Постанова В.Р, (стр. 1 из 10)

Постанова Верховної Ради України

«Про Державний герб України»

(витяг)

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 19 лютого 1992 року

Державний прапор України

На пропозицію Президента України Л. М. Кравчука 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради більшістю голосів прийняла постанову про Державний прапор України. Ним став національний синьо-жовтий стяг.

Укрінформ, січень 1992 року

Указ президії Верховної Ради України

(витяг)

Президія Верховної Ради України постановляє:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якого є М. М. Вербицький...

Голова Верховної Ради України І. Плющ

м. Київ, 15 січня 1992 року

ГІМН УКРАЇНИ

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу,

І покажем що ми, браття,

Козацького роду.

Станем, браття, всі за волю

Від Сяну до Дону.

В ріднім краї панувати

Не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться,

Дід Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Доленька наспіє.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(витяг)

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути підданна медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканість житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна рада України.

Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами президента України.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.

Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року

ВСТАНОВЛЕНА ЗАКОНОМ ЧАСТИНА СТРОКУ

1/3

1/2

2/3

ПІЛЬГИ ЗАСУДЖЕНИХ,
УМОВИ ТА ПОРЯДОК
ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ (ст. 52 Кримінального кодексу України)

Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням може бути примінено до засудженого лише в тому випадку, якщо він зразковою поведінкою і сумлінним відношенням до праці довів своє виправлення.

– До засуджених на строк до 3-х років за умисні злочини. – До засуджених за злочини, що скоєні з необережності

– До засуджених за умисні злочини на строк більше 3-х років. – До засуджених які раніше відбували покарання за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову скоїли умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі. – До засуджених, які скоїли під час відбування покарання в місцях позбавлення волі умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі

ВТК-ПОСЕЛЕННЯ (ст. 46 Виправно-трудового кодексу України) В порядку, встановленому ст. 410 КПК України, засуджені, які твердо встали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для подальшого відбуття покарання до колонії-поселення.

З ВТК загального та посиленого режиму.

З ВТК суворого режиму.

Перелічені у ч. 6 ст. 52 КК України, а саме: засуджені за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 86¹, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 228³; 229¹ ч. 2, 3; 229² ч. 2; 229⁴ ч. 2; 229¹² ч. 2; 229¹⁵ ч. 2, 3; 229¹⁷ ч. 2, 3; 229¹⁹ ч. 2, 3; 229²⁰ ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 254² п. «б», «в», «г»; 254³ п. «б», «в».

3/4

– До засуджеинх за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 86¹, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3; 165 ч. 2; 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; 170 ч. 2; 228³; 229¹ ч. 2, 3; 229² ч. 2; 229⁴ ч. 2; 229¹² ч. 2; 229¹⁵ ч. 2, 3; 229¹⁷ ч. 2, 3; 229¹⁹ ч. 2, 3; 229²⁰ ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 254² п. «б», «в», «г»; 254³ п. «б», «в».

НЕ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ
УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ (ст. 52¹ Кримінального кодексу України) – До особливо небезпечних рецидивістів. – До осіб засуджених за ст. 58–60, 62, 63, 63¹. – До осіб засуджених за ст. 69; 69¹; 86 ч. 2; 142 ч. 2, 3; 81¹, скоєне шляхом розбою; 93, 94, 96, 234 п. «в», крім вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання; 101 ч. 2, 3; 189⁴ ч. 2; 117 ч. 4; 123¹; 187⁶; 190¹; 206 ч. 3; 217²; 217³ ч. 3; 223 ч. 2; 229² ч. 3; 229⁴⁹ ч. 3. – До осіб, яким покарання у вигляді страти замінено позбавленням волі у порядку помилування або амністії. – До осіб, які раніше більше двох разів засуджувалися до позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимість за попередній злочин не знята або не погашена у встановленому законом порядку. – До осіб, які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного відбуття призначеного судом строку покарання умовно-достроково або умовно з обов’язковим залученням до праці та знову скоїли умисний злочин протягом невідбутої частини покарання або обов’язкового строку роботи.

НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВЕДЕННЮ
ДО ВТК-ПОСЕЛЕННЯ

(ст. 46 ч. 2 Виправно-трудового кодексу України) – Особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене статтею 521 КК України. – Особи, які не пройшли призначене судом примусове лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, що не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу. – Особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, але за умисні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду режиму, який їм раніше був призначений судом.

ЗАКОН УКРАЇНИ