Смекни!
smekni.com

Аналіз рентабельності банка (стр. 5 из 6)

Незначний вплив доходу на активи може бути результа­том консервативної кредитної та інвестиційної політики, а також наслідком великих витрат. Високе значення прибут­ку на активи (що прослідковується в нашому випадку) досягається за ефективної діяльності банку і ве­ликих ставок доходу від активів. В останньому випадку банк, можливо, несе значний ризик. Та цілком вірогідно й те, що він вдало оперує своїми активами, хоча при цьому потенційно не виключені чималі втрати.

Наступним показником, як відзначалося вище, є дохід на капітал.

Дохід на капітал =

Цей показник дає змогу визначити ефективність викори­стання коштів власників комерційного банку. Його оптималь­не значення — 10—20%.

У нашому аналізі дохідність капіталу дорівнює: 2005 – 52,9%; 2004 – 33,54%; 2005 – 13,36%. Як бачимо йде поступове зменшення цього показника і в 2005 році спостерігається його мінімальне значення, проте воно відповідає нормативному отже, капітал засновників банк використо­вує досить ефективно.

Аналіз чистого спреду пов'язаний із процентною політи­кою банку, яка відображається у динаміці процентних ста­вок за активними й пасивними операціями. У попередніх розділах ми розповідали, як розраховуються середні про­центні ставки за наданими кредитами та зобов'язаннями. Мінімізувати процентний ризик дасть змогу узгоджена про­центна політика за кредитними і депозитними операціями. Ступінь такої узгодженості характеризує чистий спред.

Чистий спред =

Інакше кажучи, чистий спред — це різниця між процент­ними ставками отриманими і сплаченими. За його допомо­гою визначається необхідна мінімальна різниця між ставка­ми за активними й пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімаль­не значення показника 0). Оптимальне значення чистого спреду — не менше 1.25%.

Чистий спред дорівнює : 2005 – 1,20%; 2004 – 1,28%; 2005 – 1,22%

Таким чином, кредитна діяльність приносить банку прибу­ток, проте її ефективність невисока, що ми і бачили в попередніх аналізах.

Цей коефіцієнт повинен враховувати лише активи і паси­ви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме у такий спосіб уникають впливу безпроцентних депозитів до запитан­ня, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті от­римані проценти, а відтак — на прибутки банку. Коли про­центна ставка не має впливу на прибуток банку, досягається глибше розуміння джерел прибутку банку та наслідків враз­ливості надходжень.

Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ри­зиків, у тому числі інфляційного, створення прибутку, по­криття договірних угод. Розраховують її за формулою:

Чиста процентна маржа (%) =

Цей коефіцієнт допомагає з'ясувати, чи може банк дава­ти прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсо­ток до середніх загальних активів. Оптимальним значенням даного показника є 4.5%.

Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу бан­крутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є зниження процентних ставок за кредитними опе­раціями; подорожчання ресурсів; скорочення питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх обсязі; хибна процентна політика банку.

У нашому аналізі чиста процентна маржа становить: 2005 – 0,24%; 2004 – 0,60%, 2005 – 0,76%, тобто ефективність основної діяльності банку, пов'язаної із наданням кредитів, не­висока.

3. Шляхи покращення рентабельності комерційного банку

Розглянемо можливі шляхи покращення рентабельності комерційного банку. Дані рекомендації суттєві не тільки для досліджуваного банку, але й для інших банків.

В управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

1. Управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів. Терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам залученим ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

2. Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

· контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни;

· обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;

· видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;

· вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами;

3. Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.

4. Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові заходи, що починаються кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності і платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку і скороченням їхнього прибутку. Управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система управління ризиками незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності і платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу і неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем приведених вище показників ліквідності, аналізу чинників, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільне створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для здійснення аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. У якості джерела для формування бази даних нами розглядаються як укладені так і ті що проробляються кредитні і депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребу в кредиті під товари відвантажені, термін оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

У управлінні пасивами банку можна порекомендувати визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якості обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися надійними для банку і під час кризових ситуацій. Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню рентабельністю банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню рентабельністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Менеджери по управлінню рентабельністю повинні передбачати, коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї прибутковості і рентабельності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтовані економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Висновок

На основі досліджень зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів, наведено теоретичне тлумачення рентабельності, і рентабельності банку зокрема банку.

На рентабельність банку суттєво впливають фактори зовнішнього і внутрішнього середовища. До факторів зовнішнього середовища належать:

· загально економічний стан країни;

· грошово-кредитна політика Центрального банку;

· фінансова політика уряду та інші.

До внутрішніх факторів слід віднести:

· рівень диверсифікації банківських операцій;

· рівень кваліфікації персоналу банку;

· наявність та виконання письмових процедур, що регламентують роботу банку в різних сферах діяльності;

· наявність конкурентних переваг тощо.

Необхідно здійснювати пошук нових та вдосконалювати існуючий інструментарій управління рентабельністю. При організації процесу управління ліквідності, основну увагу службовцям банку треба приділяти:

· контролю діяльності усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів; координуванню своєї діяльності із роботою цих відділів;

· налагодженню тісних взаємовідносин із VIP-клієнтами, проводячи паралельно роботу, щодо передбачення можливих дій вкладників і користувачів кредитів.