Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).
Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів:
- Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.
- Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.
- Оцінка конкретного виду ризику.
- Встановлення оптимального виду ризику.
- Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.
- Розробка заходів щодо зниження ризику.
Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти:
1. Залучення депозитів та видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.
2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікро хеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.
Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик - ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.
Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми:
1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.
2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.
Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу.
Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.
Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.
Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок - огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.
Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля - це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини - це депозити і позики на грошовому ринку. Для того, щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни процентних ставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистої процентної маржі (ЧПМ), що обчислюється в такий спосіб:
Чистий процентний доход
ЧПМ = ----------------------------------------------------- (1.6)
Вартість всіх активів, що приносять доход
У випадку, якщо процентні ставки по зобов'язаннях банку ростуть швидше, ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися з негативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються і викликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах у порівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМП банку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні з процентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.
Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, що використовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Ця стратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін, зв'язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами і позиками на грошовому ринку.
Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки (причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часу виконана рівність:
| Вартість активів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок) | = | Вартість пасивів банку, підданих переоцінці (чутливих до змін процентних ставок) | (1.7) |
При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами, чуттєвими до змін процентних ставок:
| Дисбаланс = | Активи банку, чуттєві до змін процентних ставок | Пасиви банку, чуттєві до змін процентних ставок | (1.8) |
Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсяги чуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадку процентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковій пропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільна незалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика, нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскільки процентні ставки по активах і зобов'язанням у дійсності можуть мінятися в різному ступені.
Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захисту від ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестицій акціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісного показника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризикові зміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватися середньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.
Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення з погляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.
Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагне вибирати активи і зобов'язання таким чином, щоб:
| Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів | » | Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів, | (1.9) |
тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення був максимально наближений до нуля.
Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів (у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланс середньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб:
| Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів | = | Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів | Х | Загальна величина пасивів---------------------------------Загальна величина активів | (1.10) |
Оскільки більший середньозважений термін погашення припускає велику чутливість до змін процентних ставок, це рівняння говорить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна мінятися трохи в більшому ступені чим вартість активів. Чим більше дисбаланс середньозважених термінів погашення, тим більше чуттєвою буде акціонерний капітал банку до змін процентних ставок.
РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» У 2003 -2009 РОКАХ
2.1 Характеристика діяльності та рейтингове місце ЗАТ КБ «Приватбанк» в банківській системі України
Згідно аналізу, проведеного Національним банком України, стан банківської системи України за результатами 2008 року на фоні розвитку наслідків світової фінансової кризи 2008 року характеризується наступними показниками: