Аналіз судової практики свідчить про те, що є випадки, коли за первісним позовом рішення не постановляється (наприклад, при відмові позивача від позову), а зустрічний позов розглядається по суті з постановленням судового рішення. Неявки первісного позивача завжди залишає у суду сумніви щодо його намірів підтримувати свої позовні вимоги. Водночас у ст. 123 ЦПК України передбачено спільний розгляд первісного та зустрічного позовів, тому можливість ухвалення заочного рішення за зустрічним позовом є досить спірною.
Згідно з новими правилами ЦПК України момент пред’явлення відповідачем зустрічного позову переноситься на більш ранню стадію – на стадію попереднього судового засідання, тому у стадії судового розгляду це стає неможливим.
Якщо від первісного позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, де він просив про заочний розгляд, а зустрічний позивач при подачі своєї позовної заяви такого клопотання не заявив, однак обидві сторони у судове засідання не з’явились, суд вправі розглянути по суті первісний позов у порядку заочного провадження, доля зустрічного позову ж досить спірною.
У разі, коли як первісний позивач, так і позивач за зустрічним позовом не з’явилися в судове засідання та від них не надійшло заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд вправі залишити заявлені позови без розгляду лише при повторній неявці обох сторін без поважних причин, тобто у випадку, зазначеному ст. 169 ЦПК України.
Закінчуючи заочне провадження, суд ухвалює заочне рішення. Можна виділити такі ознаки заочного рішення:
1) заочне рішення ухвалюється судом першої інстанції у судовому засіданні, призначеному для вирішення справи по суті;
2) заочне рішення ухвалюється при першій неявці відповідача в судове засідання;
3) заочне рішення ухвалюється як результат заочного розгляду справи з перевіркою законності і обґрунтованості позовних вимог позивача.
Як зазначає російський процесуаліст Уткіна І.В.13, закон допускає розгляд справи в порядку заочного провадження при першій неявці відповідача, однак на практиці зазначена норма застосовується лише в тому разі, коли відповідач не з’являється в суд два і більше разів.
За формою і змістом заочне рішення мусить відповідати вимогам, встановленим для звичайного рішення, ухваленого у змагальному процесі. Водночас заочне рішення має деякі відмінності, зокрема:
- рішення повинно називатися заочним;
- описова та мотивувальна частини не будуть містити узагальненого викладу позиції відповідача та аналізу наданих відповідачем доказів;
- у резолютивній частині заочного рішення мають зазначатися строк і порядок подання заяви про його перегляд.
У статті 226 ЦПК України зазначено, що “за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 та 215 цього Кодексу і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд”. Тобто строк і порядок подання заяви про перегляд заочного рішення є додатковими реквізитами резолютивної частини заочного рішення порівняно з тими, що вже викладені у ч. 4 ст. 215 ЦПК України:
- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;
- висновок суду по суті заявлених позовних вимог;
- розподіл судових витрат;
- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, а також позивачеві, якщо він заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п’яти днів з дня його проголошення.
5. ПЕРЕГЛЯД, ОСКАРЖЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ
Допускаючи розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочних рішень, законодавець встановив особливу систему оскарження (перегляду) заочних рішень, яка має задовольнити вимоги судової практики. З цього випливає, що відповідачеві має бути компенсовано його невигідне становище, коли суд розглянув страву за його відсутності шляхом встановлення спрощеного порядку перегляду заочного рішення.
Хоча законодавство ряду зарубіжних країн (наприклад, Франції, Англії) і закріплює для оскарження заочних рішень специфічний спосіб оскарження – відзив на заочне рішення, це ще не означає неможливості оскарження заочних рішень шляхом подачі апеляційної скарги14.
У теорії цивільного процесуального права Росії виділяють два види апеляції: повна та неповна. Неповна апеляція являє собою перегляд судових рішень судів першої інстанції на підставі фактичних даних, що були пред’явлені особами, які беруть участь у справі, в ці суди. За загальним правилом неповної апеляції наводити нові посилання на факти або докази в ході судового розгляду в апеляційному суді не допускається, однак на певних умовах посилання на нові докази чи обставини можуть бути допущені15.
