Порівняльний аналіз шкіряних і паперових витинанок дав змогу виявити аналогії у техніці виконання і в орнаментальному ладі традиційних мотивів. Мабуть, шкіряні витинанки були своєрідними попередниками паперових ажурних прикрас як з технічного боку, так і в художньо-образному плані.
Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних витинанок на Україні, виникли у Китаї у зв'язку з винаходом і розповсюдженням там паперу. Письмові джерела Танського і Сунського періодів (VII—XII ст.) розповідають про цей вид народної творчості і його майстрів. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові «чуанхуан» (віконні візерунки), які виготовляли заздалегідь, узимку. Це були переважно одноколірні зображення божеств, духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб і под. їх витинали ножицями і маленькими ножиками. Завдяки високим художнім якостям, вражаючій філігранності та простоті виготовлення «чуанхуан» стали відомі сусіднім народам. Крім чисто декоративних функцій такі прикраси служили майстрам трафаретами для нанесення відбитків на дерев'яні вироби і тканини.
У XIII ст. паперові прикраси з'явилися в Персії, а в XV ст. через Туреччину потрапили до Європи, спочатку у Венецію, а далі в Угорщину. Наприкінці XVI ст. в Німеччині їх використовували для оздоблення обкладинок книг. У XVIII— XIX ст. вони поширилися у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Словаччині, Литві, Росії, Білорусії та ін.
У країнах Західної Європи ці прикраси були здебільшого сюжетно розповідними, своєю художньо-образною системою уподібнювалися до графіки; складні, багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одному аркуші паперу.
Ажурні паперові прикраси слов'янських народів мали декоративне спрямування і спиралися на широкий діапазон технічних прийомів виготовлення, різноманішу рапрртну будову та традиційні народні мотиви орнаменту.
1 Своєрідним прототипом українських витинанок можна вважати невеличкі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток середини XVI ст.
Воскові й сургучеві печатки, що навішувалися до грамот на шнурках, мали шкіряні або металеві підкладки з декоративними полями, так звані кустодії, які оздоблювали й оберігали печатки від механічного пошкодження. Мабуть, від шкіряних пішли й паперові кустодії (прикріплювалися безпосередньо на площині аркуша під текстом документа). Оскільки краї паперових кустодіїв на кілька сантиметрів виходили за межі печаток, у творю чи поля, їм надавали ножицями різної форми: ромба, квадрата, розетки, зірки, квітки, картуша тощо. Для витинання папір складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро. Витинали ажурно лише поле, центр залишався недоторканим — для відбитку печатки. Розміри цих паперових полів залежали від величини печатки (у межах від 4 до 14 см).
Витяті паперові кустодії відповідали не тільки печаткам, а й аркушам актів, оздоблюючи їх.
Зразки таких кустодіїв XVI—XIX ст. збереглися на актах у Центральному історичному архіві України, збірках документів Київської археологічної комісії, у відділах рукописів Центральної наукової бібліотеки АН України, у Львівському державному історичному архіві.
Авторами кустодіїв були писарі сотенних, полкових і Генеральної канцелярії Запорізького війська, міських магістратів тощо> Інколи в кінці документів трапляються прізвища писарів: Андрій Васильович, Федір Потей, Михайло Гарабурда, Івашко Горностай та ін.
У середині XIX ст. по українських селях з'явилися народні паперові прикраси, якими селяни оздоблювали хати. Закономірно постає питання — чи існували якісь взаємозв'язки між ними і канцелярськими кустодіями минулого століття? Мабуть, ці світи не були відгороджені глухою стіною. Писарі походили з міщан і заможних селян, можливо тому деякі елементи народного орнаменту («клинці», «кружальця», «хрестики», «косиці») зустрічаються на витятих паперових ку сто діях. Водночас селяни
бачили такі печатки на документах і це, очевидно, натякало їм на зручний спосіб використати папір як декор житла. Але певна подібність цих канцелярських народних прикрас грунтується не на механічному перенесенні мотивів та орнаментів, а на художньо-образній основі, що сформувалася незалежно. Різниця існувала між їхнім призначенням — народні оздоблювали стіни сільської хати, були поліхромними і значних розмірів, а одноколірні — канцелярські кустодії, співрозмірно поєднувалися з печатками та документами.
Ще одна різновидність паперових прикрас — так звані силуети — виникла в середині XVIII ст. у Франції і звідти швидко поширилася по всій Європі. Силуетами називали своєрідні портретні зображення і фігурні композиції, намальовані тушшю, вирізані з паперу або гравійовані на дереві. Найчастіше силуети вирізали за контуром маленькими ножицями з тонкого чорного глянцевого паперу. Цим займались навіть відомі художники і скульптори — Альбрехт Дюрер, Пітер-Пауль Рубенс, Бертель Торвальдсен та ін.
