51. Види правотворчості
1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;
2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;
3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);
4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.
52. Поняття та ознаки норми права
Основним структурним елементом права є норма права.
Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.
Норма права характеризується наступними ознаками:
1.Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
2.Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
3.Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
4.Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
5.Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
6.Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
7.Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.
Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.
СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ
Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.
Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.
На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.
Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:
«ЯК ЩО … ТО … ІНАКШЕ»
Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:
1.Гіпотеза – “якщо”;
2.Диспозиція – “то”;
3.Санкція – “інакше”.
Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.
53. Характеристика гіпотез правової норми
Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.
Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.
Розрізняють наступні види гіпотез:
1.Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
2.Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) (усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.
Може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.
3.Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.
4.Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.
54. Характеристика диспозицій правової норми
Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.
Розрізняють наступні види диспозицій:
1.Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).
2.Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
3.Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
4.Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.
55. Поняття та різновиди санкцій норми права
Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.
Різновиди санкцій:
1.Абсолютно визначені – ті, які мають фіксовану міру впливу;
2.Відносно визначені – коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;
3.Альтернативні – надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;
4.Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);
5.Правовідмовні – націлені на можливість позбавити суб’єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).
56. Способи викладу норми в статті нормативного акту
Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов’язковість.
На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:
· Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;
· Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:
- відсилочний спосіб – коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);
- бланкетний спосіб – коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;
- казуальний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;
- абстрактний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.
57. Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії
Класифікація правових норм – це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.
Значення класифікації.
1.Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.
2.Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.
3.Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.
4.Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.
Критерії класифікації.
І. Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин
· Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.
Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:
1. Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
2. Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
3. Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
· Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
· Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.
Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:
а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:
- загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
- дефінітивні норми – ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. – визначення злочину);
- декларативні норми – ті, що закріплюють правові принципи;
- оперативні норми – ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);
б) за обсягом регулювання розрізняють:
- загальнорегулятивні – ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);