Вірне визначення правових основ використання тактичних прийомів і рекомендацій — важлива гарантія дотримання законності при розкритті і розслідуванні злочинів. При цьому під правовими основами варто розуміти систему встановлених законом і підзаконними актами принципів і правил, що визначають умови допустимості, зміст, мету і порядокзастосування цих прийомів і рекомендацій слідчим, оперативним співробітником органів внутрішніх справ і судом.
Основним нормативним актом, що регламентує використання тактико-криміналістичних прийомів, як і прийомів і засобів криміналістичної техніки, є Кримінально-процесуальний кодекс. У цьому аспекті норми УПК можуть бути розділені на наступні групи:
а) визначаючі зміст тактичних прийомів;
б) вказиваючі на мету застосування тактичних прийомів;
в) встановлюючі порядок застосування тактичних прийомів;
г) вказиваючі на критерії оцінки результатів застосування тактичних прийомів;
д) забороняючі взагалі у визначених ситуаціях чи обмежуючі застосування тих чи інших тактичних прийомів.
Ні закон, ні підзаконні акти не можуть дати вичерпного переліку тих тактичних прийомів, що використовуються чи можуть бути використані для розкриття і розслідування злочинів. Не можуть містити вони і всеосяжні вказівки на порядок реалізації цих прийомів. Це принципове положення випливає з наступного:
· будь-яка спроба дати в одній чи навіть у системі правових норм вичерпний перелік тактичних прийомів може зупинити процес розвитку й удосконалювання наукових основ тактики боротьби зі злочинністю (як і будь-якої області наукового знання), підвищення її ефективності. Подібний перелік застарів би з цієї причини вже в момент свого видання;
· наявність в законі вичерпного переліку тактичних прийомів неможливо і з погляду законодавчої техніки в силу хоча би його обсягу;
· неможливо визначити порядок застосування тактичних прийомів, тому що не піддаються перерахуванню всі ті конкретні ситуації, у яких використовуються прийоми і рекомендації тактики.
Виходячи з цього, важливого значення набувають загальні принципи допустимості застосування в криінальному судочинстві тактико-криміналистичних прийомів. Допустимість як принцип полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованості тактичні прийоми повинні цілком відповідати (не суперечити) духуі букві закону, а їхнє застосування — вимогам законності.
Норми, що визначають загальні принципи допустимості застосування тактичних прийомів, — це, по-перше, вимоги повноти, всесторонности, об'єктивності, швидкості й активності розслідування. По-друге, це норми, що визначають права громадян, дотримання яких при розслідуванні злочинів і в судовому розгляді гарантується законом. По-третє, це норми, що вказують на межі дослідження обставин справи як на фактичні межі використання тактичних прийомів — по об'єкту(фактичні дані), у часі й у просторі. Але допустимість застосування тактичних прийомів залежить не тільки від їхньої відповідності закону, але і від їхньої наукової обґрунтованості, яка є гарантією вірогідності результатів, одержуваних з їх допомогою. Природно, що закон не дає визначення наукової обґрунтованості тактичних прийомів, тому що це питання факту, а не права.
Під науковою обґрунтованістю тактичних прийомів слід понімати:
а) науковість прийому — по джерелу походження (результат наукової розробки) чи засобу перевірки (наукова перевірка рекомендаций практики);
б) відповідність тактичного прийому сучасним науковим уявленням, сучасному стану криміналістичної тактики чистану тих наук, з яких тактикою запозичені положення, що обґрунтовують даний прийом;
в) можливість науково передбачати результати застосування тактичного прийому і визначати ступінь точності цих результатів;
г) можливість завчасно визначити найбільш оптимальні умови застосування тактичного прийому.
Крім перерахованих положень, які можна в цілому умовно назвати теоретичною обґрунтованістю того чи іншого тактичного прийому, необхідно мати на увазі і їхній практичну обґрунтованість, тобто доцільність застосування засобу чиприйому виходячи із значимості можливого результату співвідносно з витратою необхідних сил, засобів і часу.
Принцип доцільності не є вирішальним при визначенні правомірності тактичного прийому. Його вибір можливий тільки з числа тих, котрі з погляду закону припустимі в будь-якому випадку чи в конкретній ситуації.
Важливою умовою застосування тактичних прийомів є їхня доступність, можливість використання кожним слідчим, оперативним співробітником органів МВС, суддею. Тактичний прийом не повинний виходити за сферу професійних знань і навичок цих працівників, не повинний вимагати для своєї реалізації спеціальних пізнань. У противному випадку він перестає бути тактико-криміналістичним і виступає як прийом, що відноситься до тієї галузі знань, що представляє і використовує в кримінапльному судочинстві відповідний фахівець. Такі, наприклад, прийоми судово-медичного дослідження трупа, судово-бухгалтерської перевірки документів і т.п.
