Автор зазначає, що найбільше значення в сучасній теорії запозичення має класифікація запозичення, заснована на характері запозичуваного матеріалу. Так, традиційно прийнято виділяти два основні різновиди запозичення - пряме запозичення і калькування. При прямому запозиченні з чужої мови беруться і матеріальна форма (звукова або графічна) і значення слова - прототипу, а при калькуванні тільки значення, або семантична структура іншомовної лексичної одиниці.
Дуже близькою до наведеної вище класифікації є типологія запозичень, що базується на структурній диференціації запозичених слів. Згідно цієї типологією, автор виділяє три основні різновиди іноземних слів : а) слова без морфемної заміни, що переносять в мову, що запозичує, окрім значень, весь свій морфемний склад; б) слова з частковою морфемною заміною, або гібриди, напівзапозичення, що лише частково складаються з іншомовних елементів; в) слова з повною морфемною субституцією, тобто кальки або семантичні запозичення.
1.3 Проблеми вивчення пристосування німецькомовних лексичних
запозичень до системи мови-рецептора
Важливе місце в роботах лінгвістів має проблема адаптації запозичень у системі мови-рецептора. Л.В. Чурсіна у своїй роботі «Словотвірна валентність основ французького походження в сучасній українській літературній мові» підкреслює, що освоєння лексики іншомовного походження відбувається на різних рівнях – графічному, фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному та словотвірному, також вона зазначає, що центром словотвірного аналізу є не похідне слово і не словотвірна модель, а твірна основа і її іманентна властивість сполучуватися з певним набором афіксів, інших дериваційних компонентів.
О.Г. Муромцева стверджує [6], що основним матеріалом для висновків про фонетичну адаптацію запозичених слів є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, це дає підстави говорити в певних випадках про відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах іншомовного походження; однак ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових відповідників.
Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майже повної субституції їх голосними української мови, що виявлялося у втраті таких особливостей звуків, як довгота і короткість, носовий характер, відкритість і закритість. Щодо більшості німецьких приголосних, то вони зазнали в українській мові повної субституції.
Основна маса запозичень ХІХ – ХХ ст. уживалась у сучасній граматичній формі. О.Г. Муромцева пояснює це тим, що пристосування граматичної форми відбувається швидшими темпами, воно тісніше пов'язано з відношеннями в межах національної морфологічної і словотвірної системи. Крім цього, спеціально для української мови надзвичайно важливого значення в цьому плані набувала роль російської мови як мови-посередника: в силу матеріальної спільності морфологічних засобів обох мов засвоєння запозичень українською мовою відбувалося значно швидше і з меншою кількістю варіантів, ніж це спостерігалося при звуковому засвоєнні запозичень. Варіанти, що йшли з Західної України, виглядали локальними, ненормативними, чужими для граматичної системи української мови [6].
У статті В.В. Скачкової [10] про деякі наслідки семантичного освоєння німецькомовних лексичних запозичень, автор зазначає, що якщо розподілити німецькомовний лексичний матеріал, який входить до складу сучасної української літературної мови, на групи з точки зору семантичних змін, то чітко вимальовуються дві значні групи слів. До першої з них увійдуть ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. Причому маються на увазі як однозначні, так і багатозначні лексеми. До другої групи увійдуть слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме: а) запозичення, що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень у німецькій мові; б) лексеми, що збільшили кількість значень по відношенню до кількості значень етимону.
Автор розглядає кожну з груп окремо на предмет визначення наслідків семантичних процесів, які відбуваються з німецькомовною лексикою при її освоєнні в українській мові.
Першу групу німецькомовних лексичних запозичень становлять лексеми, які, як уже зазначалося вище, в українській мові існують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. Щодо моносемічної лексики, то це найчастіше лексика термінологічна – як вузькоспеціального (наукового), так і більш широкого (побутового) характеру. У більшості випадків це назви реалій, що належать до військової, технічної, промислової, наукової і побутової сфер: колонтитул, станіоль, смальта, вашгерд, дюкер, вісмут, шніцель, страус, пудель, інцухт і т.і. Зустрічається також абстрактна лексика: ерзац, зумер, цугцванг. Найчастіше ж запозичена лексика не є однозначною. Отже, другу групу слів, запозичених українською мовою у семантичному обсязі, який вони мали в німецькій мові, становлять багатозначні слова. Вони належать до військової, технічної, промислової, будівельної, медичної, спортивної галузей: флянець, кронциркуль, візир, шліц, квартирмейстер, капсула, матриця, ордер, бункер, штатив, корнцанг, трензель, шприц, шротт, шнур і т.і.
