Коло інтересів адміністрацій постійно розширюється, внаслідок цього зростають потреби фінансування, що вимагає дедалі жорсткішого регулювання у цій галузі. Складність полягає в тому, що суть окреслених цілей ускладнює впровадження проектів для прийняття рішень, які добре спрацьовують у сфері бізнесу.
4.2.3 Прийняття рішень
Управління у сфері бізнесу, як правило, базується на принципі максимілізації чистого прибутку при мінімальному використанні ресурсів. Те саме мало б стосуватися й оцінки адміністративних рішень. Однак тут виникають дві методологічні проблеми. Перша—як можна точно визначити, які саме видатки і прибутки пов'язані із прийнятим рішенням? Друга - як їх виміряти, щоб мати змогу зіставити? Оскільки адміністрації діють в інтересах суспільства, то необхідно врахувати не лише прямі видатки, прибутки адміністрації ( з огляду на її цілі) та споживачів, а й решти членів суспільства. Виникає так званий "зовнішній ефект". Є також проблема ідентифікації позитивних і негативних наслідків, з яких важко виділити соціальні.
Особливо складним завданням є проблема визначення наслідків громадського рішення. Грошова оцінка охоплює частину проблеми і стосується повних витрат і прибутків. Але як оцінити виграш часу, естетичний чинник чи політичні наслідки? Тут порушуються складні теоретико-методологічні проблеми, які часто-густо вирішуються довільно. Адміністрації та приватні фірми істотно відрізняються між собою можливостями оцінки у правлінських рішень.
4.2.4 Труднощі оцінки рішень
Показники дієвості - це витрати і продукція у реальному вираженні. Роботу адміністрації можна вважати дієвою, коли вдається досягти поставленої мети за мінімальних витрат, або коли за такого рівня витрат здобутки відповідають сподіванням чи навіть переважають їх
Спільним для процесу управління є визначення показників. Отже, виникають практичні проблеми оцінки критеріїв і складових витрат. Наприклад, будівництво автомагістралі, крім інших переваг, економить споживачам час. Підрахунок економії складний, оскільки недостатню порівняти тривалість руху по старій і новій дорогах. Треба врахувати також збільшення частоти поїздок, можливе звільнення інших видів транспорту, зменшення напруженості руху на інших дорогах, збільшення безпеки, зменшення транспортної втоми для пасажирів.
Оцінка ефективності. Складність оцінки ефективності пов'язана з добором необхідної інформації. Задоволення і незадоволення причетних членів суспільства не має безпосереднього і постійного вияву, як у випадку з виробництвом товарів на продаж. Невдоволення виражається двома способами: пропозицями щодо виходу із скрутною становища і запереченнями.
Ще одна проблема пов'язана з наслідками управлінських рішень. Через багатовимірність наслідків цих рішень кожен член суспільства може відчувати позитивний і негативний вплив одного і того ж заходу. Аналіз прийнятих рішень свідчить, що досить часто турбота про загальні інтереси підпорядкована зміцненню влади і захисту переваг певних груп, а надто тих, хто приймає рішення.
Інша специфічна особливість адміністративного управління полягає у правилах, що використовуються.
4.2.5 Управління і правила
Управлінські рішення приймаються в умовах жорстких правил і суворої регламентації щодо використання ресурсів і дотримання бюджету. Така регламентація адміністрації була погоджена, коли сфера втручання останніх була обмежена лише адміністративною функцією.
Роль сучасних адміністрацій є значно ширшою. Більшість економічних видів діяльності державного сектора здійснюється організаціями, які за статутом наближені до загального права і могли б використовувати аналогічні форми управління, які застосовують приватні підприємства.
4.2.6 Особливості управління державними підприємствами
Державні підприємства знаходяться посередині між адміністраціями і приватними підприємствами. Ступінь наближення до тої чи іншої категорії змінюється відповідно до ситуації.
Розвиток комерційної діяльності не є природною функцією держави. Вона втручається в економічну діяльність лише для того, щоб знизити вади ринку. У такому випадку вона відіграє потрібну роль: акціонера; регулятора; гаранта економічної і соціальної політики. За таких обставин держава, як правило, намагається перетворити державні підприємства на інструмент, що зобов'язує їх (офіційно чи неофіційно) виконувати завдання, спрямовані на задоволення суспільних потреб. Прагнення суспільного блага переважає над владними інтересами підприємства.
Часто складовою завдань державних підприємств є збереження робочих місць, підтримання на новому рівні купівельної спроможності громадян, збереження суспільного спокою тощо.
Висновки
1. Важливим чинником підвищення ефективності роботи органів державного управління та органів місцевого самоврядування є підвищення їх дієвості - взаємопов'язаного контуру фахової, методичної і соціальної компетенції, враховуючи внутрішнє і зовнішнє середовище.
