Приведення у відповідність відносин власності та влади, тобто створення функціонуючої ринкової економіки як бази багатопартійної парламентської республіки, відбувається, як і будь-яка революція, майже виключно адміністративними засобами. Ці засоби використовуються не лише при руйнуванні старої і встановленні нової політичної системи, але й при формуванні базису нового ладу. Зміни економічного змісту власності, тобто приватизація, відбуваються в основному директивним шляхом зверху, меншою мірою — спираючись на ініціативу знизу - трудових колективів, колишніх власників, громадян, що бажають прийняти участь у приватизації дрібних і середніх господарських об'єктів.
Щодо приватизації адміністративні засоби регулювання поділяються на три групи заходів: заборони, дозволу і примусу. На практиці - це заборона на приватизацію — збереження господарського об’єкта в державній власності; дозвіл приватизації конкретної моделі, надання пільг працюючим на об'єкті, ліцензування; примус до приватизації, реституції — повернення власності колишнім власникам, до розукрупнення державних монополій перед приватизацією, збереження профілю, чисельності зайнятих, новим капіталовкладенням на приватизованих об’єктах.
Виникнення маси індивідуальних і асоціаційних власників при переході від централізовано-планового господарства до ринкової економіки може базуватись на утворенні нових і приватизації діючих підприємств. Слід брати до уваги, що формування багатоукладної економіки із надр адміністративної системи відбувається за умов панування державної власності, а також нестачі коштів у населення для інвестування як в одиничній, так і в асоційованій формі нерозвиненої інфраструктури фондового ринку, слабкого правового захисту приватної власності, відсутності досвіду і, як наслідок, психологічної непідготовленості населення до приватного інвестування. Тому найдієвішою для розвитку приватного сектору України є приватизація діючих підприємств.
Очевидно, що в процесі приватизації державної власності в першу чергу слід дотримуватись генерального принципу економічної доцільності всіх реорганізацій і реформ - не нашкодь.
Можна сформулювати ще ряд принципів, заснованих на досвіді приватизації як в розвинених країнах з ринковою економікою, так і колишніх соціалістичних держав.
1. Приватизація не є догмою. Відповідно до свого призначення державна власність існувала і існуватиме як необхідне доповнення до ринкового механізму, так що відбір об'єктів для приватизації має здійснюватись особливо ретельно з урахуванням їх необхідності для загальних умов відтворення, забезпечення суспільного добра, а також низьких цін на деякі товари і послуги, зайнятість.
2. У багатьох випадках приватизації повинна передувати реструктуризація, щоб підвищити фінансову ефективність приватизації, анти монопольний вплив і доступність об'єктів, що продаються, або їхніх часток для широких прошарків населення з метою створення і зміцнення середніх власників і підприємців.
3. Необхідно зберегти на першому етані приватизації попередній обсяг і номенклатуру виробництва. У разі необхідності їхні зміни мають бути плавними і нести поступовий характер, щоб не призвести до руйнування розподіл праці, який вже склався в країні, відносин соціалізації і кооперування, обсягу і структури експорту.
4. Обов'язковою умовою приватизації є нові інвестиції і вдосконалення системи управління відповідно до головної мети приватизації - підвищення ефективності функціонування об'єкта, що приватизується.
5. Приватизація має проводитись з урахуванням міркувань національної економічної безпеки. Деякі об'єкти продаються фізичним і юридичним особам країни без права їхнього передавання іноземцям. Такі умови практикувались, зокрема, при приватизації в Бразилії. Державну землю в ряді арабських країн, що продається, як і землю взагалі, не мають права купувати іноземці.
Виходячи з розуміння національної безпеки, урядові органи можуть не допустити розпродажу іноземцям контрольного пакету акцій підприємства, що приватизується.
Таким чином, приватизація – це перехід об'єктів державної власності в приватну. Вимоги приватизації лунають; як правило, в періоди, коли стан в економіці країни відносно сприятливий і багато державних об’єктів технічно переозброєні. В час криз або післявоєнного зруйнування придбання державою приватних підприємств або викуп цілих галузей заперечень не викликає з причин відсутності зацікавлення в цих об’єктах у приватного капіталу. Отже, межа між збільшенням державного сектору і приватизацією є рухомою, вона залежить від стану економічного циклу, рентабельності державного сектора і викликаної цими обставинами зацікавленості приватного капіталу в придбанні конкретних об'єктів або передачі їх державі.
