заробітної плати, а більшою — відсуванням її “на потім” у вигляді дострокового надання пенсії незалежно від того, чи втрачається у більш ранньому віці загальна та професійна працездатність. Отже, фінансова відповідальність за такі гарантії з боку держави перекладається на молодші покоління, яких внаслідок прогресуючого зниження народжуваності стає дедалі менше, тоді як тягар пільгового пенсійного забезпечення постійно посилюється.
Отже, існуюча система пенсійного забезпечення в Україні потребує не просто вдосконалення, а суттєвих змін з метою збільшення розміру пенсій, забезпечення справедливої їх диференціації і тіснішого зв’язку між трудовим внеском і розміром пенсій, запобігання ухилянню від сплати внесків до Пенсійного фонду України.
4.3.11. Криза пенсійного забезпечення в зарубіжних країнах
Криза пенсійної системи є проблемою не лише для України. Старіння населення внаслідок зниження народжуваності — глобальний процес, а отже, у більшості розвинених країн світу погіршується пропорція між пенсіонерами та працюючими і збільшується навантаження на останніх. За демографічними прогнозами, у середині XXI ст. частка населення пенсійного віку країн — членів ОЕСР досягне 25 % порівняно з 14 % у 90-х роках XX ст., а частка пенсійних видатків у національному доході збільшиться з 11 до 22 % і більше. Необхідність реформування існуючої системи накопичення, розподілу та перерозподілу коштів пенсійного забезпечення зумовлюється також уповільненням темпів економічного розвитку країн — членів ОЕСР, що спостерігається з середини 70-х років XX ст.
У країнах з перехідною економікою на державні пенсійні системи впливає не лише криза старіння, а й пережитки адміністративно-командної системи з притаманними їй централізованим плануванням
та ігноруванням ролі природного стимулу до праці — її оплати. Низький пенсійний вік відігравав у цих країнах ще й роль штучного регулятора ринку праці, запобігаючи безробіттю. Концепція ринку праці в адміністративно-командній економіці полягала в забезпеченні економіки робочою силою, тоді як у соціально орієнтованій ринковій економіці йдеться про забезпечення робочими місцями працездатного населення, яке бажає працювати. Отже, за нинішніх умов низький пенсійний вік посилює несприятливе співвідношення платників внесків до пенсійних фондів і отримувачів пенсій. Нині у загальній чисельності населення у країнах Центральної та Східної Європи приблизно 50 % становлять працюючі й 25 % — пенсіонери. Внаслідок цього видатки на пенсійне забезпечення здебільшого високі, що потребує значного збільшення норм відрахування до пенсійних фондів та їх бюджетного субсидування. Збільшення відрахувань з фонду заробітної плати, у свою чергу, зумовлює ухиляння від сплати внесків до пенсійних фондів.
У багатьох країнах, зокрема західних, значно послаблений зв’язок між трудовим внеском і нарахованою пенсією. Така ситуація прийнятна за швидкого економічного піднесення, коли можливе збільшення соціальних видатків випереджувальними темпами. Проте у 80-90-ті роки XX ст., коли темпи економічного зростання уповільнились, постало питання про обмеження ресурсів на соціальні цілі, а водночас і про способи цього обмеження.
4.3.12. Чилійська пенсійна система
Зауважимо, що проблема реформування пенсійної системи притаманна практично всім розвиненим країнам. А тому на особливу увагу заслуговує досвід Чилі, де пенсійну реформу було здійснено ще в 1980-1981 рр. З одного боку, пенсійна реформа була складовою загальної економічної реформи, спрямованою на мобілізацію інвестиційних коштів, а з іншого боку, її необхідність зумовлювалася недоліками старої пенсійної системи. У Чилі пенсійна система, як і системи пенсійного забезпечення у країнах Центральної та Східної Європи, була надто щедрою на обіцянки, а тому не спроможною забезпечити всім пенсіонерам гідний рівень доходу. Демографічні прогнози так само свідчили про неминуче старіння населення, хоча нині частка пенсіонерів у загальній чисельності населення цієї країни не перевищує 7 %.
Сутність реформи в Чилі полягає в запровадженні індивідуальних ощадних рахунків (ІОР) замість старої солідарної системи. При цьому розмір пенсії визначається виходячи із грошової суми, накопиченої працівником протягом трудового життя. Рахунки приватні й належать вкладникові. Державі працівник нічого не сплачує і нічого від неї не отримує. Натомість протягом життя працівник відраховує 10 % власної заробітної плати, які роботодавець вносить на його ІОР.
Працівник може також вносити щомісячно 10 % власної заробітної плати додатково, і цей внесок звільняється від оподаткування як форма добровільних заощаджень. Стимулом для відрахування додаткових 10 % заробітку є більш ранній вихід на пенсію або більший її розмір.
Кожному працівникові видається паспорт його ІОР, і кожного кварталу він отримує звичну для себе інформацію: скільки грошей нагромадилося на його пенсійному рахунку, якою мірою успішні інвестиції його заощаджень. Рахунку присвоюється ім’я працівника. Цей рахунок є його власністю і використовується для сплати його пенсії за віком, а також забезпечення на випадок втрати годувальника.
Така пенсійна система забезпечує працівникові індивідуальну свободу вибору що краще: більше витрачати чи заощаджувати в молоді роки; раніше піти на пенсію і віддатися улюбленим захопленням чи довше залишатися на улюбленій роботі. Стара солідарна система не давала змоги задовольнити індивідуальні бажання працівників інакше ніж через політичний тиск впливових груп виборців з метою, наприклад, отримати ще одну пільгу при виході на пенсію.