Кожний з елементів карти вивчається поступово, паралельно з вивченням відповідної теми. Після ознайомлення зі способами зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті й опанування навичок користування шкалою висот можна переходити до читання рельєфу на карті півкуль і карті України (фізична). На конкретних прикладах учитель пояснює дітям, що гори й рівнини суходолу розрізняють за висотою, зовнішнім виглядом, способом утворення та віком [17].
Учитель пропонує учням (групам) опрацювати текст, малюнки, додатки 3 і 4 в підручнику, фізичні карти півкуль і України та скласти усний (з прикладами, схемами та ілюстраціям) звіт за групами завдань: 1 − гори, II− низовини, III− височини і IV− опис зовнішнього вигляду гір, низовин, височин і плоскогір'їв.
Підчас вивчення рельєфу дна Світового океану учні розглядають шкалу глибин на карті та показують райони поширення шельфу, материковий схил, ложе, хребти, окремі острови й Маріанський жолоб, порівнюючи рельєф материків і дна Світового океану.
Важливе місце в навчанні учнів має знання географічної номенклатури. Щоб дитина добре її засвоїла, учитель повинен навчити учня правильно вимовляти, писати й твердо пам'ятати назву, відшукувати й показувати об'єкти на карті, правильно характеризувати об'єкти.
Для засвоєння учнями географічних назв учитель може використовувати різні прийоми, а саме: виразно вимовляти назву, складні назви писати на дошці та разом з учнями повторяти, давати фактичні відомості про об’єкт і місце положення його на карті. Назви діти самостійно відшукують на картах і наносять на контурну карту. Доцільно з учнями провести гру на точність, швидкість, кількість назв з обов'язковим показом на карті [33].
Робота з контурною картою. Контурна карта необхідна для кращого запам'ятовування географічних назв, а також просторового розміщення об'єктів. Перші завдання на контурній карті виконуються на уроці під керівництвом і наглядом учителя, який детально розповідає шестикласникам. Про вимоги до роботи з контурною картою, як і яким шрифтом робити надписи, заповнювати легенду карти, як позначати об'єкти. Постійно наголошується на необхідності максимальної точності в нанесенні різних об'єктів, акуратності та чистоти. Усі надписи на контурній карті слід виконувати кульковою ручкою друкованим шрифтом. Назву річок і гір розмішують уздовж лінії простягання річки й хребта, назви низовин, океанів і материків, великих за площею островів, півостровів, заток, окремих морів і держав, паралелей і меридіанів. Окремі назви розміщуються уздовж направлення об'єктів, зокрема столиці держав − по паралелях. Коли назва об’єкта не вміщується на карті, то біля нього ставлять цифру, а в рамці „Умовні позначення“ пишуть, що означає та чи інша цифра.
Під час перевірки контурних карт краще не виправляти помилки, а ставити знак запитання.
Контурні карти слід використовувати під час вивчення нового матеріалу й виконання програмних практичних робіт, закріплення, проведення тематичної атестації, здійснення контролю навчальних досягнень і підготовки домашнього завдання [29; 31].
Систематична робота з різними картами сприяє кращому засвоєнню учнями програми, дає їм корисні й потрібні в житті знання, навички та вміння.
2.4.3.Використання підручника з географії та прийоми роботи з ним
Робота з підручником географії. Підручник − основне джерело знань. Головним завданням у роботі з ним при навчанні географії є формування в школярів уміння самостійно користуватися підручником для придбання нових знань. Методичний апарат підручника складається з логічно пов'язаного, систематизованого навчального матеріалу, який необхідно засвоїти, картографічного матеріалу, ілюстрацій, статистики й завдань.
Уміння користуватися підручником виробляється поетапно. Першим і найбільш простим етапом єзагальне знайомство з підручником географії. На цьому етапі вчитель знайомить учнів зізмістом підручника, пояснює, для чого в ньому поміщені схеми, ілюстрації, таблиці і як з ними працювати.
На другому етапі здійснюється пояснювальне читання. Учитель читає текст, пояснюючи важкодоступні моменти. Після цього школярі ставлять питання до прочитаного фрагмента з метою осмислення тексту й виділення в ньомуголовного.
На третьому етапі робота з підручником ускладнюється. Учням пропонується самостійно скласти план переказу. У такий спосіб формується вміння послідовно, на основі попередньої систематизації вивчати матеріал, поміщений у підручнику. Робота зі складання плану полягає в читанні школярами тексту, поділі його на значеннєві відрізки, формулюванні їхніх назв, переказі за складеним планом.
