Цивільні правовідносини та їх елементи
Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу України зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших громадських Організацій між собою громадян із громадськими організаціями: громадян між собою. Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю; юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Правові відносини між фізичними особами виникають здебільшого з приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин. Цивільно-правові відносини поділяються на такі види: за змістом: майнові спрямовані на задоволення майнових інтересів немайнові задоволення особистих інтересів за зв'язком учасників відносин: абсолютні, суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб. відносні суб'єктові протистоїть конкретно визначена особа залежно від об'єкта правових відносин: речові, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном) зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань залежно від структури: прості за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок складні за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки за характером нормативного спрямування: регулятивні в основу яких покладено дію " норм, спрямованих на регулювання відносин між їх учасниками; охоронні ци, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів і спрямовані на їх відновлення. Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди іншій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій громадян та організацій.
Поняття та ознаки юридичних осіб
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відповідальність. Юридична особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положення; з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи — колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.). Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання).
Реорганізація юридичних осіб
Юридическое лицо прекращает свою деятельность при реорганизации, когда его дело и имущество переходят к другому юридическому лицу в порядке общей правопреемственности.Сама реорганизация осуществляется в различных формах:а) путем слияния; б) присоединения; в) деления; г) отделения; д) преобразования лица в порядке общей правопреемственности.Слияние происходит тогда, когда два или более юридических лица объединяются в одно новое.Присоединение — одно юридическое лицо включается в состав другого юридического лица, продолжающего существовать далее. Присоединенная организация прекращает свое существование.Деление — одно юридическое лицо разделяют на два или больше новых юридических лица, а первое прекращает свое существование.Отделение — из состава одного юридического лица отделяется какое-то подразделение, которому предоставляются права юридического лица.Преобразование — на основе одного юридического лица образовывается новая организация с другим профилем, целью деятельности, структурой. Новаяструктура принимает на себя все права и обязанности своего предшественника.
Обмеження цивільної дієздатності
Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; часткова дієздатність; мінімальна дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам. Мінімальна дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (всиновителі чи опікуни). Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність, у разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.