В міру розвитку й удосконалювання кримінально-процесуального законодавства окремі тактичні прийоми можуть одержувати законодавче визнання. У зв'язку з цим виникає питання, чи зберігають вони значення тактичних прийомів чи вже в силу їхньої обов'язковості втрачають таке значення. У науці кримінальногопроцесу й у криміналістиці з цього приводу немає єдиної думки.
Прихильники однієї точки зору вважають, що тактичні прийоми ознакою обов'язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил у процесуальних нормах не міститься. На їхню думку, тактичний прийом, що став нормою закону, перестає бути прийомом, тому що тактика припускає волю вибору.
Прихильники іншої точки зору вважають, що тактичний прийом, що став нормою закону, не утрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можна зробити виходячи із самої сутності цього поняття.
Раніше вказувалося, що тактичний прийом — це найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії чинайбільш доцільна лінія поводження особи, що здійснює процесуальну дію. Законодавча регламентація означає саме визнання, що цей прийом і є найбільш доцільний, найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії при проведені визначеного процесуального акта, настільки доцільний і ефективний, що його варто застосовувати чищо його можна застосувати у всіх випадках. Від того, що він закріплений у законі, він не перестав бути способом дії, тобто тактичним прийомом.
Таким чином, сутність тактичного прийому — не в його обов'язковості чи необов'язковості. Обов'язковість є вираження оцінки законодавцем тактичного прийому як найбільш ефективного засобу розслідуваннячи судового розгляду в конкретному випадку. Тактика — не просто вільний, а правильний вибір. Якщо такий вибір робить законодавець, то це теж тактика, тому що критерієм правильності цього вибору є багаторічна науково обґрунтована практика застосування якогось прийому. Відомо, що вільний — це усвідомлено необхідний вибір, а законодавча регламентація тактичного прийому є усвідомлений вибір конкретного прийому при визначеній ситуації. Тому відсутність вільності вибору не означає відсутності волі вибору, якщо виходити з правильного визначення поняття волі.
Нарешті, варто висловити ще про одну умову застосування тактичних прийомів. Її можна визначити як відповідність застосування даного прийому до конкретній ситуації моральним вимогам суспільства, як етичність прийому.
Етичність прийому як умова його застосування може бути загальною, рівною для усіх випадків, і специфічною, залежною від конкретної ситуації, що складається в ході розслідування чи судового розгляду. Застосування тактичного прийому не повинне ображати чипринижувати достоїнство і честь учасника процесуального акта, створювати небезпеку для його життя і здоров'я, супроводжуватися розголошення інтимних подробиць його життя і т.п. Неетичним буде, наприклад, роздягання трупа для огляду в присутності близьких потерпілого.
Крім прийомів, криміналістична тактика розробляє і рекомендації. Тактико-криміналістична рекомендація — це науково обґрунтована і апробована практикою порада, що стосується вибору тактичних прийомів. Така рекомендація може відноситися і до застосування при виробництві конкретної процесуальної дії тих чи інших техніко-криміналістичних засобів чи прийомів збирання, дослідження і використання доказів.
Рекомендації можуть бути загальними, тобто такими, котрі застосовні:
а) будь-яким учасником доказування;
б) у будь-якій ситуації незалежно від обставин справи.
Рекомендації також можуть бути спеціальними — розрахованими на визначеного адресата (слідчого, оперативного працівника і т.п.) чи на конкретну ситуацію, у тому числі і зв'язану з чисто етичними умовами проведення процесуальної дії.
Рекомендації можуть відноситися до різних сполучень тактичних прийомів, об'єднаних єдиним задумом, тобто до тактичних комбінацій (операцій).
Криміналістична тактика як розділ криміналістичної науки нерозривно зв'язана з іншими областями цієї галузі знання, а також з тими науками, з якими зв'язана криміналістика в цілому.
Відповідно до сучасних уявлень про предмет криміналістики система цієї науки складається з чотирьох частин чи розділів: загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і криміналістичної методики (методики розслідування і запобігання окремих видів злочинів).
Тому, щоб правильно визначити місце криміналістичної тактики в цій системі, варто розглянути її зв'язок із усіма розділами науки.
Відомо, що до складу загальної теорії криміналістики на правах її елементів входять приватні криміналістичні теорії, такі, як теорія криміналістичної ідентифікації, вчення про криміналістичну версію, вчення про механізми слідоутворення й ін. Вони є методологічною базою дослідження і розробки засобів, прийомів і методик розслідування і запобігання злочинів, утворюють розділи і галузі криміналістики, у тому числі і криміналістичній тактиці. Кожний з цих розділів представляє систему визначених наукових установок, іменованих у літературі "загальними положеннями" і заснованих на цих положеннях систем засобів, прийомів і методик роботи з доказами і т.п. Така структура і криміналістичної тактики. При цьому варто мати на увазі, що в чисто методичних цілях деякі елементи загальних положень можуть розглядатися окремо від них. Наприклад, у тактиці окремо розглядаються питання про версію, планування розслідування і деякі інші.