Традиційні яворівські іграшки в цей період також набули сувенірно-виставочного характеру. Серед іграшок В. М. Прийми розрізняємо силуетні фігурки коників, вершників на візочках, меблі-забавки, іграшкові музичні інструменти, тарахкальця, розписані яскравими барвами. Іграшки С. Горох, С. Тиндик мають динамічну конструкцію — це рухливі пташки, метелики тощо. Точені забавки у вигляді фігурок людей, пташок виготовляли М. Ференц, В. Тиндик та ін.
Наприкінці 70-х років виробництво іграшок запроваджене у деревообробному цеху Летичівського лісгоспзагу Хмельницької області.
Сьогодні майже повністю зникла традиція виготовлення плетених іграшок з лози, рогози і соломи. Виняток становлять плетені дитячі кошички окремих майстрів, а також оригінальна творчість І. Ремінецького (Тернопіль). Працюючи над відродженням плетеної декоративної пластики, він створив низку фігуративних тематичних композицій.
Унікальні іграшки із сиру — коники, вершники, олені, півники, зозульки і под.— створюють народні майстри М. Матійчук з с. Брустурів та П. Пітеляк з с. Річка Косівського району, їхні пластичні композиції свідчать про своєрідне народне світобачення, що викристалізувалося у чітку, довершену художню систему.
Протягом багатьох століть українська народна іграшка збагачувала духовний світ людини, вчила дітей розуміти добро і прекрасне, тому вічна її цінність для художньої культури.
1. Сумцов Н.Ф. Писанки. К., 1981. С. 4—5.
2. Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Твори: У 6 т. К., 1956. Т. 2. С. 237.
3. Гагенмейсгер В.М. Настінні паперові прикраси Кам'янеччини. Кам'янець-Подільський,1930. С. ЗО.
4. Діло. 1887. № 67. С. 2.
5. Коцюбинський М. Твори: У 3 т. К., 1955. Т. 2. С. ЗО.
6. Гагенмейстер В.М. Настінні паперові прикраси Кам'янеччини.
7. Чугай Р.В. Народне декоративне мистецтво Яворівщини. К., 1979. С. 102.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
СИСТЕМАКОМПОЗИЦІЙНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ
Головні закони. Протягом багатьох століть цехові ремісники, народні майстри інтуїтивно відчували існування стійких закономірностей побудови форми і декору. Вони нагромаджували досвід і з покоління в покоління передавали секрети творчості, що виражалися у вишуканій, традиційній формі виробів, сталих композиційних схемах орнаментів тощо.
Система композиційних закономірностей мав чітку ієрархічну співпідлеглість: загально-художні композиційні закони, які відбивають об'єктивні закономірності реальної дійсності, композиційні закони, що діють локально в окремих видах мистецтва; композиційні прийоми факультативного характеру. Завершують систему засоби виразності і семантичні засоби. Система грунтується на об'єктивних законах, співзвучних відповідним законам природи і суспільства. Вони діють у багатьох видах мистецтва, тому називаються головними, а саме: 'закони традиції, цілісності і тектоніки.
Закон традиції. Композиція творів мистецтва, зокрема декоративно-прикладного, тісно пов'язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Характер цього зв'язку історично визначився у різновидах структури художньої системи: канонічної, традиційної та новаторської. Художня традиція регулює складний процес відбору, освоєння, трансляції і розвитку (повторення) історичного соціокультурного досвіду. Первісне мистецтво, декоративне мистецтво стародавнього світу, середньовіччя за своїм характером канонічні, обмежені нормою. В умовах виживання, коли загроза художнім структурам стала цілком реальною,- традицію підсилював і підтримував канон. Звідси випливає чітка функціональна залежність: «традиція зберігає і відновлює соціокультурні структури, канон зберігає і відтворює традицію» '. Однак канон — це широке коло, комплекс світоглядно-естетичних і художніх концепцій, що поєднують у собі: а) світоглядно-естетичні норми; б) набір усталених об'ємно-просторових форм; в) іконографію образів і орнаментальних мотивів; г) композиційні стереотипи і структури; д) художньо-технологічні рецепти і прийоми виконання.
Канонічна культура проіснувала чотири-п'ять тисячоліть — від заснування східних рабовласницьких держав до середньовічної європи. На території україни найвідоміші канонічні культури: трипільська, скіфська, антична, ранньослов'янська, древньоруська та ін.
Народна творчість, котра, мабуть, виникла у ранньому середньовіччі, грунтується на художній традиції, яка на відміну від канону «мінлива, динамічна й розгорнута в часі» 2, передається також у просторі. Тривалий процес колективної творчості сприяв формуванню і закріпленню найцінніших художніх надбань. З покоління в покоління, повторюючи відповідні художні моделі, народні майстри вдосконалювали їхню форму (конструкцію), збагачували декор. У народному мистецтві закон традиції дів як головна рушійна сила 3.
