Поняття та джерела трудового парва
Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ. трудове право — окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права — нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", , Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори. Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється нормотворча робота — прийняття локальних норм, до яких можна віднести Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази. Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю Він є найзмістовнішим нормативно-правовим актом, що регулює трудові відносини працівників. Кодекс містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом від імені трудового колективу та власником або уповноваженим ним органом та ін.
Зміст та порядок заключеня колективного договору
Порядок укладання колективних договорів І визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" колективний договір як договір, локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колективний договір укладається на підприємствах, в установ незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими колективом органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі . Вони зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено договір.У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо:змін в організації виробництва і праці: забезпечення продуктивної зайнятості;нормування та оплати праці;встановлення гарантій, компенсацій, пільг;режиму роботи,умов та охорони праці;умов регулювання фондів оплати праці.
Поняття та зміст трудового договору
Чинне законодавство також установлює особливий порядок підписання колективного договору, Наприклад, проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів.Якщо збори відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів од моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами. Законодавством також установлено відповідальність за порушення і невиконання колективного договору. Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника тобто має характер тоді як колективний договір. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи. Іншою стороною виступає власник підприємства. Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору. Права та обов'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визначаються сторонами; похідні, що передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, бездосягнення домовленості, за якими договір не буде укладено та додаткові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення його форми і строків. Трудовий договір слід укладати в письмовій формі, але дозволяється і в усній. Додержання письмової форми обов'язкове у випадках: організованого набору працівників; укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; укладення контрактуукладення трудового договору з неповнолітнім; укладення працівником договору з релігійною організацією; проходження громадянином альтернативної (невійськової) служби.
Переведення на іншу роботу та його види
При заключении трудового договора его сторонами определяется трудовая функция и место работы, которые относятся к основным условиям трудового договора и не могут изменяться в одностороннем порядке. Изменение трудовой функции (специальности, квалификации, должности) или места работы является переводом.Перевод на другую работу это предоставление работнику работы, не обусловленной трудовым договором с изменением рода работы (профессии, специальности, квалификации, должности) или места работы. Законодательство закрепляет определенные гарантии при переводе работника на другую работу: недопустимость перевода без согласия работника; недопустимость перевода в период временной нетрудоспособности работника; запрет устанавливать испытание при переводе на другую работу; недопустимость перевода на другую работу, противопоказанную работнику по состоянию здоровья.Все переводы можно классифицировать:а)по месту работы: перевод на том же предприятии, учреждении организации, перевод на другое предприятие в той же местности, перевод в другую местность;б)по срокам перевода: перевод на определенный срок (временный перевод), перевод на неопределенный срок (постоянный перевод);в)по источнику инициативы: перевод по инициативе собственника, перевод по инициативе работника, перевод по инициативе третьих лиц, которые не являются стороной трудового договора.При всем многообразии переводы на другую работу обладают одной важной чертой — смещение с прежней работы. Перевод всегда предполагает смещение с прежней работы с одновременным переходом на другую работу. Это означает, что работник продолжает трудиться, но либо по другой специальностилибо по той же специальности но на другом предприятии. Не является переводом (а поэтому не требует согласия работника) изменение ведомственной подчиненности предприятия, смена формы собственности или форм хозяйственной деятельности, если при этом сохранились характер выполняемой работы, размер оплаты труда и другие существенные условия труда. Перевод на другую работу на том же предприятииа также перевод на работу на другое предприятие,допускается только с согласия работника, за исключением временного перевода. Временный перевод работника на другую работу, не обусловленную трудовым договором, допускается только с его согласия. Собственник или уполномоченный им орган имеет право перевести работника сроком до одного месяца на другую работу, не обусловленную трудовым договором, без его согласия, если она не противопоказана ему по состоянию здоровья, только для предотвращения и ликвидации последствий стихийного бедствия, эпидемий, производственных аварий, а также других обстоятельств, которые ставят или могут поставить под угрозу жизнь и нормальные жизненные условия людей, с оплатой за выполненную работу, но не ниже, чем средний заработок по предыдущей работе.При этом запрещается временный перевод беременных женщин, женщин, имеющих ребенка-инвалида или ребенка в возрасте до шести лет, а также лиц в возрасте до восемнадцати лет без их согласия.