6.2.2. Фінансування соціальної сфери
Не дивно, що Швеція опинилася серед країн, які мали найбільші державні видатки на соціальну сферу. Вони могли забезпечуватися лише коштом дуже високого оподаткування підприємств і громадян порівняно з іншими західними країнами. Наприкінці 80-х років кваліфікований робітник у промисловості із середньою заробітною платою сплачував місцевих і державних податків близько 40 % загального доходу. Роботодавці відраховували 43 % фонду заробітної плати до фондів соціального захисту. Отже, Швеція фінансувала свою систему соціального захисту переважно з центрального та місцевих бюджетів і відрахувань від заробітної плати.
Як зазначалося, основною метою соціальної політики було подолання нерівності в соціально-економічному статусі через перерозподіл доходів. Соціальні виплати становили надзвичайно високу частку в сукупному доході шведських сімей (у 1980 р. — 29,2 % порівняно з 16,5 % у ФРН і лише 8,0 % у США). Такий рівень виплат забезпечувався податком у розмірі 28,5 % сукупного доходу (який поряд із заробітком включав державні та приватні трансферти і дохід від власності), у той час як у згаданих державах він становив 13-17 %. Як наслідок 20 і 40 % населення Швеції з найнижчими доходами мали значно вищу частку сукупного доходу усього населення, ніж у порівнюваних країнах, тоді як 20 % населення з найвищими доходами мали значно меншу частку. Найвищі соціальні прошарки мали змогу підтримувати високий життєвий рівень завдяки високій порівняно з іншими зайнятості жінок. Вони також значною мірою користувалися податковими пільгами, пільгами щодо оплати житла тощо.
Адресною соціальною допомогою керують відділи соціального обслуговування при місцевих органах влади. Розміри допомоги визначаються на місці, а вона часто є лише складовою комплексної допомоги особі чи сім’ї. Донедавна більшість тих, хто звертався по допомогу, становили літні люди чи бідні сім’ї з дітьми, проте у 80-ті роки ними стали переважно одинокі, молоді й часто бездітні люди. Рівень бідності серед бездітних сімей, які складаються з осіб працездатного віку, становить 7 %, що є найвищим показником серед порівнюваних країн. Серед причин, що змусили людей звернутися по допомогу, соціальні працівники називають безробіття, соматичні та психічні захворювання, алкоголізм і наркотичну залежність. У 80-ті роки основною проблемою був пошук рівноваги, з одного боку, між намаганням відохотити людей звертатися по допомогу, розвинути в них прагнення самотужки розв’язувати свої проблеми, а з іншого — більш ліберальними, благодійними поглядами, згідно з якими людям не можна відмовляти в засобах існування. Соціальні працівники у
Стокгольмі, які стикались із зростаючим тиском з боку прохачів, вирішили обмежити соціальну допомогу, заохочуючи людей до більшої активності та самоорганізації, що мало запобігти виробленню звички звертатися по допомогу. В умовах Швеції, де населення має пуританські традиції самообмеження, ідея примусом домогтися самоорганізації й самодопомоги бідняків знайшла широку підтримку як лівих, так і правих сил. Проте опір з боку прохачів змусив уряд здійснити відповідні дослідження, за результатами яких була підготовлена компромісна офіційна доповідь. Нині функція системи соціальної допомоги в Швеції — і дисциплінувати, і підтримувати най- бідніших (молодих людей, викинутих на узбіччя суспільного життя, старших людей, які протягом тривалого терміну не мають роботи, етнічні меншини та інших, хто опинився поза державною системою підтримки доходів).
Частка жінок у робочій силі Швеції — одна з найвищих серед країн ОЕСР — становить 48 %. Нині 79,4 % жінок працездатного віку економічно активні, що наближається до рівня економічної активності чоловіків. Відношення жіночого середнього заробітку до чоловічого у повоєнні роки поступово зростало і досягло 80,5 %. Проте з урахуванням неповної зайнятості жінок у порівняних з чоловічими професіями тижневий заробіток жінок становить 70 % чоловічого заробітку. Порівняти рівні безробіття серед чоловіків і жінок дуже важко через поширеність прихованого жіночого безробіття, проте спеціальні обстеження свідчать про те, що жіноче безробіття значно вище за чоловіче. Нарешті, важливою рисою становища жінок у Швеції є вертикальна та горизонтальна професійна сегрегація, яка нагадує ту, що існує в інших країнах: 89 % секретарів, 94 % обслуги по догляду за хворими і немічними, 78 % продавців і 90 % прибиральників жінки. Однак порівняно з іншими країнами серед некваліфікованих робітників підприємств приватного сектора жінок менше, тоді як у державному секторі вони подекуди навіть мають перевагу. За Г. Еспіним-Андерсеном, жінки становлять близько 90 % загальної кількості зайнятих в охороні здоров’я, освіті та соціальному забезпеченні Швеції. Дослідник дійшов висновку, що протягом останніх двох десятиріч статус працюючої жінки підвищився — від малопрестижних професій у приватному секторі промисловості до
більш шанованої й краще оплачуваної роботи на державній службі. Порівняно із США і ФРН, зазначає Г. Еспін-Андерсен, Швеція найбільш сегрегована за ознакою статі. Понад половини жінок працюють за типово жіночими професіями, і дуже небагато з них наважилися порушити чоловічу монополію.
