Конфлікти бувають зовнішніми (конфлікт із іншими людьми) і внутрішніми (конфлікт із самим собою). При внутрішніх конфліктах зовнішнього опонента немає. Однак це не виходить, що внутрішні конфлікти - дрібниця або що смороду не важливі для прийняття рішень. Внутрішні конфлікти визначають нашу систему цінностей, нерідко вердикт «вірно» або «невірно» є результатом внутрішнього конфлікту. Ці конфлікти - основа етики й моралі. Якби люди в тихнув або інших ситуаціях не відчували внутрішнього конфлікту, смороду ніколи не замислювалися б про питання моральності. Поняттю «внутрішній конфлікт» дуже близький поняття «совість».
Не говорячи вже про ті, що більшості людей ніякого задоволення конфлікти не доставляють, сучасні вчені-медики відзначають згубні наслідки стресів, причиною більшості яких є конфлікт. Улагоджувати конфлікти - це вирішувати людські проблеми. Улагодити конфлікт означає майже співуче зберегти взаємини. Якби це було не так, люди не намагалися б улагоджувати конфлікти.
Звичайно, визнаний, серйозний, глибоко пережитій конфлікт бере своє, але, якщо є намір його влагодити, імовірність того, що вдасться зберегти взаємини в їх внутрішньому, глибинному прояві, дуже велика. Дуже важливо, щоб сторони об'єктивно оцінили один одного й почали можливі зусилля для визнання цінності й важливості своїх взаємин, навіть при їхньому нинішньому конфлікті. Цей крок однаково придатний для суперечок між учителем й учнем, матір'ю й дітьми, між чоловіком і дружиною.
Недоліку в різних визначеннях конфлікту немає. Мі приведемо трохи з їх, кожне з яких розкриває й підкреслює ту або іншу сторону цього динамічного групового процесу:
* Конфлікт звичайно розглядається як стан незгоди із приводу можливості розпоряджатися обмеженими ресурсами;
* Конфлікт - це такий стан відносин між людьми, коли принаймні один з їх сердити, роздратований, ворожий стосовно іншого, критикує його дії, що веде до зупинки продуктивної роботи й порушенню моральної рівноваги;
* Конфлікт - функція ступеня або кількості взаємозалежності й взаємодії між людьми: чим більше наша залежність від інших або чим більше мі від їх очікуємо, тім більше ймовірність конфлікту й того, що він буде сильним;
* Конфлікт - інтерактивний стан, що проявляється в незгоді, розходженнях або несумісності усередині або між соціальними одиницями: індивідуальностями, групами, організаціями й т.д. Конфлікт виникає на різних інтра- і інтер- персональних рівнях:
а) інтраіндивідуальний конфлікт виникає, коли людина повинна виконати певні дії, ролі, які не відповідають його вмінням, інтересам, цілям або цінностям;
б) інтергруповий конфлікт ставитися до конфлікту між членами групи;
в) інтергруповий конфлікт - конфлікт між представниками двох або більше груп.
Незважаючи на багатозначність, термін "конфлікт" має цілком певний зміст, чи так інакше проявляється в багатьох визначеннях. По-перше, конфлікт винний сприйматися його учасниками. Багато ситуацій, які могли бути розцінені, як конфліктні, насправді не є такими, тому що люди, залучені в них, не сприймають свої взаємини як конфліктні. По-другові, для виникнення конфлікту необхідні протиріччя в мотивах, інтересах, цінностях, позиціях, принаймні, двох сторін. Виключенням, як може здатися, є внутрішньо особистісний конфлікт, однак й отут мають місце розбіжності між реальною й бажаною для індивідуальності ситуацією.
По-третє, конфлікт - це завжди боротьба за володіння ресурсами - грішми, роботою, престижем, владою, годиною - які обмежені, які доводитися розподіляти між сторонами, зацікавленими в їхньому одержанні.
