Близнюки — типологічна група посуду для перенесення їжі в поле, два невеликих горщики, з'єднані кільцем-ручкою. Значно рідше зустрічаються «трійнята» і «чвурнята». Вони мають аналогію серед бондарного посуду.
Ринки — невисокий посуд з пласким або ледь округлим дном на трьох, чотирьох ніжках, мають ручку-держак. Ринки використовували для смаження шкварок, приправ тощо. З кількох маленьких, суцільно з'єднаних риночок складається пам-пушниця — посудина для випікання пампушків.
«Персневидний» посуд — типологічна група для зберігання і ношення міцних напоїв. До неї входять два типи: колач (куманець) і плесканка (баклага). Колач має бубликоподібну, порожнисту місткість, чотири ніжки, які утримують його у вертикальному стані, вгорі маленьку шийку та два вушка по боках для протягування пасочка. Навіть без оздоблення силует і форма куманця вигідно вирізняються декоративністю. Плесканка — пласка циліндрична місткість з такими ж ліпними деталями, що й у куманця (ніжки, вушка, шийка з отвором та накривкою).
Банька — тип кулястого посуду з вузькою витягнутою шийкою і ручкою для ношення. Використовували для зберігання і транспортування вина, олії тощо. Залежно від призначення баньки бували різної величини та місткості.
Барильце — тип посуду, що формою нагадує бондарний однойменний предмет для зберігання рідин. Зустрічаються з широкою або вузькою шийкою, з ніжками або без них.
Флакон, пляшка — типологічна група циліндричного або призматичного посуду для рідини, їхні форми, мабуть, запозичені з давніх гутніх виробів.
Горнята — типологічна група малих предметів для пиття рідини: води, молока, квасу, чаю, кави тощо. Залежно від форми розрізняють три типи: горнята (циліндричні), бокали (циліндрично-опуклі), чашки (сферичні).
Фігурний посуд — типологічна група декоративного посуду, місткість якого тепер рідко використовується. Найхарактерніші типи — півні, барани, леви, антропоморфні фігурки і под. їх виготовляють технікою ліплення на основі точених форм: горщика, дзбанка, барильця, плесканки тощо.
Культові та обрядові предмети — рід виробів художньої кераміки, пов'язаний з обладнанням культових споруд, застосовується у релігійних обрядах. До нього входять такі групи й типи предметів: канделябри, кадильниці, кропильниці, іконки, хрести, свічники тощо. У канделябрах і кадильницях керамічні деталі цікаво поєднуються з металевими. Керамічні іконки виготовляли відтискуванням пло-скорельєфного зображення або розписом на плитках від величини кахлі до менших розмірів (у кільканадцять квадратних сантиметрів). Хрести здебільшого були напрестольні — із розп'яттям або зображенням сцен страстей.
Свічники — типологічна група, що складається з двох типів: свічник одинарний і трійця. Трійці інколи прикрашували ліпною рельєфною пластикою на зразок аналогічних дерев'яних виробів.
Писанки — тип керамічних творів, які формою і розписом нагадують (моделюють) розписане яйце, їх магічне та обрядове значення до кінця не з'ясоване.
Іграшки — рід керамічних виробів, які відзначаються малим масштабом і функціонують як забавки для дітей. Відомі такі основні типологічні групи: тарахкальця, свищики, посуд і фігурки.
Посуд — типологічна група іграшок для дітей, наслідує найпоширеніші в побуті предмети — мисочки, тарілочки, горщики, глечики, горнята, близнята тощо, їх виточують на крузі й оздоблюють розписом.
Свищики — типологічна,група керамічних іграшок, ліплених рукою, налічує кілька своєрідних типів: пташки, коники, ляльки, вершники, дитина в колисці, танець і т. ін.
Фігурки — типологічна група іграшок, яка дублює деякі типи з попередньої групи, однак має найрозгалуженішу номенклатуру типів пташок, тварин і людей.
Тарахкальця — тип іграшок у вигляді порожнистої кульки, в яку вміщують камінчики. Відомі керамічні тарахкальця, так звані «хіхічки» із Старої Солі на Львівщині, орнаментовані солярними мотивами.
Прикраси — рід.керамічних виробів, які не набули значного поширення. Його типи переважно повторюють відомі типи прикрас із дорогоцінних металів і каміння: намисто, сережки, кліпси, брошки, кулони, ґудзики тощо.
Таким чином, типологія творів художньої кераміки має сім функціонально-родових відмін, понад 30 типологічних груп предметів і понад 100 типів. Більше половини з них і сьогодні є найнеобхіднішими предметами побуту та громадської сферидіяльності.
ХУДОЖНЄ СКЛО
Художні вироби зі скла в нашому побуті стали такими звичними предметами, що їхні мистецькі якості ми переважно не помічаємо. Ефектна прозорість і яскравий полиск дають перевагу виробам зі скла над виробами з інших матеріалів.
