- Директиви Європейського парламенту та Ради;
- стандарти Базельського комітету [33].
Базовим Законом визначено структуру системи протидії відмиванню грошей в Україні, яка є дворівневою і складається: із державного рівня та первинного.
Відповідно до базового закону, сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України – це обов’язковий фінансовий моніторинг. Діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом», фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів – є внутрішнім фінансовим моніторингом [3].
Суб’єктами держaвного ФМ є:
- центральні органи виконавчої влади та Національний банк України;
- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань ФМ – Державний комітет фінансового моніторингу (далі – ДКФМ).
Суб’єктами первинного ФМ є:
- банки, страхові та інші фінансові установи;
- платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові фінансові установи;
- товарні, фондові та інші біржі;
- професійні учасники цінних паперів;
- інститути спільного інвестування;
- гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;
- підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;
- підприємства і об’єднання зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;
- інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції [3].
Суб’єкти державного ФМ: НБУ, Державна комісія з ЦП та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, здійснюють функції нагляду та контролю за відповідними суб’єктами первинного ФМ. Суб’єкти первинного ФМ контролюють безпосередньо операції клієнтів і повідомляють про операції, які підозрюються у легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.
Згідно статті 10 базового закону у обов’язки суб’єктів державного фінансового моніторингу, за виключенням ДКФМ, входить:
- вимагати від суб’єктів первинного ФМ виконання завдань та обов’язків передбаченим базовим законом;
- проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього ФМ, вживати заходів передбаченим базовим законом;
- під час здійснення нагляду перевіряти дотримання норм законодавства, вживати заходів, передбаченим базовим законом;
- інформувати ДКФМ про виявлені випадки порушення законодавства суб’єктами первинного ФМ;
- забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб’єктів первинного та державного ФМ і правоохоронних органів;
- погоджувати з ДКФМ нормативні документи, що стосуються питань пов’язаних з виконанням вимог базового закону;
- надавати ДКФМ інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань, окрім інформації щодо особистого життя [3].
Що ж стосується банківського сектору то наглядовим органом тут виступає НБУ, який, відповідно, і виконує наглядові та регулятивні функції покладені на нього, як на суб’єкта державного ФМ, згідно базового закону, а також Закону України «Про Національний банк України» [5], «Про банки і банківську діяльність» [4].
У обов’язки суб’єктів первинного ФМ входить:
- проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає ФМ відповідно до базового Закону, або відкриває рахунок, або за наявності підстав, що інформація щодо клієнта потребує уточнення;
- забезпечувaти виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають ФМ;
- надавати ДКФМ інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому ФМ, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;
- сприяти працівникам ДКФМ у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому ФМ;
- надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит ДКФМ, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом ФМ, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;
- сприяти суб'єктам держaвного ФМ з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають ФМ;
- вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається ДКФМ, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);
- зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з базовим законом підлягає ФМ, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції [4].
Розглядаючи систему протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в банківській системі, банк може виступати як активною сутністю системи протидії легалізації доходів, так і пасивною. З точки зору кожного із вищезгаданих підходів у банка є свої специфічні завдання, а також об’єкт і суб’єкт.
Регулювання питань ФМ в Україні відбувається низкою нормативно-правових актів:
1. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. №638 [6].
2. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. №249 [3].
3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664 [7].
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ [4].
5. Сорок рекомендацій Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також спеціальні рекомендації, введені в дію загальною постановою Кабінету Міністрів України і Правління НБУ від 28.08.2001 р. №1124 [15].
6. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р. №189, зі змінами та доповненнями [17].
Окрім вищенаведених документів слід віднести ЗУ «Про національний банк» [5], в якому виписуються основні положення щодо здійснення Національним банком своїх обов’язків по нагляду за банками.
Відповідність національного законодавства Сорока рекомендаціям FATF є необхідною умовою для визнання України, як країни, що бореться з відмиванням грошей і фінансуванням терористичної діяльності.
У Законі України «Про банки і банківську діяльність» безпосередньо ФМ торкається глава 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації» та глава 11 «Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [4]. Окремо слід відмітити статтю 71 «Інспекційні перевірки банків», яка описує права та обов’язки банків при перевірці їх співробітниками НБУ [4].
Основним законом при боротьбі з відмиванням грошей у банківському секторі виступає Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», що був прийнятий наприкінці 2002 року і став ключовим фактором при виключенні України із «чорного списку» FATF у 2003 році. У базовому законі окрім описаних основних положень у сфері боротьби з легалізацією доходів, що були отримані злочинним шляхом, описана система ФМ, що присутня в Україні, а також розписані фінансові операції, які підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ. Описуючи існуючу систему протидії відмиванню грошей у банківській сфері слід більш детально зупинитися саме на операціях, що підлягають під ФМ у банках.
Базовий Закон описує операції, що підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ, зокрема, до обов’язкового ФМ відносять операції, що перевищують 80000 гривень, або еквівалент у іноземній валюті, та має наступні ознаки [3]:
- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон. Що стосується другої частини даної ознаки, то слід відмітити, що Розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 24 лютого 2003 року №77-р, відповідно до пункту 18.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» такий перелік встановлений;
- купівля або продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;
- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту, проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн і території затверджується Кабінетом Міністрів України, на основі переліків, що затверджені міжнародними організаціями. На даний момент у списку не має жодної країни, що встановлено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України;
- переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;
- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;
- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;