Мир Знаний

Розрахунки в системі “клієнт-банк” та шляхи їх удосконалення (стр. 15 из 23)

Дохід же від обслуговування системи має тенденцію до зростання – це викликано постійним збільшенням кількості клієнтів, що сплачують щомісячні внески за користування системою “клієнт-банк”, не зважаючи на те, що кількість нових клієнтів системи у досліджуваному місяці може бути меншою, аніж кількість нових клієнтів у попередньому місяці.

Тому з часом загальна лінія розподілу буде зміщуватись у сторону збільшення частки щомісячних платежів по відношенню до одноразових за встановлення системи.

Підсумовуючи структурний аналіз системи “клієнт-банк” та роль її показників у загальних показниках банку, можна відзначити нерівномірність розподілу між кількістю клієнтів, що обслуговуються в системі “клієнт-банк” та кількістю і сумами платежів, що проходять через дану систему – а саме значне перевищення частки останніх близько 55% та 70% відповідно у порівнянні з часткою клієнтів у 25% в середньому. Одночасно доходи від системи в загальній структурі доходів від розрахункових операцій ледь досягають 6%. Нами було встановлено основні причини таких відмінностей структури – прихильність до системи, в першу чергу, великих підприємств, з великою кількістю платіжних документів та сумами платежів; та неспівставність ознак групування доходів від системи “клієнт-банк” та ознак групування клієнтів, що використовують систему чи кількості або сум платежів через систему тощо.


РОЗДІЛ 3

ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ РОЗРАХУНКІВ В СИСТЕМІ “КЛІЄНТ-БАНК”

3.1. Вдосконалення організаційної системи електронних розрахунків.

Для створення законодавчої основи для широкого застосування електронних засобів зв'язку, необхідно насамперед уточнити юридичний статус так званого електронного документа. Сьогодні в українському законодавстві дуже обмежено визначено поняття "до­кумент", тим більше — електронний документ. Для законодавчого визначення “електронного документа” потрібно створити правову конструкцію, яка б могла вико­нувати всі основні функції звичайного паперового документа.

Документ сам по собі не існує. Він вбудований у досить складну правову систему, в якій є важливим, але далеко не єдиним компонентом. До інших складових відносять встановлені процедури експертизи істинності, процесуальні правила використання доку­мента як доказу в суді, систему реєстрації та багато іншого. І відмінність власне документа від будь-якого тексту полягає саме в його приналежності до зазначеної правової системи. Електрон­ний документ як такий теж не існує. Тому законодавчому визначенню підлягає не тільки електронний документ, а й правова си­стема, частиною якої він є. Інакше ка­жучи, необхідно створити процедури експертизи електронних документів, які були б настільки ж переконливими для суду, наскільки переконливими є звичні методи аналізу паперових документів. Потому слід законодавче їх підтримати і, нарешті, запровадити такі експерти­зи в регулярну судову практику.

Важливо розрізняти поняття власне документа і поняття його змісту, тобто вміщеної в ньому інформації. Інакше кажучи, документ можна розглядати як:

• сполучення інформації, що мі­ститься в тексті документа (зміст прав) і його реквізитів (включаючи підпис, печатку тощо);

• матеріальний об'єкт — носій цієї інформації. Причому будь-який матеріальний об'єкт самим фактом свого існування є носієм додаткових відомо­стей, що не мають безпосереднього відношення до змісту документа. За приклад може слугувати інформація про якість, склад і сорт паперу, на якому складено документ, про принтер або друкарську машинку, на яких його віддруковано тощо. Ці дані, отримані за допомогою експертизи, можуть послу­жити підставою для визнання або невиз­нання істинності документа.

Інформацію, що міститься в документі, теж можна розділити на дві частини:

1) зміст документа (назвемо її змісто­вою інформацією);

2) допоміжна частина (дає змогу встановити його автентичність. До неї відносять реквізити — вихідний номер, підписи, печатки тощо).

Роль експертизи полягає в розши­ренні обсягу допоміжної інформації за рахунок даних про носія. Зазначимо, що підпис, печатку і, особливо, використання спеціальних бланків та сортів паперу (наприклад, із водяними знака­ми) можна розглядати як спеціально внесені до носія ознаки, що збільшують обсяг інформації про нього.

Щоб використати функціонально-еквівалентний підхід, необхідно з'ясувати, які функції виконує документ, а саме:

• містить певну (змістову) інфор­мацію;

• зазначає особу, що його підписала;

• оприлюднює умови складення до­кумента;

• є доказом при судовому розгляді;

• виконує функцію оригіналу, забез­печувану його унікальністю.

