На тему:
Педагогічні умови формування любові до української мови учнів середніх класів в позашкільний час
ПЛАН.
1. Вступ.
2. Загальне поняття про мову. Розвиток мови у дітей.
3. Результати констатуючого експерименту.
4. Педагогічні умови формування любові до української мови учнів основної школи в позаурочний час.
а) місце і значення позакласної роботи в з української мови;
б) принципи організації позакласної роботи з української мови;
в) розвиток інтересу до позакласних заходів;
г) зміст, форми і види позакласної роботи з української мови;
д) мовні свята.
5. Висновки.
6. Додатки.
ВСТУП.
Мова як суспільне, історичне явище, що тісно пов’язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного народу; нею супроводжуються всі сторони буття, процеси пізнавальної і творчої діяльності, завдяки їй люди спілкуються між собою, обмінюються думками, мислять, пізнають навколишній світ, усвідомлюють явища, процеси, дії, залежність між ними. Саме тому мова – найцінніше багатство народу, його історія, свідомість, продукт суспільного життя.
Відображаючи дійсність у різноманітних формах її буття, забезпечуючи інтелектуальну діяльність людини (мислення, сприймання, пам’ять, уяву), мова тим самим має величезне суспільне значення. Завдяки їй людство може зберігати в часі надбання розумових здібностей, передавати з покоління в покоління досвід, найвищі інтелектуальні досягнення. Мова є великим засобом зближення між людьми, дати можливість людині бути активним членом суспільства.
З’ясуванням суті і походження мови цікавились здавна. Важливу роль мови в житті й культурі народу відзначали видатні вчені й письменники.
Мову як важливий засіб впливу на людину, як знаряддя освіти і виховання високо оцінював К.Д.Ушинський. він називав її «дивним педагогом», який „навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом”. „Серед інших предметів вивчення немає жодного такого мірою здатного розвинути людину, як вивчення мови...”
Потреба опанування мови визначається її нерозривним зв’язком з мисленнями, з свідомістю і трудовою діяльністю.
Чому ж виникла необхідність у мові? Та тому, що люди почали працювати разом, колективно. Що ж означає працювати разом? Адже комахи чи бджоли теж працюють разом. Так, але не зовсім. Жодна комаха і жодна бджола не думають про загальне благо і не планують своїх дій разом з іншими комахами і бджолами. Вони працюють поряд, але не разом.
Інакше у людини. Люди є суспільними істотами і в процесі своєї діяльності змушені вступати в мовне спілкування з метою погодити свої вчинки, обмінятися думками, виявити певний вплив одне на одного. Мовне спілкування завжди здійснюється за допомогою якої-небудь мови і відповідає фонетичним, словниковим і граматичним особливостям цієї мови.
Багата і милозвучна українська мова. Нею передаються найтонші відтінки думок і почуттів слухаючи мову щодня ми часто не вдумуємося в її особливості, сприймаємо слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.
А тим часом мова – одне з чудес, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. У нашій мові є чимало захоплюючого і дивовижного. Безліч на перший погляд буденних слів ховає в собі якусь таємницю. Кожне вживане нами слово має свою долю, свою історію.
А щоб знати мову, глибоко розуміти висловлені думки, вправно користуватися дзвінким і гучним рідним словом, треба цікавитися ним, любовно вивчати і аналізувати кожне слово, виховувати в собі інтерес до рідної мови, навчатися розуміти її красу. Необхідно працювати над словом. Адже глибокі знання рідної мови, досконале володіння нею – одна з важливих ознак високої культури і освіченості людини.
„Людям потрібно давати науку тією мовою, - писав С.Єфремов, - якою народ говорить – його власним, а не чужим, не позиченим словом”, бо, - продовжує вчений, - „важко учитися чужою мовою, і немає в світі, як по-своєму до науки тієї братися, що кожне тобі слово своє було, рідне, щоб кожне до розуму прилягло та до серця примовляв”.
Розбудова державності в Україні зумовила нові тенденції щодо розвитку освіти. З’явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально і духовно розвинених громадян, які досконало володіють рідною мовою.
Предметом особливої уваги кожного педагога має бути використання в роботі таких засобів, методів і форм навчання, які спрямовані на розвиток критичності та самостійності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.
Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: написання казки, вірша, оповідання. У процесі роботи учні застосовують набуті знання, уміння та навички, варіюють відомі способи діяльності.