2. Для проведення адміністративної реформи необхідна розробка теоретико-методичних засад дієздатності органів державного управління та органів місцевого самоврядування, здійснення діагностики цих органів на предмет їх дієвості. За результатами діагностування треба розробити програму удосконалення дієвості виконання завдань адміністративної реформи, створити цільові програми підвищення кваліфікації державних службовців з метою удосконалення їх фахової, методичної та соціальної компетенції.
3. Аналіз виконання рішень в органах державного управління і органах місцевого самоврядування підтверджує, що рівень їх реалізації є низьким (не перевищує 48 - 60%). За цього з вини керівників вищої ланки не виконується 55% рішень.
4. Найтиповішими причинами неправильних і нераціональних рішень, що приймаються в органах державного управління та органах місцевого самоврядування є: недоліки структури органів, фахова некомпетентність управлінців усіх рівнів, недоліки підготовки і прийняття управлінських рішень (низька методична компетенція), несприятливе зовнішнє середовище та невміння працювати за таких умов.
5. Підвищення ефективності управлінських рішень і дієвості органів державного управління можливе за умови здійснення ефективної кадрової політики, докорінного реформування цих органів, посилення відповідальності посадових осіб за результати рішень, що приймаються, масового підвищення кваліфікації управлінців, ліквідації "управлінських патологій".
6. У складних умовах трансформації суспільних відносин зростає потреба в прийнятті і реалізації ефективних управлінських рішень для того, щоб вивести державу з затяжної кризи і не допустити розпаду господарського комплексу. Ці рішення повинні бути добре обґрунтовані і реалістичні. Для цього керівникам, які приймають рішення на різних щаблях влади, потрібні системні знання процесів суспільного розвитку і сучасні, випробувані технології прийняття управлінських рішень.
7. Вибір варіантів вирішення проблем, способу досягнення поставлених цілей завжди був основним моментом управління. Формулюють ці варіанти і шукають оптимальних шляхів їх розвитку, як правило, управлінці. Суворе дотримання технології прийняття управлінських рішень дає змогу одержати системне вирішення найскладніших проблем.
2.2 Поняття стилю державно-управлінської діяльності
Оновлення існуючого стилю діяльності є одним з ключових завдань реформування державного управління. Спостерігається безпосередня залежність стабільного розвитку держави від наявності в ній професійної, компетентної управлінської еліти, яка була б належним чином ознайомлена зі світовою управлінською практикою. Саме від якісного керівного складу державно-управлінських структур, від особистого професійного рівня кожного управлінця, наявності в нього прогресивних орієнтацій, енергійності та відповідальності значною мірою залежить розвиток Української держави.
Ведучи мову про категорію стилю в державному управлінні, слід спинитися на більш детальному визначенні суті понять, що її складають.
Саме ж слово стиль має грецьке походження та у своєму первісному смислі означало ".. .стрижень з кістки або металу для письма на восковій дошці, пізніше це слово вживалося як "почерк" [31 с.714], а в сучасному сенсі це сукупність прийомів, характеристик, рис будь-якої діяльності, поведінки, методу роботи. З точки зору філософії, стиль – це ".. типологічна категорія, в якій відображається характерна фізіономічна діяльність будь-якого явища людського життя та діяльності, типова форма його зовнішнього вираження" [31 с.656].Розглядаючи стиль управлінської діяльності можна помітити, що вона є ні що інше як сукупність особистих індивідуально-психологічних, морально-етичних характеристик управлінця, його знання та вміння, інакше кажучи, це те, що повинно бути закладено в нього як початкове, первинне. І дійсно, ніяка майстерність неспроможна замінити те, що закладено в особистість на підсвідомому рівні.
Як приклад наведемо ситуацію, коли молода людина, отримавши необхідну управлінську освіту, тільки розпочинає свою трудову діяльність на посаді державного службовця. Звісно, ця людина ще не має необхідного досвіду практичної роботи, а тому її дії здебільшого базуються на таких чинниках:
а) темперамент, відповідальність, особиста культура та інші індивідуальні риси, що були сформовані в процесі виховання та навчання;
б) навички практичного спілкування з іншими особами, отримані в повсякденному житті, а також у процесі навчання;
в) правові та науково-теоретичні знання управлінця (законодавство України, різноманітні внутрішні інструкції та розпорядження, принципи та закони управління).
Сучасною наукою доведено, що людина за своєю природою перш за все є істотою психологічною, а лише після цього - соціальною та творчою. Тому першим етапом у еволюційному формуванні стилю є саме набуття власної манери.