На думку автора, слід відзначити, що не завжди німецькомовне багатозначне слово приходило в українську мову з усією сукупністю значень. Деякі слова запозичились в одному із значень, пізніше до цього значення приєднувалися інші, притаманні етимону. Так, слово шнур на першому етапі запозичування з'явилося у значенні "тонка мотузка". Пізніше воно запозичає з німецької мови значення "міра довжини, що відповідає приблизно 45м", яке застаріло на даний момент. На наступних етапах функціонування в мові лексема шнур паралельно набуває, як у мові-джерелі, так і в приймаючій мові, переносного значення "низка чого-небудь", наприклад, коралів, перлів і т.і. З розвитком електротехніки названа лексема знову-таки розширює семантичний обсяг паралельно в обох мовах, набуває змісту "електричний дріт із декількох ізольованих проводів".
Прикладом паралельного семантичного розвитку в обох мовних системах може служити також запозичення ландскнехт, яке на початку свого входження в українську мову мало значення "найманий солдат у Німеччині і інших країнах Західної Європи в XV - XVII століттях". Значно пізніше це слово починає вживатися в обох мовах з переносним значенням "продажний вояка, найманець".
До другої групи віднесено ті запозичення, які змінили свій семантичний обсяг у новому мовному оточенні. Серед них виділяємо значку кількість слів, що звузили в мові-рецепторі свій семантичний обсяг. Причому більшість запозичень, які існують в українській мові зі скороченим семантичним обсягом, проникла до нас в одному з вузьких обмежених значень, що у мові-джерелі розвинулось внаслідок відмежування від більш широкого, загального значення.
Таким є вживання слова штиб у значення "кам'яновугільне пилоподібне топливо", що в німецькій мові виступає як вторинне більш вузьке порівняно з його основним значенням "пил" і "прах" / нім. Staub /. Подібних прикладів можна навести безліч. Це лексема юнга, абшит, плац, дека, цуг, флінт, штрих, глет, люфт, блінт та ін.
Автором зафіксовано також ряд німецькомовних лексем, що розширили свій семантичний обсяг в українській мові. Аналізуючи їх, ми дійшли висновку, що розширення семантичного обсягу проходило різними шляхами. Найбільш типові з них це: а) перенесення за функціями, наслідком чого часто є перехід з однієї термінологічної сфери в іншу, з вузькоспеціальної до загальновживаної лексики і навпаки; б) метафоризація; в) метонімічне перенесення; г) поширення власних назв на назви реалій.
Прикладом запозичення, що розширило свій семантичний обсяг шляхом перенесення за функціями, можуть служити лексеми командир, штаб, які функціонують в німецькій мові у сфері військової справи. Проникнувши в українську мову з цими значеннями, вони значно розширили свій семантичний обсяг, стали фактично загальновживаними (порівняємо : командир будівельного загону, або "вона в нашій сім"ї за командира"; штаб трудових справ, штаб будівельного загону та ін.).
Спостерігається також зворотнє явище, а саме термінологізація загальновживаної запозиченої лексики. Так, внаслідок перенесення за функціями запозичення кабінет, фартук, футляр перейшли з побутової у спеціальні сфери, набувши значення термінів у різних галузях життя. Лексема кабінет прийшла свого часу в українську мову в значенні "робоча кімната". У сучасній німецькій мові це слово зазнало метонімічного перенесення, вживаючись у значенні "кабінет міністрів", а для поняття "робоча кімната" існує німецьке Arbeitszimmer. Значення ж "кабінет міністрів" розвивалося і у мові-рецепторі. Але, крім цих значень, лексема кабінет отримала подальший семантичний розвиток. Просторове її значення було перенесено і в інші сфери: кабінет лікаря / Sprechzimmer / , кабінет для занять / нім. Fachzimmer /, кабінет начальника / нім. Chefzimmer /. Отже, з побутової сфери, в яку лексема кабінет була запозичена спочатку, вона перейшла шляхом перенесення за функціями у сфери медицини, освіти, у виробничу галузь.
Як приклад розширення семантичного обсягу шляхом метафоризації автор подає лексеми флокени, калібр, зигзаг, шлейф, фраєр та ін. Так, запозичення фраєр / нім. Freier - "жених" /, існувало у значенні етимона в ХІХ - на початку ХХ століття на території Західної України, проте з часом воно переосмислилось і функціонує у сучасній українській мові зі зневажливо-насмішкуватим відтінком як метафора зі значенням "пустий, нікчемний чоловік".
Слід зазначити, що ряд німецькомовних запозичень набули переосмислення на мовленнєвому рівні / у розмовній мові, в текстах художньої літератури/ виконуючи певні експресивні функції. Це такі лексеми, як культуртрегер, орднунг, рейх, фюрер, ерзац, слово елемент обер - та ін. Увійшовши до української мови в період Великої Вітчизняної війни, ці слова набули негативного забарвлення як запозичення, пов'язані з мовою окупантів. Вони не стали фактами мови, залишившись на рівні історизмів, ці лексеми характеризують мову воєнного періоду для назв ворожих реалій та ін.