Щоб сформулювати правові норми, які регулюють використання електрон­них документів, потрібно визначити, чим вони відрізняються від паперових.

Насамперед електронний документ позбавлений жорсткої прив'язки до носія. Тому для нього поняття "оригі­нал" і "копія" не мають сенсу, бо в принципі не розрізняються. Відрив від носія означає, що його не можна використати для встановлення істинності до­кумента. Залишаються дві можливості:

• простежити шлях файла, а це вда­ється тільки в закритій системі (тобто системі з жорстким протоколом зв'язку і третьою особою, котра відповідає за доставку і доступність повідомлень);

• допоміжна інформація, що підтвер­джує автентичність змісту документа, повинна мати ту ж форму, що й змісто­ва. Разом вони і складають документ, на відміну від простого тексту у файлі. До­поміжна інформація також не повинна бути прив'язана до носія, тобто теж ста­новить собою файл.

На наш погляд, зміст поняття най­точніше відображає таке формулювання: файл визнається електронним докумен­том, якщо існує загальновідома процеду­ра перевірки його істинності, що визнається особою, яка підписала документ, і судом.

Електронний підпис — це алгоритм, що дає змогу супроводити будь-який файл унікальною додатковою інфор­мацією, про яку йшлося вище. При цьо­му з електронним підписом пов'язують алгоритм підпису й алгоритм перевірки.

Алгоритм підпису дає змогу сформува­ти допоміжний файл за змістом.

Алгоритм перевірки дозволяє пе­ревірити, чи відповідає допоміжний файл змісту.

Відсутність носія породжує специфічну для електронного документа проблему забезпечення належного функціонування алгоритмів підпису та перевірки й експер­тизи. Труднощі полягають у тому, що, на відміну від паперових документів, особа, яка їх підписує, не може безпосередньо контролювати процес створення підпису, а особа, яка перевіряє, — процес його перевірки. Ці досить складні алгоритми закодовано у програмах, що для користу­вача є "чорною шухлядою".

Виробник алгоритмів, у свою чергу, не може гарантувати, що користувач не змінював алгоритми і правильно корис­тувався програмами. Розбіжність між відкритими і закритими системами вис­тупає тут у формі відсутності або присут­ності третьої особи, відповідальної за до­тримання дисципліни в мережі. У за­критій системі така особа за плату дає деякі гарантії. У відкритій системі ку­пується лише певне програмне забезпе­чення, апріорі жодним способом не по­годжене з іншими учасниками обміну. Доступ же до мережі відкритий для всіх. Тому роль криптографічного захисту (еле­ктронного підпису) стає вирішальною.

Так виявляється роль організації, що займається сертифікацією та ліцензуван­ням. Вона повинна контролювати і після цього сертифікувати запропоновані виго­товлювачем програмні продукти, підтвер­джуючи відповідність заявленим алго­ритмам і відсутність таких частин програ­ми, що працюють у режимі, який не відповідає опису. Виробники сертифікованих програм одержують від цієї ор­ганізації ліцензії на право їх поширення.

На підставі наведених міркувань спро­буємо визначити деякі суттєві норми, що регламентують правові наслідки обміну електронними документами. Та­ка регламентація потрібна тільки у разі конфлікту, тому встановлювані норми повинні визнаватися судом.

Зупинимо­ся на відкритих системах, оскільки для за­критих юридичне забезпечення простіше: така система як обов'язкову умову приєднання до неї може встановити будь-які вимоги (вони фіксуються у договорі про приєднання або надання послуг).

Перш ніж використовувати електрон­ний документообіг, необхідно здійсни­ти деякі юридичне значимі дії:

• зафіксувати алгоритм підпису та відповідний алгоритм перевірки (ключі). Цим особа заявляє про визнання певної процедури перевірки істинності підпи­саного нею документа;

• заявити про це офіційно, тобто пере­дати комусь на збереження офіційно виз­наний алгоритм перевірки (відкритий ключ);

• подбати про надання зазначеного алгоритму (ключа) адресатам. У разі змін ужити заходів щодо попередження адресатів і зберігача про нові алгоритми.

Електронний документ, підписаний укладачем, має ту ж силу, що й доку­мент на паперовому носії, підписаний ним же і засвідчений печаткою або будь-яким іншим законним способом. Якщо документ завірено нотаріусом, до нього необхідно додати також електронний підпис нотаріуса. При цьому алгоритми перевірки підписів (відкриті ключі) но­таріусів надаються суду (на його вимогу).