Звідси, формування творчих здібностей можливе у творчості, через вирішення різноманітних творчих завдань.
Але щоб спрямувати людину до такого виду діяльності, необхідні так звані „потреби на творення”.
Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, настанова, ступінь власної активності особистості. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчості.
Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності учнів, маємо відповідно організовувати роботу з вивчення мови.
„Викладання мови – це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжніша, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови – це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії і сподівання”, - говорив В.О.Сухомлинський. Вчитель-словесник покликаний виховувати в учнів любов та інтерес до слова, навчає дбати про яскравість, виразність і точність мови, розвиває мислення, творчі здібності, впливає на естетичні переконання, формує внутрішній духовний світ дитини.
Усі ці складні навчальні виховні завдання здійснюються не тільки під час уроку, а й у процесі позакласної роботи.
Загальне поняття про мову. Розвиток мови у дітей.
Без обміну думками за допомогою мови люди не могли б налагодити спільної трудової діяльності, необхідної для створення матеріальних благ. Без мови було б неможливим суспільне виробництво, а отже, не могло б існувати і саме суспільство.
Відіграючи таку важливу роль у житті суспільства, мова разом з тим є продуктом суспільного розвитку. Словниковий склад, так само як і граматична будова тієї чи іншої мови, створюється не окремою людиною, а народом і змінюється в процесі історичного розвитку народу.
Людина, починаючи з раннього дитинства, поступово засвоює слова і граматичну будову мови, на якій розмовляють всі навколишні.
Мовлення є діяльність, в процесі якої люди спілкуються один з одним за допомогою мови. За допомогою мови (внутрішньої і зовнішньої) здійснюється також людське мислення.
У процесі мовного спілкування людина збагачує свої знання не тільки за рахунок свого вузькоіндивідуального досвіду, але й шляхом засвоєння суспільного досвіду, нагромадженого багатьма поколіннями. Мова усна й писемна відіграє вирішальну роль в оволодінні наукою і культурою, в освіті й вихованні людини.
Мова не тільки служить спілкуванню між людьми, але разом з тим є необхідним засобом, знаряддям людського мислення.
Ми мислимо словами, які вимовляємо голосно чи про себе. Міркуючи про який-небудь предмет, ми задаємо собі питання», робимо різні припущення, міркуємо, використовуючи слова рідної мови, пов'язуючи їх згідно з певними граматичними законами. Без такої мовної діяльності неможливе людське мислення.
Будучи основою мислення, мова відіграє велику роль і в інших психічних процесах. Голосне або мислене називання предметів, які перед нами знаходяться, організовує їх сприймання, полегшує їх розрізнення і пізнавання. Участь мови в процесах пам'яті надає їй, як ми вже зазначали, логічного, осмисленого характеру.
Істотну роль відіграє мова у вольових процесах. Діючи відповідно до словесних вимог і вказівок людей, самостійно плануючи в мові свої наступні дії, людина підпорядковує свої вчинки свідомій меті, що є характерною особливістю волі.
Мова пов'язана також з почуттями. За допомогою мови людина, з одного боку, може виявити почуття, які в неї є; з другого боку, викликати певні почуття у свого співрозмовника. При передачі почуттів мова набуває виразного характеру. Це полягає у своєрідній зміні інтонацій, темпу і ритму висловлених слів, у виборі певних слів і виразів, у характерних жестах, які супроводжують висловлювання. Виразність мови має важливе значення в педагогічному процесі. За допомогою виразної мови вихователь може вплинути не тільки на думки і вчинки дітей, але й безпосередньо на почуття, на їхні емоційні переживання.
Розвиток дитячої мови відбувається шляхом оволодіння мовою, якою розмовляють дорослі, що оточують дитину. Протягом короткого періоду дитинства засвоюється звуковий (фонетичний), словниковий (лексичний) і граматичний бік рідної мови, створеної народом протягом тисячоліть. Це складний процес, який не обмежується механічним запам'ятовуванням почутого, а передбачає активне орієнтування дитини в явищах мови, самостійне, творче застосування засвоєних мовних форм у нових сполученнях і в нових обставинах. Розвиток мови тісно пов'язаний із загальним ходом психічного розвитку дитини і залежить від особливостей її способу життя і діяльності, а також від характеру її спілкування з навколишніми людьми.