3.2. Аналіз доходності банку
Визначення доходності власного капіталу західного банку здійснюється за формулою: ROE = Net income : Equity
де ROE (return on equity) - рентабельність капіталу;
Net income - чистий прибуток;
Equity - власний капітал банку (прості акції + нерозподілений прибуток).
Це загальна оцінка діяльності банку, що дозволяє порівняти ефективність функціонування різних банків (у тому числі приналежним різним країнам).
Використовуючи факторний аналіз, ROE можна уявити у вигляді рівняння з тим, щоб визначити чинники, що впливають на його рівень
ROE=ROA•Lf
де ROA (return on assets) - чистий доход активів,
Lf (leverige factor) - фінансовий важіль, мультиплікатор капіталу (розраховується як відношення активів до капіталу банку).
Таким чином формула для розрахунку ROE має такий вид:
ROE = ROA • Lf = (Чистий доход/ Активи) * (Активи / Капітал ) = (Чистий доход / Капітал )
Більш докладний аналіз факторів, що роблять вплив на рівень ROA, проведемо з використанням формули:
ROA =( Net income/ Total income)*( Total income/ Assets) = (Чистий прибуток/ Валовий прибуток)*( Валовий прибуток/ Активи)
Отже, ми визначили 3 основних елемента, що визначають прибуткову роботу банку. Такий підхід дозволяє аналізувати, контролювати й управляти їхнім станом і в кінцевому рахунку здійснювати найбільше ефективне керування банком із позицій доходності його діяльності.
Цим же цілям слугує і відома формула Дюпона:
roe = (Net income/ Total income)*( Total income/ Assets)*( Assets/ Equity) = (NI/ TI)*( TI/А)*(А/ Equity)
Формула Дюпона – це єфективна моддель контроля і керування діяльністю комерційного банку .
Аналіз проводиться за визначений період (наприклад, за 5 років) із тим, щоб визначити динаміку зміни значень даних факторів. По відхиленнях приймаються міри, спрямовані на підвищення ефективності діяльності банку.
Отже, основною ціллю моделювання за допомогою формули Дюпона є аналіз найважливіших факторів, що визначають прибутковість роботи конкретного банки, і порівняння отриманих результатів із даними його конкурентів.
У банківській справі особливе значення надаєтся аналізу впливу фінансового важеля, оскільки його значення в банківському секторі значно вище, чим, наприклад, у промисловості. Скажемо, при однаковому рівні ROE у банку і промислового підприємства (15%) доходність на активи істотно різниться (припустимо, 0,6% у банку і 6% у підприємства), але в цьому випадку і фінансовий важіль банку, як відношення активів до власного капіталу, буде в 10 разів вище (25 у порівнянні з 2,5) . Це пов'язано з тим, що загальний рівень ризику банка визначається насамперед операційним ризиком і фінансовими ризиками. При цьому якщо операційному ризику щодо невисокий, те банк може проводити більш ризиковану політику, тобто виконувати операції з підвищеним рівнем фінансового ризику. Тому в банківській справі банкіри можуть дозволити собі високий рівень фінансового важеля. Таким чином, у банківському бізнесі надзвичайно важливо дотримувати рівноваги між операційним і фінансовим ризиками, що дозволить одержати оптимальний рівень загального ризику банку.
ВИСНОВОК
Досить дискусійною є проблема пов'язана з банківською таємницею. У загальній схемі це є протидія легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом. З одного боку, закони, що гарантують певний рівень таємності у діяльності фінансових закладів, перешкоджають правоохоронним органам виявляти злочини у зазначеній сфері, відстежувати злочинне походження доходів; з іншої - банківська таємниця є важливим виміром як особистої, так і корпоративної таємниці. «Приховування фінансової інформації від конкурентів постачальників, кредиторів і клієнтів - право, яке ділові люди сприймають із самого початку..., конфіденційність і розумне використання інформації є загальноприйнятим у бізнесі як компонент правил гри в ринкову економіку».
Інститут банківської таємниці в банківському праві є одним із недостатньо розроблених. Аналіз правової літератури дозволяє зробити висновок про те, що стосовно проблеми правового режиму банківської таємниці до теперішнього часу це склалось єдиної точки зору. Це стосується як визначення сутності банківської таємниці, так і її змісту та порядку падання відомостей, то містять банківську таємницю.
У літературі правовий режимвизначається як порядок регулювання, реалізований через комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, з також позитивних зобов'язань, що зумовлюють особливу спрямованість регулювання.
