Формування фінансового механізму підприємства на матеріалах ВАТ Центренерго (стр. 6 из 27)

На думку вчених [66, 68], законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему:

1. Загальні нефінансові закони -конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми.

2. Загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами.

3. Загальні податкові закони -законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів.

4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків.

Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер. Визначальною рисою правового статусу платника податків є наявність презумпції його винуватості, що суперечить загальноприйнятим положенням юриспруденції.

Слід зауважити, що останні кілька років в Україні стоїть проблема прийняття Податкового кодексу.

Згідно з Бюджетним кодексом [4] бюджетне законодавство України становить: Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закон про Державний бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені. На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону "Про бюджетну систему України" (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України "Про місцеве самоврядування", в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив "бюджетної забезпеченості жителів", а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим. Особливу увагу слід привернути до тієї ролі, що її відводить Бюджетний кодекс такій одиниці, як бюджет району. Фахівці відмічають, що з об'єктивних причин Кодекс змушений обмежити стосунки державного бюджету саме з бюджетами районів, оскільки нині важко чітко виписати партитуру доходних повноважень для бюджетів міст районного значення, 793 селищних бюджетів та 10 256 сільських бюджетів.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані [70]:

- балансу (форма № 1);

- звіту про фінансові результати (форма № 2);

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

- звіту про власний капітал (форма № 4);

- дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу. Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік) [57,c.134].

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток. Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДПРИЄМСТВ ВАТ “ЦЕНТРЕНЕРГО”

2.1 Оцінка результатів діяльності підприємства ВАТ „Центренерго”

Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 1994року за № 244/94 "Про заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України" і розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.11.94 за № 816-р щодо реструктуризації електроенергетики, Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України за № 49 від 17 березня 1995 року на базі Зміївської, Вуглегірської, Трипільської ТЕС створено Державне підприємство "Центренер-го".

Відповідно до Указу Президента України за N282/95 від 4 квітня 1995 року "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" та Наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31серпня 1995 року за № 174 Державне підприємство "Центренерго" перетворено у Державну акціонерну енергогенеруючу компанію "Центренерго" (ДАЕК "Центренерго").

25 квітня 1996 року Міністерством фінансів України зареєстрована емісія акцій ДАЕК"Центренерго" (Свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів від 25 квітня 1996 року за № 221/1/96). Згідно Наказу Фонду державного майна України від 16 вересня 1996 року за № 23-ДПК прийняте рішення щодо прива-тизації корпоратизованого підприємства ДАЕК "Центренерго".

21 липня 1998 року відбулись перші загальні збори акціонерів, на яких було прийнято рішення про перереєстрацію ДАЕК "Центренерго" у Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (ВАТ "Центренерго").

ВАТ "Центренерго" (02660,МСП м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) - є однією з провідних енерго- генеруючих компаній України. До складу компанії входять три теплових електростанції – Вуглегірська, Зміївська та Трипільська та підприємство “РЕМЕНЕРГО” (18000, м. Черкаси, вул. Автомобілістів, 14).