Проте, для організації проблема вибору об'єкта фінансових вкладень не вичерпується граничною сумою інвестицій. Дослідження показали, що найбільшою ефективністю мають вкладення в інновації, де організація має можливість одержувати монопольний надприбуток. Іншими словами, найбільш вигідні інвестиції в інновації, що розвивають відмітні здібності організації.
Деякі підприємства ЖКХ (ДКО „Київводоканал” зокрема) природно є монополістами в своїй сфері діяльності, а отже зацікавленість в інноваційних інвестиціях таких підприємств має, по суті, бути максимальною.
Теоретично як джерело інвестицій можуть виступати асигнування бюджетів усіх рівнів, іноземні інвестиції, власні засоби організацій, а також акумульовані у формі фінансового капіталу тимчасово вільні засоби підприємств і заощадження населення.
Практично ж бюджетні асигнування на розробку і реалізацію інновацій обмежені доходами бюджетної системи. При цьому в залежності від політико-економічних умов напрямки, форми і розміри бюджетних інвестицій в інновації мають істотні розходження. Одним з основних зовнішніх джерел одержання інвестиційного капіталу в грошовій формі є середньо- і довгострокові кредити банків. Банківський інвестиційний кредит звичайно надається організаціям на фіксований термін, під визначений відсоток і під визначене забезпечення, гарантії повернення. Однак в умовах нестабільної економіки комерційні банки і фінансові компанії неохоче йдуть на надання довгострокових кредитів, побоюючись їхнього неповернення. Крім того, банківські кредити видаються під досить високий відсоток, у зв'язку з чим позичальники несуть значні втрати, обумовлені тривалістю періоду інвестування.
Інвестиційні кредити, надані організаціям з боку фінансово-кредитних організацій, представляють у світовій практиці одне з основних джерел залучення капіталу. Це джерело особливо зручне, якщо банк-інвестор надає організації-позичальнику поновлюваний кредит у виді так називаної "кредитної лінії".
Умовно фактори інвестиційної привабливості інноваційних проектів можна поділити на дві групи: економічні і неекономічні. У більшості випадків інвестора залучають високі фінансові показники, однак існують ситуації в яких інноватор змушений реалізовувати нововведення, незважаючи на його пряму економічну непривабливість. Наприклад, якщо мова йде про екологічні заходи, що практично завжди мають негативні фінансові результати. Проте підприємства ЖКГ ведуть активну діяльність у цій області, так для прикладу можна взяти діяльність все того ж ДКО „Київводоканал”, де впроваджено декілька інноваційних проектів які спрямовані, в першу чергу, на екологічні цілі.
З економічної точки зору інвестиційна привабливість визначається як внутрішніми характеристиками інновацій (прибутковість інвестицій, термін реалізації проекту і т.д.), так і умовами залучення фінансових ресурсів.
Безумовно, мотиви що рухають інноваційну діяльності істотно залежать від того чи реалізується інновація на свої чи запозичені кошти. Так обстоять справи в теорії. Однак, розглядаючи українську практику, необхідно відзначити, що через не хватку "довгих" грошей на фінансовому ринку країни і неприступності банківських кредитів через їхню високу ціну власні засоби організацій (у першу чергу прибуток і амортизаційні фонди) стали, власне кажучи, єдиним джерелом фінансування інвестиційних проектів, у тому числі носящих інноваційний характер. Тому в українській практиці особливу важливість здобуває проблема раціонального використання наявних на підприємствах грошових фондів.
Для підприємств ЖКГ, в силу специфіки їхньої роботи, нагальною є проблема впровадження інноваційно-інвестиційних проектів екологічної спрямованості. Проте через те що багато з таких проектів є неприбутковими, то постає проблема з фінансуванням цих проектів. Важливу роль у вирішенні цього питання відіграють європейські гранти, що надаються таким підприємствам, але в основному це підприємства м. Києва, а у підприємств ЖКГ „глибинки”, нажаль, такої можливості практично не існує.
Таким чином можна зробити висновок, що інноваційні проекти в Україні на сьогодення мають можливість впроваджувати тільки підприємства житлово-комунальної сфери таких великих міст як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів. Та й то в основному це такі „гіганти” як той самий ДКО „Київводоканал”.
Шляхи вирішення цієї проблеми є, але вони в даний час практично неможливі щодо здійснення - це фінансування за рахунок місцевого та державного бюджетів інноваційних програм екологічного спрямування.
Ми маємо надію, що в подальшому це становище зміниться на краще.
Провівши дослідження ролі бенчмаркінгу у впровадженні інноваційних технологій на підприємстві ми можемо зробити висновків та узагальнень. Так, ми прийшли до висновку, що бенчмаркінг не може бути одноразовим аналізом. Для одержання належної ефективності від застосування цього процесу необхідно зробити його інтегральною частиною процесу інновацій і удосконалень у бізнесі.