Роль приватизації в стабільному ринковому господарстві і в перехідний період є різною. В перехідний період приватизація слугує формуванню економічного базису нового суспільного ладу, системи приватної власності. Приватизація, як і будь-яке революційне перетворення, в перехідний період, здійснюється значною мірою адміністративними засобами.
На основі досвіду приватизації в країнах з ринковою економікою і в колишніх соціалістичних державах сформулюємо основні принципи приватизації:
- приватизація не є догмою, вона не повинна перешкоджати виконанню державним сектором його функцій в народному господарстві;
- приватизації повинні передувати реструктуризація і руйнування невиправданих монополій, які заважають конкуренції;
- зміна структури власності має носити поступовий і плавний характер, щоб не зруйнувати в країні розподіл праці, який вже склався;
- обов'язковими умовами приватизації мають бути нові інвестиції, вдосконалення системи, управління, збереження певного рівня зайнятості і соціального забезпечення, формування і підтримка середніх прошарків населення;
- приватизація повинна проводитись з урахуванням міркувань національної безпеки;
- перший крок у процесі приватизації має бути обґрунтованим, публічним і доступним суспільному контролю[1,22-27].
1.4 Приватизація на Рівненщині
Рівненська область розташована на північному заході України. Промисловість області зорієнтована на використання наявних природних, матеріальних і трудових ресурсів. Промислову спеціалізацію регіону визначають електроенергетика, хімічна, легка, лісова, деревообробна, харчова промисловість та виробництво будівельних матеріалів, меншою мірою - металообробна промисловість та машинобудування. Агропромисловий комплекс, крім сільського господарства, включає сировинну, переробну і обслуговуючу ланки. У рослинництві основними є цукро- зерно- та овочепереробний комплекси. На території Рівненщини сформовано два тваринницьких агропромислових комплекси м'ясопереробний та молокопереробний. Спеціалізація області дала змогу визначити основні галузі, в яких проводилася приватизація підприємств.
Державним органом приватизації, що здійснює реформування відносин власності, є Регіональне відділення Фонду державного майна України (ФДМУ) по Рівненській області, утворене відповідно до наказу ФДМУ від 31.07.92 № 218. Очолив і сьогодні очолює відділення Валерій Францович Марчевський - неординарний керівник, досвідчений фахівець з питань приватизації. Йому притаманні ініціативність, розуміння і підтримка нового, наполегливість у досягненні поставленої мети.
На етапі становлення (1992 - 1994 рр.) в регіональному відділенні працювало від 7 до 15 осіб, їх зусиллями за цей час було укладено більш як 150 договорів оренди майна державних підприємств та приватизовано 347 об'єктів.
Приватизація підприємств проводилася переважно шляхом викупу майна товариствами покупців або організаціями орендарів, створеними працівниками підприємств. Перший договір купівлі-продажу майна було укладено 9 листопада 1992 р. з орендним колективом фірми «Одяг».
З 1994 р. почали застосовувати один з основних способів приватизації - продаж акцій відкритих акціонерних товариств (ВАТ). Першим ВАТ, створеним у процесі приватизації, було ВАТ «Степаньагропромсервіс».
З прийняттям указів Президента України від 26.11.94 № 699 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» та від 30.12.94 № 827 «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні» роздержавлення підприємств здійснювалося більш прискореними темпами. Для реалізації поставлених завдань щодо приватизації державного та комунального майна в області було утворено 16 представництв ФДМУ, сформовано відповідну структуру регіонального відділення. Чисельність працівників органів приватизації області в цей час становила 115 осіб. Із завершенням в основному в 1998 р. малої приватизації представництва були ліквідовані. На даному етапі продовжує цю роботу лише комітет з приватизації Рівненської міської ради.
За 10 років унаслідок приватизації державного майна створено вагомий недержавний сектор економіки Рівненщини. У регіоні роздержавлено 91,7% підприємств. Форму власності змінили 1 695 об'єктів, з них 37% - об'єкти державної та 63% - комунальної власності. У приватну власність у процесі приватизації перейшло 1 104 об'єкти торгівлі та громадського харчування. Знайшли своїх покупців 116 об'єктів незавершеного будівництва; 264 великі та середні підприємства було перетворено на ВАТ. У цілому по області при реформуванні об'єктів державної власності частіше застосовували продаж акцій ВАТ (36,5%) та викуп об'єктів приватизації (25,8%), щодо об'єктів, які належали до комунальної власності, - викуп майна, зданого в оренду з викупом (38,4%).