Розвиток економіки України в сучасних умовах коли вона відповідно до Закону України від 10. 04. 2008 р. «Про ратифікацію протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» (далі - СОТ) вступила в цю організацію передбачає розширення масштабів діяльності держави та посилення її ролі в сфері регулювання господарських відносин відповідно до вимог ринкової економіки. При цьому все більш очевидним є той факт, що мета української держави за таких умов не коректувати ринковий механізм, а створювати умови його вільного функціонування. Беручи до уваги цей історичний факт і положення ст. 9 Конституції України про те, що ратифіковані міжнародні договори є частиною національного законодавства України, СОТ справлятиме значний вплив на адаптацію економіки України до вимог європейської ринкової економіки. Зокрема, вступ до СОТ впливатиме на формування правил торговельно – економічної, інвестиційної, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності на міжнародному рівні в рамках регіональних угрупувань. Членство України в цій організації матиме значний як позитивний, так і негативний вплив на різні варіанти її державної політики в різних галузях народного господарства. Наприклад, за даними Міністерства економіки України очікується, що серед всіх галузей промисловості членство України в СОТ буде найбільш корисним для металургійної коксохімічної та хімічної промисловості, зв’язку і готельного бізнесу. Негативним є те, що вітчизняним товаровиробником доведеться навчитися працювати без дотацій та преференції, в умовах більш жорстокої конкуренції.
Наступним кроком до поглибленої європейської інтеграції є набуття членства українською державою в зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом (далі – ЄС). Порядок адаптації законів установлений «Загально державною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», затвердженою Законом України 18 березня 2004 року. Ця Програма визначає механізм вироблення єдиних підходів до нормо проектування, зобов’язує враховувати вимоги законодавства ЄС в правотворчому процесі і при підготовці фахівців, зазначає необхідні законодавчі умови для забезпечення цього процесу. Процес адаптації включає певні етапи, на кожному з яких повинен досягатися конкретний ступінь відповідності національного законодавства правовій системі ЄС. Передбачено, що у разі дотримання передбачених заходів угоди про зону вільної торгівлі України з ЄС будуть визначені до кінця 2008 року.
§ 2. Підприємництво як спосіб господарської діяльності
Конституційні засади підприємницької діяльності передбачені ст. 42 Конституцією України. Так, згідно з цією статтею кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час така діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, військовослужбовців обмежується законом. Визначальні нормативні приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання передбачені ГК.
При визначенні поняття «підприємництво» слід виходити з економічної сутності цього явища, яка полягає в тому, що його передумовою є розходження між попитом і пропозицією на товарному ринку. Таке розходження призводить до визначення стратегії, направленої на виготовлення матеріальних благ і надання послуг, купувати чужі товари за певними цінами, а продавати за більш високими з метою задоволення суспільних потреб та одержання прибутку. У науковий обіг його увів французький банкір – економіст Р. Кантильон на початку XVІІІ століття. До підприємців він зараховував людей, які були зайняті економічною діяльністю в умовах економічної нестабільності та готові до ризику. Вагомий внесок в дослідження підприємництва зробив австрійський економіст Н.А.Шумпетер. У відомій роботі «Капіталізм, соціалізм і демократія» в основу забезпечення економічного розвитку він ставить фігуру підприємця, функції якого відрізняються від ролі як капіталіста, так і робітника. Підприємець здатний мобілізувати фактори виробництва, реалізує досягнення технічного прогресу, знаходить нові потреби, ринки збуту і т. д. У результаті за виявлену ініціативу він винагороджується прибутком, а народне господарство у цілому одержує поштовх до розвитку1. З огляду на викладене підприємництво
1 Див. : Шумпер, Йозеф А. Капіталізм. Соціалізм і демократія / Пер. з англ. В. Ружицького та П. Таращука. – К.: Основа 1995 – С. – 171 – 172.
здійснюється у сфері господарської діяльності і є її різновидністю. Відповідно ці поняття за змістом співвідносяться як часткове з цілим і є нерівнозначні. Тому підприємництво слід розглядати як підгалузь господарської діяльності на яке поширюються загальні вимоги щодо регулювання, але з урахуванням її комерційного характеру.
Підтвердженням тому є ст. 3 ГК, яка визначаючи поняття господарської діяльності, передбачає її поділ на підприємницьку, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку і як таку, що може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність). Цей поділ також підтверджується ст. 42 – 51 глави 4 цього кодексу яка називається «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» і ст. 52 – 54 глави 5 – «Некомерційна господарська діяльність».
В користь запропонованого поділу свідчить дефініція, що міститься в ст. 42 ГК «Підприємництво як вид господарської діяльності». Згідно з цією статтею: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Предметом правового регулювання підприємництва, як будь – якої іншої підгалузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Вони виникають у процесі або у зв’язку із провадженням підприємницької діяльності та її суб’єктами – носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, передбачених Законом. Отже, правові норми які регулюють підприємницьку діяльність складають підгалузь господарського права.
Згідно зі ст. 44 ГКПідприємницька діяльність здійснюється на основі принципів:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на потреби ринку із урахуванням обмежено, встановлених чинним законодавством;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства. Зокрема, 8 Закону України від 01 03. 1991 р. «Про зайнятість населення» передбачена необхідність отримання ними дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23. 09. 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 1 якого встановлені правила щодо обов’язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.
Крім принципів підприємницької діяльності в ГК (ст.47 передбачені спеціальні норми про гарантії підприємницької діяльності, а саме:
забезпечення захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
гарантія усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально – технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
забезпечення підприємця матеріально – технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб;
захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів. Іншого майна допускається лише відповідно до чинного законодавства.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених ст. 48 ГК:
надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
сприяють підприємцям в організації матеріально – технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;