Найбільш радикальною інновацією в сфері трансакційних послуг є використання електронних грошей на роздрібному рівні. Електронні гроші в банківській справі самі по собі не є чимось новим. Трансферти через комп’ютери і телефонні лінії вже багато років складають основну частину оптових операцій банків на фінансових ринка: на міжбанківському, міжнародному банківському, для здійснення безготівкових платежів і операцій на валютному ринку.
Електронні гроші звичайно визначаються як збереження грошової вартості за допомогою технічного пристрою, що може широко застосовуватися для здійснення платежів на користь не тільки емітента, але й інших контрагентів і яке не вимагає обов’язкового використання банківських рахунків для проведення операцій, а діє як напередоплачений інструмент на пред’явника. Найбільш розгорнуте визначення електронних грошей належить Європейському центральному банку, що визначає електронні гроші як «грошову вартість, що представляє собою вимогу до емітента, що : 1. зберігається на електронному пристрої; 2. емітується після одержання засобів у розмірі не менш чим емітована вартість; 3. приймається як засіб платежу не тільки емітентом, але й іншими установами» [24, c.32].
Надання депозитних послуг через Інтернет не представляє особливої проблеми – висновок договорів, відкриття рахунків і внесок коштів можуть здійснювати через електронні канали доставки, у тому числі і через Інтернет. (Зокрема, депозитні договори можна укладати з використання звичайної системи «клієнт - банк»).
В області кредитування послуги Інтернет-банкінгу на даний час найчастіше обмежуються заповненням і відсиланням заявки на одержання позички, оскільки у „вилученому режимі” складно проводити оцінку позичальника.
Саме значна конкурентна боротьба на фізичному ринку спонукає традиційні банки до освоєння ринку Інтернет-комерції [23].
З метою визначення оптимального переліку послуг пропонується використовувати модель операційно-вартісного аналізу. Операційно-вартісний аналіз (далі ОВА) - це аналіз прибутковості банку на основі співставлення доходів за активними і витрат – за пасивними операціями. ОВА дає уяву про вартість і рентабельність конкретних фінансових операцій, послуг і структурних підрозділів банку, а також враховує вартість обробки конкретних операцій і послуг банка [36].
Реалізація моделі ОВА може здійснюватися у двох напрямах:
1. Розрахунок фактичної собівартості операцій і послуг для визначення її прибутковості (збитковості). Даний спосіб оцінки рентабельності послуги застосовується при здійснення операції в різних підрозділах банку. Операція розбивається на різну кількість фаз, які відповідають кількості підрозділів, через які вона здійснюється. В процесі дослідження було доведено, що використання цього напрямку є малоефективним і недоцільним.
Розрахунок вартості операції проводиться наступним чином. Попередньо вивчається структура витрат часу кожного підрозділу банку, що приймає участь в обробці операції, і вираховується середній час, витрачений в кожному структурному підрозділі на протязі періоду здійснення операції. Для визначення вартості операції в кожному структурному підрозділі враховуються всі його не операційні витрати і розраховуються витрати на обробку операції на фазі середнього часу. Даний метод розрахунку фактичної собівартості послуги дає найбільш точний результат, але він є і найбільш складним, так як потребує проведення хронометражу кожної операції і послуги, а також фотографії робочого дня кожного із співробітників підрозділів банку, задіяного в здійснення даної операції. Тому, на нашу думку, використовувати цей метод для визначення прибутковості здійснення тієї чи іншої операції на світовому фінансовому ринку є недоцільним.
2. Розрахунок доходів і витрат центрів прибутків[6] і центрів видатків[7] комерційних банків по операціях і послугах. Інший напрямок схеми ОВА визначає розподіл структурних підрозділі банку на центри прибутків і центри видатків за послугами і операціями. Центри можуть складатися із структурних підрозділів чи одного підрозділу банку, цільових робочих груп і сукупності різнопрофільних підрозділів.
Одній послузі чи операцій відповідає один центр прибутку і один центр витрат банку:
Послуга 1 → Центр прибутку 1 + Центр витрат 1.
Послуга N → Центр прибутку N + Центр витрат N.
В загальному вигляді формула визначення прибутковості послуги чи операції має наступний вигляд:
| Пп = (Одп – Овп) – НВ, |
де Пп – прибутковість послуги;
Одп – операційні доході від послуги (операції);
Овп – операційні витрати від послуги (операції);
НВ – неопераційні витрати від послуги (операції).
Для послуг ресурсного виду ця формула набуває наступного виду:
| Пп = (Одр – АС) + (АС – ОВр) – Нво, |
де Одр – операційні доходи від послуг по розміщенню ресурсів;
АС – альтернативна процентна ставка для даної послуги, тобто та середня величина процентної ставки, за якою можна відносно швидко продати/купити ресурси;
ОВр – операційні витрати за послугами, пов’язаними з залученням ресурсів;
Нво – загальні не операційні витрати центрів витрат і прибутків банку.
Загальні операційні витрати визначаються за формулою:
| (Р - Ро)w= (W - Wo) – Q, |
де Р – операційні витрати в звітному (поточному) періоді;
Ро – операційні витрати у попередньому періоді;
(Р - Ро) – зміна операційних витрат за період, що аналізуються;
W – об’єм послуг у звітному (поточному) періоді;
Wо - об’єм послуг у попередньому періоді;
Q – середня процентна (альтернативна) ставка за послугами звітного (поточного) періоду.
При проведенні аналізу стану процентної маржі банку за блоками послуг і операцій, використовуючи вище наведені формули, на основі моделі ОВА:
| ПМ = СД – СВ, |
де ПМ – процентна маржа банку за блоками операцій та послуг;
СД – сумарні операційні доходи (чи альтернативна процентна ставка для послуг по залученню ресурсів) у відсотках річних;
СВ – сумарні операційні витрати у відсотках річних.
Розрахунки на основі моделі ОВА дозволяють зробити порівняльний аналіз показників операційно-вартісного аналізу і на його основі прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити, зокрема, корегування процентних ставок за послугами і операціями банку; збільшення/зменшення об’ємів операцій і послуг, що пропонуються банком; зміну структури активних чи пасивних операцій, або окремо кожної з них, а також прийняти рішення про розвиток або згортання посередницьких операцій [36].
Однак управління фінансами в комерційному банку полягає не тільки у визначенні пріоритетних напрямів його діяльності, а й в управління ризиками, які займають визначальне місце в діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг – залучення депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.
Банк зацікавлений у кваліфікованому управлінні ризиками, оскільки він позичає кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає змогу банку підтримувати певні фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища і конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка могла б ідентифікувати, оцінювати ризик і ефективно управляти ним [62].
Процес управління ризиками відбувається з великою швидкістю, оскільки дуже рухливим є як ринкові процентні ставки, так і валютні курси. Для успішного управління ризиками банку треба мати висококваліфіковані кадри, здатні з мінімальними затримками в часі виявляти. Оцінювати ризики, розробляти та реалізувати відповідні стратегії управління ними, a також вчасно вносити корективи в розроблені стратегії.
До основних банківських ризиків належать: фінансові, ризики шахрайства та операційні [62, c.17]. Операційні ризики – це ризики втрат внаслідок неполадок у функціонування терміналів та телекомунікаційних систем, а також низької якості роботи технічного персоналу та ін. Операційні ризики банку визначаються насамперед ризиками банківських продуктів, інформаційних систем, людським чинником. Людський чинник і відповідний йому ризик є композицією ризиків, пов’язаних із роботою персоналу, керівництва банку, а також з поведінкою різних типів клієнтів. Ризики інформаційних систем визначаються рівнем недосконалості систем ідентифікації користувачів, систем створення резервних копій, шифрування даних, систем, що надають право доступу. Крім того, ризики інформаційних систем пропорційні до рівня „досконалості” комп’ютерних вірусів, які можуть руйнувати як окремі сегменти інформаційних систем, так і всі системи в цілому.
Основними фінансовими ризиками, що супроводжують діяльність банку, є кредитний, процентний, валютний ризики та ризик ліквідності [62]. Управління фінансовими ризиками має на меті максимізувати очікуваний дохід при задовільному ступені ризику або мінімізувати ризик при необхідному рівні доходу. Оскільки ефективне управління банком фактично полягає в ефективному управлінні банківськими ризиками, одним із основних завдань банківського менеджменту є визначення того максимального допустимого рівня ризику, який банк може прийняти на себе з тим, щоб максимізувати свої прибутки і не порушити фінансової стійкості.