Шведська система дуже щедра щодо надання різних оплачуваних відпусток (по хворобі, для відпочинку, по догляду за дитиною), і жінки використовують можливість взяти відпустку в два-три рази частіше, ніж чоловіки. Кожного дня 20 % жінок перебувають у тій чи іншій відпустці, а в державному секторі — до 30 %. Для матерів з дітьми молодше трьох років цей показник сягає 47,5 %, тобто у чотири рази більше, ніж у середньому по країні.
Становище жінки у Швеції, яка добре представлена на ринку праці й тому має власноруч зароблене право на забезпечення по соціальному страхуванню, вигідно відрізняється від становища жінок в інших країнах, хоча порівняно з чоловіками жінки у Швеції мають нижчу заробітну плату, частіше опиняються серед безробітних і часто працюють неповний робочий день.
Шведська соціальна політика добре відома відносним лібералізмом щодо таких ключових питань сімейної політики, як незаконно- народжені діти (це юридичне поняття було скасовано в 1917 р.), розлучення (ліберальну реформу було здійснено в 1920 р.), гомосексуалізму (його було декриміналізовано в 1944 р.) і сексуальної просвіти (обов’язковий шкільний предмет з питань статевих відносин і контролю над народжуваністю було запроваджено в 1956 р.).
У Швеції історично склалися також ліберальне ставлення й щедра підтримка самотніх матерів та їхніх дітей і відносно толерантне ставлення до спільного проживання без реєстрації шлюбу. Порівняно з іншими країнами Заходу у Швеції прихильники патріархальних поглядів на шлюб і сім’ю як на майже священну приватну інституцію мали набагато менший вплив. У 80-х роках понад 35 % шведських дітей були народжені в незареєстрованих шлюбах, 30 % сімей з неповнолітніми дітьми становили сім’ї з одним з батьків (90 % з них — одинокі матері) і в середньому з двох шлюбів один закінчувався розлученням. Шведська сімейна політика засвоїла також дещо з інших ідеологічних принципів. Вона заохочує контроль над народжуваністю як засіб боротьби з бідністю, що зазвичай асоціюється з великими сім’ями. Такі неомальтузіанські ідеї мали великий вплив на сімейну політику початку 20-х років XX ст. До цього були долучені різні варіанти феміністських, буржуазних, ліберальних і соціалістичних традицій.
У міжвоєнні роки, коли народжуваність у Швеції стала найнижчою в Європі, а зменшення чисельності населення було основною політичною проблемою, нерозв’язання якої загрожувало занепадом нації, пронаталістські ідеї (тобто ідеї щодо заохочування народжуваності) були дуже популярні. Проте ці ідеї не заперечували контролю над народжуваністю, а зводилися до того, що “кожна дитина має бути бажаною, а держава має сприяти поміркованій кількості дітей у родині”. Подальший розвиток цієї ідеї протягом 30-40-х років реалізувався в заходах соціальної політики, що мали сприяти зростанню народжуваності, середньодітності сімей і підвищенню “якості” кожного наступного покоління шляхом радикального поліпшення добробуту дітей, зміцнення сім’ї як природного осередку соціалізації дитини. Матеріальна допомога сім’ї використовувалася не просто для того, щоб підтримати бідні сім’ї або сім’ї робітників. її метою було також пом’якшити соціальну нерівність, особливо серед дітей. Діти розглядались як цінний капітал, який забезпечуватиме нації її майбутнє. У межах цієї політики було запроваджено безплатну медичну допомогу по вагітності й пологах у державних лікарнях, спеціальні житлові програми для багатодітних сімей, знижки квартплати залежно від кількості дітей, податкові пільги сім’ям з дітьми, позики молодятам, гарантована підтримка одиноких матерів і гарантії зайнятості матерів.