У Європі застосування і популярність бенчмаркінга по колишньому дуже помірна. Значні розходження в розумінні бізнес-процесів у різних країнах значно сповільнюють його впровадження в бізнес-процеси різних секторів економіки.
Бенчмаркінг являє собою мистецтво виявляти те, що інші фірми роблять краще, а також вивчення їхніх методів роботи. Може показатися, що мова йде про банальне шпигунство, однак усе відповідає етиці ведення бізнесу. В основу бенчмаркінга покладена ідея порівняння діяльності не тільки підприємств-конкурентів, але і передових фірм інших галузей. Практика показує, що грамотне використання досвіду конкурентів і успішних компаній дозволяє скоротити витрати, підвищити прибуток і оптимізувати вибір стратегії діяльності організації.
Фактично бенчмаркінг - це альтернативний метод стратегічного планування, у якому завдання визначаються не від досягнутого, а на основі аналізу показників конкурентів. Технологія бенчмаркінга стягає в єдину систему розробку стратегії, галузевий аналіз і аналіз конкурентів.
Бенчмаркінг це метод вивчення чужого досвіду, що не є таємницею. Родоначальниками бенчмаркінга вважають японців, які навчилися ідеально копіювати чужі досягнення. Вони ретельно досліджували європейські й американські товари і послуги, щоб виявити їх сильні і слабкі сторони, а потім випускали щось подібне по більш низькій ціні. При цьому японці успішно переносили технології і ноу-хау з однієї сфери бізнесу в іншу.
В Україні з'являються фірми, які використовують бенчмаркінг, але поки їх можна перерахувати по пальцях. Зате всі добре знають, що менеджери середньої і вищої ланки вступаючи в неформальні відносини з партнерами чи конкурентами часто використовують кращі досягнення один одного в себе в компанії. Як показує досвід, безпосереднє спілкування з колегами дає найбільш цінні для бізнесу ідеї і знання, що, як правило, приводить до впровадження нових форм управління, програмних продуктів, використанню нових технологій у виробництві. Найчастіше ця категорія людей "пробиває" і впроваджує необхідні перетворення, якщо керівництво готове до цього. Зацікавлені менеджери - це гарний потенціал для розвитку фірми.
1. Аренков И.А. Маркетинговые исследования: основы теории и методики. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 2004. – 356с.
2. Афанасьева Н.В., Багиев Г.Л., Лейдиг Г. Концепция и инструментарий эффективного предпринимательства: Учебное пособие. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 2003. – 217с
3. Багієв Г.Л., Мартиненко М.В. Benchmarkіng у розробці стратегій маркетингу // Маркетинг у системі управління підприємництвом., №7, 2003. – с.17-19
4. Багієв Г.Л., Соловйова Ю.Н. Бенчмаркінг - як функція й інструмент підприємницької діяльності. У кн.: Міжнародна наукова конференція "Маркетинг і культура підприємництва: Тези доповідей. - Харків.: Вид-во „Гал”, 2002. - Ч.1.
5. Швальбе Х. Практика маркетингу для малих і середніх підприємств: Пер. з нім. - К.: Либідь, 2000. – 345с.
6. Bauer P. Який сервіс має сенс? Бенчмаркінг у логістиці. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 1, 2004. – с. 12-14
7. Bresin S. Практика бенчмаркінгу // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 1, 2004. – с. 7-9
8. Bruckhardt W.Цикл ключових питань про бенчмаркінгу: новаторське і компетентне створення цінності. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 3, 2005. – с. 9-11
9. Furey T.R. Бенчмаркінг ключ до створення конкурентної переваги на етапі зрілості ринку. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 1, 2002. – с. 7-10
10. Krokowski W. Порівняння з кращими у світі конкурентами. Бенчмаркінг в управлінні постачанням. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 7, 2003. – с. 14-16
11. Matheson D., Matheson J., Menke M. Нові підходи у маркетингу // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 8, 2005. – с. 12-14.
12. Ohinata Y. Бенчмаркінг: японський досвід. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 4, 2005. – с. 22-25
13. Reves G., Pfleger E. Світовий клас як стандарт - як піднятися до вершин з допомогою бенчмаркінгу // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 7, 2004. – с. 27-30
14. Shetty Y.K. Ставлячи високу мету: конкурентний бенчмаркінг для найкращого функціонування. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 12, 2003. – с. 21-24
15. Venetucci R. Бенчмаркінг: перевірка реальністю стратегії і цілей роботи. // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 9, 2003. – с. 11-14
16. Watson G.H. Практика бенчмаркінгу в Італії // Зарубіжні маркетингові дослідження, № 6, 2005. – с. 19-22