Внаслідок розпаду міського цехового ремесла у xviii—xixст. Професійні майстри-художники переорієнтувалися з традиційної на новаторську художню структуру» долаючи стереотипи композиційних рішень. З цього часу новизна у творах професійного мистецтва стала найважливішою якістю композиції. Однак новаторський пошук, заперечення традиційної форми, іконографії, декору не можна здійснити без традицій та професійної майстерності, без прийняття або відхилення певних композиційних схем тощо. Часто, на перший погляд, новаторський твір згодом «виявляв органічний внутрішній зв'язок з певною художньою традицією... Загальними законами розвитку мистецтва» 4. Таким чином, у декоративно-прикладному мистецтві закон традиції — це єдність і боротьба нормативно-типологічних та варіативно-новаторських спрямувань у структурі твору.
Закон традиції дів не лише в порівнянні окремих етнічних культур, художніх шкіл, груп творів тощо, а й у структурі однієї композиції. Так, порівнюючи форму і декор кераміки, неважко збагнути, що форма відзначається порівняною інваріантністю та сталістю, а в окремих випадках — канонічністю щодо поліваріантності та новизни декору. Майстри древньогрецької кераміки, успадкувавши деякі форми з егейської культури, згодом довели їхню кількість до 300 традиційних різновидів, однак до канону увійшли заледве 20 найуживаніших моделей. Діапазон форм функціонально закритий, обмежений висотою і шириною, тоді як діапазон традиційного декору практично відкритий.
Закон традиції забезпечує прямий вихід на етнічну та світову художню пам'ять. Архіви, бібліотеки, музеї та інші спеціалізовані сховища зберігають велетенські масиви художньої інформації «до запитання», про всяк випадок. Лише незначна їх частина вливається у сучасний художній процес на рівні етнічних взаємовпливів, ще менше їх засвоюється з глибин історії.
Знання закону традиції допомагає давати вірні судження про ступінь художньої вартості нових творів декоративно-прикладного мистецтва, дає змогу здійснювати порівняльний аналіз художніх явищ за їхнім внеском до скарбниці світової культури.
Закон цілісності. Різноманітні прояви цілісності зустрічаються в природі, суспільстві, мистецтві. М. Некрасова стверджує, що «цілісність — не тільки творчість, а й людина, середовище, що її оточує» 5. Матеріалістична діалектика розглядає цілісність як «певну завершеність, внутрішню єдність об'єкта», а також його якісну своєрідність, зумовлену «специфічними закономірностями функціонування та розвитку» 6. Загалом цілісність розкривається у діалектичній єдності частин і цілого. Однак цілісність дерева, живого організму, навіть природи виступає в іншій смисловій площині, ніж «духовно-предметна» цілісність творів мистецтва.
Вже у словнику брокгауза й бфрона вирізняється головна ознака, характерна для композиції: ознака цілого, котра в композиції виразно виявляє задуманий художником зміст (у творах декоративно-прикладного мистецтва — єдність утилітарного і декоративного)7. Особливість закону цілісності в мистецтві випливав із суті композиції, її родової, головної ознаки. Тому його дія переростає у найважливішу дію для композиції на рівні загально-художнього закону. Цілісність — властивість і якісний показник художнього твору, що синтезує елементи, частини в єдине неподільне ціле. Отже, основні риси цілісності — неподільність, підлеглість і групування елементів, частин композиційної структури твору. Вони виявляють свої властивості на різних рівнях. Цілісність надструктур: а) середовище, житло, інтер'єр; б) побутовий посуд, начиння; в) костюм та ін. Цілісність структур: а) єдність утилітарного і декоративного; б) форми і декору. Цілісність підструктур: а) елементи і частини форми; б) елементи і мотиви орнаменту; в) колорит, тональність тощо.
Для досягнення композиційної цілісності інколи вдаються до групування елементів, тобто об'єднання окремих деталей форми, мотивів орнаменту у більші частини форми або рапортні одиниці візерунку. Людина водночас може сприймати обмежену кількість елементів (не більше семи). Якщо їхня кількість переходить цю межу, у свідомості миттєво, і переважно безконтрольно, проходить об'єднання їх у групи. З цього принципу, пов'язаного із нашим сприйняттям, випливає прийом групування.
Народ віддавна виявив багато смаку, вміння і винахідливості у створенні цілісної художньої системи інтер'єру житла, костюма, що в кожному регіоні україни мали локальні відміни. Так, традиційний інтер'єр подільської хати відзначається логічним взаєморозташуванням меблів і хатнього начиння, килимів, верет, вишитих рушників. Піч і побілені стіни оздоблювали мальованим і паперовим декором. У гуцульській хаті дерев'яні стіни «миті», не білені, меблі, посуд та інші предмети прикрашені різьбленням і випалюванням, йіч з комином виблискує кахлями, ліжко вкрите веретою або ліжником, на стіні — ікони на склі, поруч підвішені качани кукурудзи, засушене зілля, писанки тощо. У всьому ансамблі відчувається гармонійна злагодженість.