У Росії мистецтво чорного силуету набуло популярності у другій половині XVIII ст. Силуетні портрети — прості для виконання і порівняно недорогі — можна було побачити в пишних палацах і в будинках поміщиків середнього достатку, вони прикрашали стіни житлових кімнат, альбоми панянок, їх дарували і дбайливо зберігали.
У першій половині XIX ст. неперевершеним майстром силуетів був художник Ф.П. Толстой. Його твори, що зберігаються в Ермітажі та Російському музеї, за тематикою можна поділити на дві групи: 1) побутові сцени; 2) історичні та батальні епізоди війни 1812 р. Композиції Ф.П. Толстого характеризуються чіткою лінією, вишуканим контуром, лаконізмом, творчою фантазією.
Мистецтво силуетів було поширене й на Україні. З літературних джерел відомо, що виготовленням силуетних витинанок захоплювались М. Гоголь, Г. Нарбут, І. Рєпін. Такі силуети — оригінальне явище мистецтва XIX ст. їхня художньо-образна система грунтувалася на графічних засадах: чіткість і ясність контурів, виразність ліній; витримані закони перспективи та пропорційні відношення. Талановиті художники вміли передавати і простір, і розвиток дії.
Мистецтво силуету тільки на перший погляд може здатися примітивним і одноманітним. Насправді воно приховує великі можливості, у цій простоті'— чарівність.
Силуети нагадували і так звані тіньові фігурки, їх витинали за контуром, не вдаючись до сюжетних, складних композицій. Поодинокі фігурки людей, тварин і птахів узагальнювалися до символів, узгоджувалися з орнаментами.
Народні паперові прикраси послужили прототипом витинанок і не були ні наслідуванням, ні прямим продовженням канцелярських паперових «кустодіїв» і «силуетів» художників. Мотиви візерунків у народному витинанні з паперу склалися під впливом народних видів художньої творчості, насамперед шкіряних прорізних орнаментів, розпису, вишивки, ткацтва, ажурного металу тощо.
Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов'язані переважно з появою на селі паперу та з переходом від курної хати до «чистої». Внутрішнє приміщення хат стало світлішим і чистішим, з'явилася світлиця. Зростали естетичні потреби, і хати почали мазати, білити, а згодом — оздоблювати мальованим та паперовим декором.
Не менш важлива причина поширення витинанок на селі — вдосконалення виробництва паперу, яке до XIX ст. залишалося важким і трудомістким процесом. У середині минулого століття поновилась технологія виготовлення паперу, збільшився випуск продукції. Більшість папірень, які діяли в цей час на українських землях,випускали папір високої якості, різних гатунків, зокрема кольоровий, а головне — значно дешевший, ніж раніше.
Початкові відомості про паперовий декор в українських сільських хатах дійшли з першої половини XIX ст. Г. Квітка-Основ'яненко в повісті «Щира любов» описав хатні прикраси на Харківщині: «Усі позаквітчувані були всякими квітами: коли улітку — то справжніми, на зиму — то робленими з шпалерів; а перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів». Ще одна згадка про «голубів» є в повісті «От тобі і скарб»: «Мати заставила дівчат-дочок (...) голубів, що наробили за піст з шпалерів, попричіпляти до стелі» 2. З наведеного складно докладно уявити характер паперових прикрас. З інших джерел відомо, що хвіст і крила «голубів» виготовляли з різнокольорового паперу, складеного гармошкою; голівки і грудки могли бути вирізані з дерева, виліплені з тіста, зроблені з випорожненої писанки.
Термін «витинанка» вперше з'явився в літературі 1913 р. Але відсутність терміна аж ніяк не може заперечити існування давніх витинанок, побутували інші назви. Кожний різновид ажурних паперових прикрас у різних регіонах і навіть осередках називали по-своєму: стриганці, зірочки, квіти, хрестики, козаки тощо. На Подніпров'ї та Слобожанщині найуживаніша назва — квіти. На користь останнього свідчать польові дослідження і записи в інвентарних книгах Державного музею етнографії (С.-Петербург). Можливо, «квіти з шпалер» — власне витинанки або їхні прототипи. Поширення хатніх паперових прикрас в середині XIX ст. у Полтавській губернії засвідчують відомості Архіву Географічного товариства (С.-Петербург), надіслані у свій час його кореспондентами.
На основі архівних матеріалів можна відтворити еволюцію хатніх прикрас, що сформувались у завершену декоративну систему. Першими хатніми оздобами були зв'язані навхрест пучки зілля, які розвішували на стінах. Якщо у світлиці були ікони, то їх у літній час квітчали пахучими травами й польовими квітами, які засихали і залишалися до наступної весни. Незабаром поряд з іконами з'явилися лубочні картинки і паперові прикраси.