При повній апеляції особам, які беруть участь у справі, дозволяється надавати а апеляційних судах з вже розглянутими й нові докази. Апеляція при цьому “має за мету не лише виправлення упущень суду, але й помилок свідомих чи мимовільних самих сторін16.
Приймаючи у 1864 році російський Статут цивільного судочинства, законодавець передбачав закріплення неповної апеляції, однак на практиці вона була проігнорована та звела апеляційне провадження до повторного розгляду по суті тих спірних відносин між сторонами, що вже були вирішені першою інстанцією, тобто на практиці була реалізована повна апеляція17.
Необхідно зазначити, що подача апеляційної скарги на заочне рішення має практичне значення лише при повній апеляції, що дозволяє сторонам наводити в апеляційному суді нові обставини та докази, не пред’явлені в суді першої інстанції. У такому разі при подачі апеляції на заочне рішення сторони мають можливість перенести все провадження у справі до апеляційного суду, який буде самостійно вирішувати їх спір. Такий порядок вирішення спору, на думку А. Ріхтера, “робить суди першої інстанції непридатними інстанціями, тягне значні невигоди, незручності та непотрібні витрати, а також повільність внаслідок первісного розслідування справи у віддаленому суді”18.
Якщо в законі закріплена неповна апеляція, то у випадку подачі апеляційної скарги на заочне рішення, можна посилатися лише на ті обставини та докази, що були у розпорядженні суду першої інстанції при постановленні заочного рішення. Якщо відповідачу для спростування правильності рішення необхідно надати будь – які докази, то він може це зробити лише шляхом відзиву на заочне рішення. У випадку, якщо заочне рішення було постановлене проти відповідача, що не був своєчасно повідомлений про судове засідання, то апеляційний суд скасовує рішення та повертає справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Коментуючи можливість перегляду заочного рішення за ЦПК України, можна виділити два варіанти поведінки сторін, спрямованих на скасування (оскарження) заочного рішення:
1) подача заяви про перегляд заочного рішення – для відповідача;
2) подача заяви про апеляційне оскарження та надалі апеляційної скарги для позивача.
Правові наслідки при цьому будуть різні. У першому випадку розгляд заяви про перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом першої інстанції, що ухвалив заочне рішення. У разі скасування заочного рішення справа призначається до розгляду у загальному порядку, у тому самому суді.
Апеляційний розгляд вправи здійснюється вищестоящим апеляційним судом, який перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а не причини неявки відповідача у судове засідання та вплив наданих ним доказів на правильне вирішення справи.
Виняток допускається для повторного заочного рішення, де згідно ч. 3 ст. 232 ЦПК України як позивач, так і відповідач наділені правом оскаржити повторне заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Положення ЦПК України свідчать про те, що, за загальним правилом, відповідач позбавлений права на апеляційне оскарження заочного рішення. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення у апеляційному порядку.
Слід звернути увагу на те, що природа перегляду заочного рішення та його апеляційного оскарження досить різна. Звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач вважає заочне рішення неправильним на підставі того, що суд не зміг оцінити пояснення та докази, які могли бути надані в разі особистої присутності в залі судового засідання та особистого захисту його прав. За цією ознакою право перегляду заочного рішення надано тому самому суду першої інстанції, що ухвалив заочне рішення, а не вищестоящому.
Природа апеляції інша. У апеляційній скарзі відповідач зазначає, в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення, які порушення норм матеріального чи процесуального права були допущені судом або які обставини справи були недосліджені тощо.
Відповідач вправі подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позиція законодавця така: після пропуску відповідачем строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення подача апеляційної скарги стане для нього недоцільною. Якщо він бажав подати на розгляд суду свої доводи та докази, то вправі використати для цього лише єдиний шлях – подати заяву про його перегляд.
Проте в разі допущення судом порушення норм матеріального або процесуального права, тобто при наявності підстав для апеляційного оскарження заочного рішення, відповідач не може звернутися до суду з апеляційною скаргою на загальних підставах.