2) за допомогою слова вчитель на основі здійсненого школярами спостереження веде учнів до осмислення і формування таких зв’язків і явищ, які не можуть бути виявлені у процесі сприйняття;
3) відомості про об’єкт учні отримують із словесних відомостей педагога, а наочність слугує підтвердженням або конкретизацією словесних узагальнень;
4) відштовхуючись від здійснюваного школярами спостереження наочного об’єкта, педагог повідомляє про такі зв’язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями.
Таким чином, існують різні види зв’язку слова і наочності. За В.Е. Штейнбергом виділяють наступні види наочності:
¾ предметна наочність;
¾ словесна наочність;
¾ модельна наочність.
Розглянувши класифікацію видів наочності, можна зробити висновок, що найбільш продуманою і ефективною є класифікація за В.Е. Штейнбергом, адже вона охоплює основні і найбільш ефективні види наочності, які сприяють навчальному процесу.
Аналізуючи фонову методичну літературу, ми дійшли висновку, що проблема застосування засобів наочності на уроках географії та упорядкування сучасних видів недостатньо досліджена. Це спонукало нас до розробки класифікації сучасних видів наочності.
1. Візуальні:
1) вербальні;
2) ілюстративні;
3) картографічні;
4) графічні сигнали;
5) графічно-статистичні.
2. Аудіальні.
3. Аудіовізуальні.
4. Прилади для відтворення і аналізу процесів і явищ:
1) метеорологічні;
2) астрономічні;
3) математичні;
4) демонстрація природних явищ і процесів.
5. Натуральні об’єкти:
1) природні і господарські об’єкти у господарському середовищі;
2) у класі (колекції, зразки гербаріїв).
6. Моделі натуральних об’єктів.
Комп’ютерне навчання:
1) індивідуальний підхід та диференціація навчання;
2) контроль учня з діагностикою помилок і виявлення зворотного зв’язку;
3) самоконтроль і самокорекція;
4) демонстрація візуальної інформації;
5) моделювання та імітація процесів і явищ;
6) проведення лабораторних робіт, експериментів, дослідів в умовах віртуальної реальності;
7) формування вмінь приймати оптимальні рішення;
8) використання ігрових ситуацій;
9) мультимедіа: трьохмірна графіка, звуковий та відеоряд.
Враховуючи кожну з класифікацій наочних засобів навчання та вміле її використання допомагає у досягненні бажаних результатів.
2.3. Кабінет географії
„Загальноосвітня цінність шкільного курсу географії полягає в тому, що при його вивченні майбутній громадянин знайомиться з реальним життям у навколишньому середовищі, із життям суспільства в усіх його проявах і зв'язках. Географічні знання і вміння дають просторове уявлення про земну поверхню та змогу усвідомлено орієнтуватися в соціально-економічних, суспільно-політичних і геоекологічних подіях у державі та світі“, − сказано в Програмі для загальноосвітніх шкіл.
Формування в школярів географічних знань та вмінь здійснюється за допомогою різних форм та методів навчання, які найбільш ефективно вирішують поставлену мету. В українській школі основою шкільної географії є урок, але урок, проведений у звичайному класному приміщенні, і урок у географічному кабінеті різко відрізняються як за обсягом, так і за змістом. Кабінет географії − це єдина система взаємопов'язаного навчального обладнання, створеного в одному класному приміщенні, оформлена відповідно до вимог часу, яка забезпечує високий рівень викладання географії [56].
Кабінет географії впродовж значного часу, починаючи з того моменту, коли став ним називатись, і дотепер, − змінюється, удосконалюється й реформується. У 50−60-х роках, кабінет насичувався географічними картами глобального змісту та портретами видатних мандрівників і дослідників, які вивчались у курсі шкільної географії. У 70−80-х роках оформлення кабінету змінюється з довільного на обов'язкове: політичні портрети та лозунги, карта новобудов чергової п'ятирічки і все ті ж незмінні портрети мандрівників. А що на сьогодні: історія географічних відкриттів є живою темою в спілкуванні в іншими народами світу та їх вивченні, наявність портретів дослідників по-новому сприймається учнями, які вже реально знають про існування певної території; на жаль, відсутні великі портрети українських учених та географів. Головне місце в сучасному кабінеті займає тема: „Від малої Батьківщини − до великої“.
