Під гральним бізнесом розуміють діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.
Казино, інші гральні місця (дома) повинні займати окремі приміщення або будівлі та мати гральний зал для відвідувачів (крім гральних автоматів та більярдних столів).
Не дозволяється надання послуг у сфері грального бізнесу поза межами відведених на ці цілі приміщень або будівель, а також у приміщеннях, що не мають грального залу для відвідувачів.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (грального місця).
Вартість торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу встановлюється у фіксованому розмірі (за рік):
для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем - 4200 гривень;
для використання грального столу з кільцем рулетки - 192000 гривень;
для використання інших гральних столів (спеціальних столів для казино, крім столів для більярду) - 144000 гривень за кожний стіл;
для використання кегельбанів, що вводяться у дію за допомогою жетона, монети або без них, - 6000 гривень за кожний гральний жолоб (доріжку);
для використання столів для більярду, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярду, що використовуються для спортивних аматорських змагань, - 1800 гривень за кожний стіл для більярду;
для провадження інших видів грального бізнесу, включаючи розиграші з видачею грошових виграшів у готівковій формі поза банківські установи або у майновій формі на місці, - 7200 гривень за кожний окремий вид (місце) грального бізнесу.
Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл) і бізнесу не дає права на здійснення грального бізнесу, не зазначеного у такому патенті.
Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.
Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу. Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі вартості торгового патенту за 3 місяці. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.
Суб'єкт підприємницької діяльності може здійснити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу за весь термін дії торгового патенту. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків додаткового внесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після цього актами законодавства збільшується його вартість. Після закінченні терміну дії патенту його необхідно повернути до податкової інспекції. Торговий патент. У всіх випадках, після закінчення терміну його дії підлягає поверненню до органу тієї державної податкової служби в якій він був одержаний.
Контрольні запитання
1. Для чого проводиться ліцензування?
2. У чому виражаються наслідки ліцензування?
3. Назвіть види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню?
4. Який порядок отримання ліцензії?
5. Які вимоги щодо користування ліцензією?
6. Назвіть десять підстав анулювання ліцензії.
7. У чому мета патентування?
8. Які Ви знаєте види діяльності, що підлягають патентуванню?
9. Як і де отримати патент?
10. Яка вартість придбання різних видів патенту?
ГЛАВА 6.
ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
§ 1. Поняття і способи припинення діяльності суб’єкта господарювання
Діяльність суб’єкта господарювання, як правило, не обмежується певним часом. За загальним правилом вона є безстроковою. Випадки можливого припинення суб’єкта господарювання передбачені виключно законом, зокрема ст. 104 – 109 ЦК і ст. 59 ГК. Слід підкреслити, що названими статтями передбачені лише випадки припинення, а ст. 104 ЦК також її наслідки. Зокрема, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав і обов’язків іншим юридичним особам – правонаступником (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Як бачимо, поняття припинення в цих статтях, а також у законодавстві не визначене. В юридичній літературі припинення – це передбачені законодавством юридичні підстави за якими суб’єкт господарювання втрачає право проводити господарську діяльність та, відповідно втрачає правосуб’єктність з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру. Простіше, припинення суб’єкта господарювання – це завершення його діяльності як самостійного суб’єкта господарського права.
Як випливає ст. 104 ЦК і в ч. 1 ст. 59 ГК є дві форми припинення діяльності суб’єктів господарювання – реорганізація і ліквідація. Суть реорганізації полягає в припиненні діяльності одних і виникненні нових суб’єктів господарювання відповідних організаційно – правових форм. Внаслідок реорганізації виникають нові суб’єкти господарювання, які є правонаступниками реорганізованих. Тобто до новоутворених суб’єктів господарювання переходять права і обов’язки, у даному випадку, в першу чергу майнові реорганізованих.
Відповідно до ч. 4 ст. 104 і ст. 109 ЦК і ч. 1 ст. 59 ГК реорганізація відбувається такими п’ятьма способами:
1. перетворення один суб’єкт господарювання перетворюється в інший і до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього. Відбувається зміна організаційно – правової форми суб’єкта господарювання;
2. злиття – на базі двох і більше суб’єктів господарювання утворюється один і усі майнові права і обов’язки переходять до суб’єкта господарювання, що виник в результаті злиття;
3. приєднання – до одного основного, потужнішого суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки приєднаного суб’єкта господарювання. Новий суб’єкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає;
4. поділ – на базі одного суб’єкта господарювання утворюється два і більше нових до кожного з яких за роздільним балансом (актом) у відповідних частках переходять майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання;
5. виділення – від суб’єкта господарювання виділяється частина майна, на базі якого створюється один або декілька суб’єктів господарювання. До кожного з них переходять за роздільним балансом (актом) і відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання.
Другим способом припинення діяльності суб’єкта господарювання є ліквідація. Ліквідація – це регламентована законодавством процедура, результатом якої є припинення діяльності суб’єкта господарювання без переходу майнових прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших.
Відповідно до ст. 110 ЦК і ч. 6 ст. 59 ГК ліквідація суб’єкта господарювання можлива як у добровільному, так і примусовому порядку. Підстави ліквідації можуть бути передбачені законодавством, установчими документами, погіршення фінансово – економічного стану тощо.
За таких підстав у добровільному порядку суб’єкт господарювання ліквідується:
за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів;
у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався;
у разі досягнення мети, заради якої його було створено.
Підставами для промусової ліквідації суб’єкта господарювання можуть бути:
рішення суду про визнання недійсною державної реєстрації через допущенні при його створену порушення, які не можна усунути;
у разі здійснення діяльності. що суперечить закону чи установчим документам на підставі рішення суду за таких підстав: провадження діяльності, що суперечить установчим документам або такої заборонена законом( систематичне та грубе порушення законодавства);
як розмір статутного фонду господарського товариства стає меншим від мінімального визначеного законом;
при перевищенні максимального числа(більше 10) кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю якщо воно протягом року не перетворене на інше, наприклад, акціонерне товариство;
у разі вибуття членів повного і командитного товариства, коли в них залишається один учасник, який протягом шести місяців не перетворив його в інше або вибуття з командитного товариства всіх власників;
у разі визнання його в установленому порядку банкрутом (про що буде розглянуто окремо).
На підставі рішення суду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про це судове рішення та повідомити органи статистики, державної податкової служби та інших в яких був на обліку ліквідований суб’єкт господарювання що до якого прийнято судове рішення і про внесення до Єдиного державного реєстру такого запису. Процедура ліквідації, як спосіб припинення суб’єкта господарювання , що не пов’язана з банкрутством проводиться відповідно до ст. 60 ГК, особливості для господарських товариств – ст. 91 ГК у ЦК, відповідно, статтями 111, 150.
Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання відповідно до ст. 60 ГК відбувається у такому порядку:
1. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.