Скло отримують внаслідок сплавлювання кварцу з окислами калію, натрію і свинцю. Звідси розрізняють його види: содове, поташне, свинцеве скло. Содове скло легкоплавке і м'яке. Воно зручне для формування і обробки, чисте й прозоре. Поташне скло тугоплавке, тверде і недостатньо пластичне. Його тяжко формувати й обробляти, але воно має яскравий полиск. Свинцеве скло досить м'яке і легкоплавке, однак важке і вирізняється сильним, ефектним полиском.
У гарячому стані скло пластичне і легко піддається видуванню, пресуванню, ліпленню, витягуванню та іншим способам формування. В процесі варіння воно добре сприймає різноманітне забарвлення — від насичених до легких тонів. Під час виготовлення виробів можна поєднувати різні кольори скла, досягаючи цим несподіваних декоративних ефектів.
Скло можна зробити непрозорим — заглушити. Ступінь прозорості буває різним. Ледь заглушене скло у доповненні з кольором дає низку чарівних опалових виробів. Вони такої незвичайної краси, що не потребують додаткового оздоблення. Не менш дивовижну декоративну виразність має скло, забарвлене сульфідом цинку.
У холодному стані скло добре піддається механічній обробці: грануванню, гравіюванню, різьбленню, піскоструминному декоруванню тощо.
Однак незважаючи на багатовікове застосування скла і освоєння його властивостей, воно приховує у собі ще чимало технічних і художніх якостей.
За технологічними особливостями художнє скло поділяється на такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь і скло з оптичними ефектами.
Гутним склом називають вироби, виготовлені зі скла безпосередньо біля скловарної печі майстром-склодувом вручну, в гарячому стані, шляхом вільного видування або за допомогою форм, а також оздоблені відповідною технікою. Гутне склоробництво вже кілька тисячоліть є найголовнішою технологією виготовлення скла і дає змогу використати специфічні його властивості: пластичність, податливість видуванню та іншим прийомам формування. Кожний виріб, створений у гуті ручною працею майстра, індивідуальний і неповторний. Гутне скло наділене кольором, прозорістю, полиском І чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла, що може викликати у глядача найрізноманітніші поетичні асоціації.
Техніка накладування — найскладніша з усіх робіт: поверхню скляного виробу покривають одним або кількома шарами скла різних кольорів. Розрізняють повне на-кладування і часткове. Таким чином скляні вироби можна декорувати нитками, стрічками, кругами, зірками, крапками, чотирикутниками та ін. Кольорові поєднання візерунків безмежні. Технікою часткового накладування можна домогтися різноманітних декоративних та виражальних ефектів («акварельна пляма», «тональний перехід», розмежоване накладування, накладування із зубчастими краями, кольорові скляні нитки, кольорова скляна крихітка, печатки на склі тощо).
Візерункове скло виготовляють трьох різновидів: мозаїчне, філігранне та міллефіорі («тисяча квітів»), шляхом попереднього складання і зварювання різноманітних заготовок із безколірного," кольорового та глушеного скла.
У поперечному перетині виробів із мозаїчного скла містяться повторення орнаментів — геометричних і фігурних (у вигляді квітів і розеток, тварин і птахів, букв і написів тощо). Таке скло використовують для декорування інших скляних виробів.
Філігранне скло виготовляється шляхом повздовжнього накладання на виріб витих і фігурних скляних прутиків і смужок. Особливо чарівний ефект можна дістати, якщо використати для смужок авантюринове скло. Окремим видом філігранного є сітчасте скло, в товщині якого міститься рівномірна сітка переважно білих глушених, рідше кольорових ниток.
Оздоблення виробів із скла міллефіорі здійснюється шляхом заплавлювання у зовнішню поверхню відколених дрібних пластиночок, що утворюють барвисті квіточки.
Скло з оптичними ефектами дістають внаслідок застосування прийомів тихого видування, вальцювання, при нанесенні кольорових ниток, крихітки на вальцьовані вироби та ін.
Фактурне скло типу «кракле» нагадує візерунки морозу на віконному склі, але інколи утворюється тонка сіточка тріщинок на поверхні (нагадує глазур «кракле» в кераміці).
Скляні вироби можна інкрустувати вставками із фарфору, срібла або міді. Ці прикраси бувають у вигляді птахів, тварин, квітів, рельєфних портретів тощо.
Декоративні покриття — це розпис виробів зі скла силікатними фарбами, оздоблення їх дорогоцінними металами, розчинами солей і люстрами, технікою іризації, дифузними барвниками тощо. Однією з найдавніших технік є розпис. Силікатні фарби для розпису скла складаються з флюсу і барвника. До найпростіших видів розпису на склі відносять різні смужки («обводки»), штрихування і нескладні геометричні елементи, що суцільно вкривають великі поверхні.
Іризація (від грецького «ірис» — райдуга) — так називають техніку обкурювання підігрітого скла парами солей олова, вісмуту, титану, внаслідок чого на поверхню скла осідає тонка райдужна плівка. Ефект іризації зумовлений інтерференцією світла. Аналогічного декору можна домогтися нанесенням на скло люстрових фарб.