Географічна наука є нестабільною, особливо щодо економічної та соціальної географії України чи світу. Постійні зміни в політичному житті вимагають використання в кабінеті географії такого обладнання й унаочнення, яке б підкреслювало ці зміни і сприяло вивченню науки. Географічний кабінет загальноосвітньої школи обов'язково має охоплювати за змістом оформлення всю шкільну географію для кожного класу. Творче зусилля вчителя спрямоване на створення обладнання, яке максимально використовується, яке динамічне й актуальне, яке розвивальне й різноманітне, приносить свої плоди: учителеві цікавіше працювати, учні отримують задоволення від споглядання, що сприяє засвоєнню ними необхідних знань та отриманню певних навичок. Кабінет географії стає центром географічної інформації з усього курсу шкільної географії. Систематичне використання різноманітного унаочнення підвищує і формує стійку зацікавленість учнів географією під час шкільних та позашкільних заходів.
Чи доцільно сьогодні, у час загальної інтернетизації, комп'ютеризації, телевізійної інформації, створювати заново або підтримувати існуючий географічний кабінет? Для функціонування кабінету використовується значна кількість коштів, вільного часу, який не оплачується, кабінет приносить у бюджет учителя сміховинно малу кількість грошей. То чи варто витрачати час, кошти на створення того, що не дає матеріальної вигоди [2]?
Спочатку треба визначитись, чи доцільно займатися кабінетом географії. У 70-х роках існувала постанова про обов'язкове впровадження кабінетної системи в загальноосвітніх школах. Кабінети створювались як гриби після дощу. Вивішувалося декілька портретів, лозунгів, формул, карт, табличка з назвою кабінету − вся школа кожної перерви переміщувалася з поверху на поверх, із кабінету в кабінет. Тепер нові часи, обов'язковість зменшилась або відсутня, а потреба в ґрунтовному кабінеті географії залишилась. І визначає необхідність його як місця спілкування, розвитку й накопичення знань та їхньої пропаганди в усіх видах навчання не тільки школярів, а також їхніх батьків та гостей.
У кабінеті зникають усі дрібниці та моменти, що перешкоджають навчальному процесу. Надзвичайно зручно виконувати тут практичні роботи, проводити контрольні чи залікові завдання − постійна наявність відповідної кількості наочності, особливо картографічного матеріалу: настінних карт, атласів і глобусів. Сама атмосфера кабінету сприяє вдумливому та інформаційному вивченню географічної науки. Постійне вдосконалення кабінету географії сприяє зростанню інтересу школярів до предмета.
Шкільний географічний кабінет на 80% використовується для проведення уроку географії, якщо вчитель погоджує переміщення учнів з іншими вчителями-предметниками і дирекцією, оскільки кабінетна система відсутня. Викладач географії, проводячи навчальний процес у кабінеті, має обов'язково спиратися на все те, що існує в навчальному приміщенні А переведення учнів у необладнаний кабінет не принесе відповідного результату. Сьогодні географічний кабінет − це не тільки центр географічної науки в школі, а й місце, де молодь спілкується, дискутує, визначає проблеми державного та світового значення і пропонує шляхи їх вирішення [20].
Основна мета створення кабінетів географії полягає у забезпеченні оптимальних умов для організації навчально-виховного процесу та реалізації завдань відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року за № 24.
Завданням функціонування навчальних кабінетів с створення передумов для:
• організації індивідуального та диференційованого навчання;
• реалізації практично-дійової і творчої складових змісту навчання;
• забезпечення в старшій школі профільного і поглибленого навчання;
• організації роботи гуртків та факультативів;
• проведення засідань шкільних методичних об'єднань;
• індивідуальної підготовки вчителя до занять та підвищення його науково-методичного рівня.
Перед початком навчального року проводиться огляд кабінетів з метою визначення стану готовності їх до проведення занять.
Державні санітарні правила і норми облаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу мають відповідати вимогам, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України.
Матеріально-технічне забезпечення навчальних кабінетів. Комплектація кабінетів обладнанням здійснюється відповідно до типових переліків навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання загального призначення для загальноосвітніх навчальних закладів [25].
Шкільні меблі та їх розміщення у кабінетах (класних кімнатах) та майстернях має відповідати санітарно-гігієнічним правилам та нормам.
У класних кімнатах та кабінетах початкової, основної і старшої школи встановлюються шкільні меблі: парти, (одно-, двомісні учнівські столи та стільці учнівські.
Шкільні меблі мають шість розмірів за ростовими групами та маркуванням їх у вигляді ліній відповідного кольору. Зріст учнів до 115 см (1-а група) − лінія оранжевого кольору, 115−130 см (2-а група) − фіолетового, 130−145 см (3-а група) − жовтого, 146−160 см (4-а група) − червоного, 161−175 см (5-а група) − зеленого і більше 175 см (6-а група) − блакитного.