При характеристиці правового режиму банківської таємниці необхідно враховувати деякі загальні положення, які полягають у тому, що:
• поняття банківської таємниці є одним із видів правових режимів інформації, що має обмежений доступ;
• режим банківської таємниці співвідноситься з правовими режимами інших таємниць (службової, комерційної, державної, слідчої тощо);
• підпорядковуючись загальним правилам, режим банківської таємниці наділений спеціальними правилами та процедурами, регламентованими па законодавчому рівні. За останні десятиліття досить швидко зросла кількість країн, що пропонують захист у вигляді банківської таємниці. Відповідно до традиційної форми захисту клієнтів переконували в тому, що банк гарантує конфіденційність, а у випадку розголошення співробітниками банку відомостей, що складають банківську таємницю, клієнти мають право на відшкодування банком заподіяних збитків.
Не виникає ніяких сумнівів стосовно того, що банківська таємниця може бути ефективним засобом приховування злочинних доходів. Проте важливим є аналіз низки чинників, що ускладнюють протидію використання банківської таємниці у злочинних схемах. Надзвичайно важливо зрозуміти, що банківська таємниця може набувати різноманітних форм, які мають різне походження, функції, ступені захисту, у тому числі:
• можуть існувати абсолютно анонімні рахунки, про які ніхто в банку може і не підозрювати, якщо тільки самі клієнти не розкриють інформацію про те, хто є дійсним власником таких рахунків. Певною мірою вони дають можливість приховувати грошові кошти, здобуті в результаті скоєння злочину, проте у зв'язку з тим, що подальший переказ коштів із цих рахунків забороняється, їх значення надзвичайно низьке.
Таким чином, вимоги щодо збереження банківської таємниці можуть створювати достатньо серйозні проблеми у виявленні фінансових операцій з легалізації злочинних доходів.
Незважаючи на те, що таємність може бути ознакою обману, а послуги з надання фінансової таємності - засобом прикриття незаконної діяльності, зазначені послуги можуть використовуватися бізнесменами для цілком легальних і законних цілей. Іншими словами, ті самі правові, фінансові та бухгалтерські інструменти, що приховують нелегальну економічну діяльність, сприяють зростанню і розвитку офіційної економіки. У випадку коли використання банківської таємниці сприяє проведенню сумнівних операцій, коли зловживання такими послугами створює труднощі для економіки, а також, коли такі послуги сприяють хабарництву та корупції, тобто коли таємність є ознакою обману, виникає необхідність у відповідних діях. При цьому регуляторні органи повинні проводити свою політику таким чином, щоб механізм виявлення зловживань щодо використання банківської таємниці не спричиняв значних труднощів і витрат для тих, хто забезпечує і використовує такі послуги в законному і легальному порядку.
Фінансова індустрія намагається створити безпечний економічним простір для того,щоб діяти законно і створювати репутацію в суспільстві, засновану на довірі та надійності. Безсумнівно, послуги банківської таємниці посіли важливе місце у більшості фінансових шахрайств і злочинів. Саме з цієї причини наведені логічні обґрунтування є предметом різних нападок. Незважаючи на це, закони про банківську таємницю мають тривалу і цілком законну історію, а всі наведені пояснення більшою чи меншою мірою справедливі. Тому важливим завданням є контроль над зловживанням фінансовими послугами без застосування покарання до тих, хто використовує ці послуги для легальних і законних цілей.
Головний висновок, який можна зробити на основі вищевикладеного, торкається оцінки доходів, видатків комерційного банку загалом. Різні показники можуть бути корисні для оцінки діяльності банків і її регулювання.
Розглянуті в роботі методики аналізу доходів та видатків комерційних банків, що використовуються в українській практиці і за кордоном, свідчать про те, що всі вони по суті оцінюють одні і ті ж об'єктивно існуючі чинники, що впливають на функціонування банку. Однак всі ці методики відрізняться один від одного безліччю конкретних підходів до обліку цих чинників, набором чинників, системою конкретних оцінних показників, що відображають різні сторони банківської діяльності; оцінкою значущості тих або інших чинників в загальній сукупності і відповідно визначенням їх критеріальних значень; системою угрупування оцінних показників в єдину модель і отримання результату оцінки доходів, видатків та прибутку банку загалом.
Всі підходи до оцінки фінансового становища комерційного банку можна поділити на емпіричні, економіко-математичні, статистичні і змішаних.
Емпіричний підхід передбачає, що відбір, угрупування, зважування і визначення критеріальних значень чинників аналізу доходів, видатків та прибутку банку проводяться на основі суб'єктивної думки однієї або групи експертів. Таким чином можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію думок відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового становища останніх. Відомо, що саме експертний підхід в цей час є переважаючим не тільки в українській, але і в світовій практиці. Причиною подібного підходу є: