Мир Знаний

Проблеми та перспективи інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий ринок (стр. 5 из 21)

Розглянемо особливості акцептно-гарантійних операцій комерційних банків в міжнародних розрахунках. Акцептно-гарантійні операції в міжнародних розрахунках полягають в тому, що комерційні банки за певну винагороду приймають на себе платіжне зобов'язання або дають поручительство за зобов'язаннями клієнта. Звичайно подібним операціям передує загальна домовленість банку з його кореспондентами і клієнтами про надання акцептів і гарантій в межах обумовлених сум, на звичайній або відновлюваній основі, або ж без обмежень. Сутність акцептної операції в міжнародних розрахунках полягає в акцепті банком на прохання клієнта перевідного векселя тратти. Тратта, що акцептується банком, легко може бути врахована на національному грошовому ринку банку-акцептанта, а у разі акцепту широко відомим першокласним банком практично на будь-якому грошовому ринку. Висока реалізовуваність банківських акцептів дозволяє розміщувати в них засоби, вільні навіть на найкоротші терміни. Банківські акцепти в портфелі комерційних банків відносяться до розряду самих високоліквідних активів. Банківські гарантії (гарантійні листи крупних першокласних банків) є зобов'язанням банку провести платіж при настанні передбачених гарантією умов. В зовнішній торгівлі банківські гарантії незалежно від видів, форм, їх юридичної природи служать засобом виконання зобов'язань сторін по зовнішньоторговельному контракту. Основним видом банківських гарантій в зовнішній торгівлі є гарантії платежу: погашення суми боргу імпортером експортеру; повернення авансів, наданих імпортером експортеру у разі невиконання контракту останнім; повернення гарантійних сум по закінченню гарантійного терміну і т.д. Широко застосовуються тендерні гарантії, а також гарантії виконання, видавані банками на прохання експортерів [13, c.68-69].

Україна робить перші кроки у світовому просторі, що вимагає від неї прийняття низки конструктивних рішень із принципово важливих питань, зокрема пов’язаних із переходом до відкритого типу економіки, що має особливості як позитивного, так і негативного характеру. До того ж нашій країні притаманна й власна специфіка: в силу свого геостратегічного розташування у найближчому десятиріччі їй доведеться балансувати між Заходом, де вона межує з Європейським Союзом, та Сходом, де Україна має кордони з Росією та іншими країнами СНД. Будучи в такій ситуації, маючи дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв’язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, необхідно насамперед брати до уваги новітні тенденції світового економічного розвитку. Адже сьогодні світове господарство – це збалансована система, у якій кожна країна/група країн має своє чітко визначене місце, а якщо і трапляються певні винятки, то відлагоджений механізм досить швидко здійснить самокорективи. Однак ми аж ніяк не випадаємо із цієї системи, оскільки на зламі тисячоліть проходить багато змін та корекцій, здавалося б, у бездоганних, усталених механізмах, теоріях. І Україна, поряд із іншими країнами перехідної економіки (Росією, країнами Балтії, Білоруссю та ін.) має всі шанси гідно ввійти в епоху неоекономіки, не будучи обтяженою принципами постіндустріалізму, розвиваючи засади регіоналізму, новітньої фінансової цивілізації інноваційного типу.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ІНТЕГРАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ ПРОСТІР

2.1. Характерні риси та особливості розвитку банківської системи України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні.

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2007.р..— 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника — 20% [35]), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

Проблемними, на думку вітчизняних фінансових експертів [7], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв’язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу) [35].

Розв’язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків — це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Для банків з недостатньою капіталізацією з боку НБУ має бути передбачено такі заходи впливу: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень відсоткових ставок за зобов’язаннями; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення операцій, які істотно відрізняються від їх звичайної діяльності [7].

Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських акцій для потенційних інвесторів. За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яку спрямовують на збільшення банківського капіталу

Станом на 01.10.2006 року в Україні було зареєстровано 183 банки (Рис.2.1).

Рис 2.1 Динаміка кількості банківських установ в Україні за станом на 01.01.2007 рр. [35]

Разом із тим, якщо поглянути на кількість банків та їх філій у розрізі регіонів (рис.2.2), то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.

По суті, така велика кількість банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

Спектр та обсяги послуг що надаються банками залишаються досить обмеженими – тоді, як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів банківської підтримки. У промислово-розвинутих країнах Заходу накопичений багатий досвід інновацій, в тому числі і в банків, частина якого представляє безперечний інтерес для банків, і може бути з успіхом використана з урахуванням специфічних умов України.