Основне розходження між визначеннями конфлікту стосується в більшості випадків двох пунктів. Конфлікт може розглядатися або як навмисне протиставлення інтересів сторін, або як результат збігу обставин. З іншого боку, розбіжність точок зору стосується того, чи є відкрите протиборство обов'язковим критерієм наявності конфлікту або він може протікати в схованій формі.
Виділяють наступні п'ять основних стилів поводження в конфліктній ситуації:
• пристосування, поступливість;
• відхилення;
• протиборство;
• співробітництво;
• компроміс.
Основу класифікації становлять два незалежних параметри:
- ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей;
- рівень кооперативности, врахування інтересів іншої сторони.
Якщо представити це в графічній формі, те одержимо сітку, що дозволяє проаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поводження людини в ньому (див. Рис. 1).
Рис. 1. Форми поводження в конфлікті
| Ступінь реалізації власних інтересів | ПРОТИБОРСТВО | СПІВРОБІТНИЦТВО |
| КОМПРОМІС | ||
| ВІДХИЛЕННЯ | ПОСТУПЛИВІСТЬ | |
| Рівень кооперативності, врахування інтересів іншого | ||
Розглянемо докладніше ці стилі поводження.
Відхилення (запобігання, догляд). Дано форму поводження вибирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію догляду від відповідальності за рішення.
Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням всіх доступних йому коштів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примуса, інших коштів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього.
Поступливість, пристосування. Дії індивіда спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів.
Співробітництво означає, що індивід бере активну доля в пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому й свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення.
При компромісі дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних учинок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але й не губити.
Стилі й поступливості не припускають активного використання конфронтації при рішенні конфлікту. При протиборстві й співробітництві конфронтація є необхідною умовою вироблення рішення. При запобіганні й поступливості рішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводитися в сховану форму. Компроміс може принести лише частковий дозвіл конфліктної взаємодії, тому що залишається досить більша зона взаємних учинок, а повністю заподій не усунуті.
1.2 Вираження емоцій у не великих групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях. Вираження емоції в невеликих групах
Групи, діяльність яких проходити в межах певних стандартів та норм, вважають, що почуття їх членів є важливим джерелом інформації для групи. Потягом певного періоду існування будь-якої групи, її членуй відчувають різноманітні види почуттів, у тому числі розчарування, нетерпимість, нудьгу, хвилювання, ентузіазм, злість, неспокійність та інші. Група, яка діє ефективно, винна розробити норми для заохочення вираження таких почуттів.
Почуття та емоції членів групи, які виникають протягом групової дискусії, впливають на успішне досягнення мети групи чи на залучення її членів до спроб групи проаналізувати проблеми. Якщо Лу поводити собі нетерпляче під година діяльності групи, те його доля може спричинити негативні наслідки. У групі, чия нормативна модель вважає таку поведінку Лу прийнятною та дозволяє прояв подібних емоцій, з таким можна миритись. Менш компетентна група буде примушувати своїх членів тримати почуття в собі чи не підтримувати почуття учасників такими зауваженнями, як не будь таким розгубленим ”. Однією з найпоширеніших оман такої групи стосовно її діяльності є ті, що смороду вважають, членуй групи повинні залишати всі свої почуття ззовні, щоб мати можливість працювати в групі раціонально.
Стандарт прийняття почуттів у групі передбачає, що почуття та емоції є невід'ємним результатом взаємодії в групі. Також він зазначає, що з почуттями легше справитись, якщо їх приймають, а не забороняють. Відмінності є джерелом творчої діяльності в групі, смороду є природними й необхідними. Коли існують відмінності, те також існують і почуття. У групи є два шляхи діяльності: забороняти почуття, а смороду все-таки таки будуть залишатись і стримувати прогрес групи, чи використовувати почуття в групі, таким чином, група буде йти вперед.
1.2.1 Страх
Страх - це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини й спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом рядок у людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).
Афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішнього об'єкта, а невротична - від вимоги потяга. На відміну від болю й ін. видів страждання, викликуваних реальною дією небезпечних факторів, виникає при їхньому передбаченні.