На четвертому етапі здійснюється вибіркове читання. Воно проводиться для того, щоб поглибити вміння учнів самостійно вибирати з підручника необхідні їмвідомості. Наприклад, учитель пропонує наступне завдання: „Знайти в підручнику, чим відрізняються верхові болота від низинних“. Рішення подібних навчальних завданьнаправляє школярів на усвідомлений відбір необхідного навчального матеріалу. У цьому випадку підручник виконує не тільки функцію джерела знань, але й розвиваючу функцію, оскільки розвивається вміння аналізувати й вибирати головне [49].
Робота з підручником не обмежується аналізом тексту. Більшу роль у формуванні вміння самостійно здобувати знання грають і інші його компоненти. Аналіз картографічного матеріалу допомагає осмисленню причинно-наслідкових зв'язків. Ілюстрації підручника сприяють образному сприйняттю тексту за рахунок включення в мислення емоційної сфери учнів. Питання й завдання, вміщені наприкінці параграфів, направляють розумові процеси на вивчення основних, принципових положень теми.
У процесі підготовки до уроку вчителеві потрібно визначити компоненти методичного апарату підручника, а також етапи уроку, на яких ці компоненти будуть використані.
У методиці навчання географії розроблені наступні прийоми роботи з підручником:
¾орієнтування в підручнику (знаходження необхідного
параграфа, малюнка, визначення структури підручника);
¾робота з текстом (пояснювальне читання, знаходженнянеобхіднихданих, розподіл тексту на значеннєві блоки, формулювання понять, складання плану);
¾робота з питаннями й завданнями (орієнтування в питаннях і завданнях, самостійна робота з ними, відбір інформації, необхідної для відповіді на питання);
¾робота з текстовими картами (читання умовних знаків карти, зіставлення карт, характеристика об'єктів, які на них зображені);
¾робота зі статистичними матеріалами (аналіз, порівняння, систематизація, розрахунки);
¾робота з малюнками, ілюстраціями, фотографіями (опис, аналіз, порівняння);
¾робота із профілем (читання, аналіз);
¾робота здекількома компонентами підручника (текст − текстова карта, текст − малюнок, текст − завдання, текст − статистичні матеріали − таблиці, профіль − карта − завдання й т.п.).
Навчання розглянутим прийомам здійснюється на уроках і припускає певну послідовність [42].
Перший етап − уведенняприйому. Учитель знайомить учнів зіскладомприйому, пояснює його значення, Повідомляє інструкцію з виконання прийому. Після цього на конкретному прикладі школярі знайомлять зі зразком виконання прийому. Підсумком роботи на цьому етапі є репродуктивна діяльність учнів. Другий етап − засвоєння прийому. Школярі під керівництвомучителя виконують комплекс завдань, пов'язаних з використанням прийому. На цьому ж етапі перевіряється, як сформований прийом, і вносяться необхідні корективи.
Третій етап − самостійне використання прийому з метою набуття нових знань.
Сучасні підручники географії відрізняє високий науковий рівень і педагогічно обґрунтований методичний апарат, побудова якого спрямована на вирішення важливого завдання − навчити учня вчитися. Підручник географії − це засіб навчання комплексного характеру. При роботі з ним сполучаютьсяприйоми роботи зі словом (текст підручника), картографічними й статистичними матеріалами, зі схемами, малюнками, фотографіями й т.д.
Успішна організація роботи з підручником можлива лише за умови, якщо вчитель добре знайомий з його змістом, особливостями побудови й володіє прийомами роботи із цим засобом навчання. У підручниках виділяються два структурних „блоки“: навчальний текст і позатекстові компоненти. Кожний з них складається з декількох елементів, що виконують певну функцію [40].
Основу підручника становить текст, органічно пов'язаний із позатекстовими компонентами. Останні в багатьох випадках несуть нову для учнів інформацію.
Тексти підручників географії близькі до тексту наукового пояснення й включають теорію, пояснення, описи, методологію. Теорія представлена формулюваннями наукових понять, законів, принципів, світоглядних ідей, що узагальнюють висновки.
Більшість термінів, що позначають поняття, виділено шрифтом, дані визначення багатьох понять, тобто названі їхні істотні ознаки.
Пояснювальний матеріал покликаний розкрити географічні зв'язки (наприклад, між окремими компонентами усередині природних і територіально-виробничих комплексів), пояснити принципи розміщення галузей виробництва, причини виникнення тих або інших природних явищ або процесів. Нерідко пояснення в тексті носить проблемний характер, що сприяє розвитку творчого мислення школярів, служитьзасобом активізації їхньої пізнавальної діяльності. Традиційними для географічних текстів залишаються описи й характеристики об'єктів і явищ.
Значне місце займає в тексті розкриття способів отримання наукового знання, знайомство з методами науки. Найбільша увага приділена картографічному методу [33].