В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регламентування строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами за експортом. 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.
Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна - при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна - при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утримуються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально - при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив.
В Україні застосування акредитивної форми розрахунків було закріплено Указом Президента "Про заходи для упорядкування розрахунків по договорах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності" від 04.10.1994р. №566/94. Указом установлено, що розрахунки по зовнішньоекономічних контрактах, укладеними суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, предметом яких є товари, роботи, послуги, здійснюються у відповідності і з "Уніфікованими правилами і звичаями для документальних акредитивів" і "Уніфікованими правилами по інкасо" Міжнародної торговельної палати.
Робота кожного комерційного банку в рівній мірі як впливає на загальне економічне становище, так й залежить від нього за своєю структурою та динамікою. Банк здійснює купівлю-продаж безготівкової валюти, виконуючи доручення клієнтів, конвертує кошти клієнтів в будь-яку валюту, яка використовується на міжнародних фінансових ринках, котра необхідна клієнтам для виконання своїх обов'язків перед контрагентами нерезидентами.
Банк здійснює наступні види валютообмінних операцій: купівлю іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; продаж іноземної валюти по дорученню клієнта за національну валюту; конверсійні (валютообмінні) операції. Банк здійснює валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках і на міжбанківському валютному ринку України. Для того, щоб банк закупив або продав валюту для клієнта, клієнту необхідно пред'явити заявку (розпорядження) на купівлю-продаж. Основою для проведення даних операцій являються документи на купівлю-продаж валюти.
Опції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких відноситься: Національний банк України; уповноважений банк ( комерційний банк що має ліцензію Національного банку України для здійснення операцій з валютними цінностями); уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями) [22, 115];
Уповноважені банки і уповноважені фінансові установи здійснюють валютообмінні операції на міжнародних валютних ринках згідно правил, що встановлені на цих ринках, і нормативно-правовими актами НБУ, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
Банк закуповує іноземну валюту за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) на основі пред'явлених документів. Заключення і підтвердження угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти за гривні між банками проводиться тільки в певний проміжок часу, що регулюється НБУ - називається торговою сесією.
Для початку торгової сесії банк, як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що належать йому, виконує заявки і доручення клієнтів на купівлю-продаж валюти. Незадоволені вимоги клієнтів, що стосується купівлі-продажу цих валют, банк включає в заявку на участь в Торговій сесії. Заявка на участь в торговій сесії подається в НБУ в день проведення торгової сесії до її початку. Банку забороняється брати участь в Торговій сесії без отримання підтвердження НБУ про прийняття заявки. В заявці банк за кожною іноземною валютою вирішує об'єм її купівлі або продажу.
1.2. Механізм здійснення валютних розрахунків
Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.
Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ.. spot – наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних “робочих” залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція.[14,278]
Другий вид валютно-розрахункових операцій – форвард – здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ.. forward – вперед) – валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1-6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.
Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ..swap - обмінювати) - торговельно-фінансова операція , за якої угода про купівлю(продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.
На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання яких пов'язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов'язання купити або продати вказану в угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоп - вільний вибір) 1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти; 2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди.[78,234]
Операції купівлі іноземної валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву "валютний арбітраж". Валютний арбітраж (франц.. arbitrage) - операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Враховуючи те, що в умовах сучасних засобів зв'язку різниця в курсах валют на ринках різних країн згладжується, просторовий арбітраж майже не використовується. Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим. Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto - повертаю, перетворюю) - можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [ 46, 58].
Завдання поставлені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” щодо ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво вимагають створення дійового, ефективного і принципово нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків, здатного регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на взаємовигідних засадах.
Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності будувався на політико-ідеологічних пріоритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво орієнтувалося головним чином на задоволення поточних народногосподарських потреб та населення і виважувалося зовнішнім платіжним балансом країни.
Звичайно, такий підхід не міг в повній мірі відповідати національним інтересам України та стимулювати мотивацію до міжнародного поділу праці. Тому, взятому курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, на відміну від адміністрування, повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів і регулюванні міжнародних економічних відносин. Саме вони в економічно розвинутих країнах ринкової економіки є головними елементами механізму господарської діяльності на національному і міжнародному рівнях.