Смекни!
smekni.com

Розрахунки в системі “клієнт-банк” та шляхи їх удосконалення (стр. 3 из 23)

В свою чергу Національний банк України в Постанові “Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” №135 від 29.03.2001 дає наступне формулювання: розрахункове обслуговування – надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов’язані з переказом коштів з рахунку та на рахунок цього клієнта, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Ці три визначення залишають місце, з точки зору законодавчого поля, на впровадження системи “клієнт-банк”. Вони вказують на те, що банківськкі послуги надаються на основі договірних засад, якими може бути передбачено і використання “клієнт-банку”.

Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, зроблених послуг, інших боргових зобов’язань є однієї з головних передумов і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного її суб’єкта окремо. Тому в усіх країнах багато уваги приділяється організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

У залежності від форми використовуваних коштів усі розрахунки підрозділяються на дві сфери: розрахунки готівкою – що обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – що обслуговується платіжними засобами. Сфера безготівкових розрахунків організаційно підрозділяється на міжбанківські розрахунки, що обслуговують відношення між банками, і на міжгосподарські розрахунки між клієнтами банків.

Важливе місце в розрахункових операціях посідають платіжні інструменти – певні носії інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки (платіжне доручення, платіжна вимога, вексель, платіжні картки тощо).

У сучасній практиці розрахунків застосовуються документи різного призначення. Усі їх можна згрупувати наступним чином: розрахункові, платіжні, комерційні.

1. Розрахунковими звичайно називають складені по установленій формі документи, що подають у банк юридичні особи з дорученням (або з вимогою) перерахувати з їхніх рахунків (або зарахувати на їхні рахунки) визначену суму грошей. Такими документами в Україні є:

· платіжне доручення,

· платіжна вимога,

· платіжне вимога-доручення,

· розрахунковий чек,

· акредитивна заява.

2. Платіжними називають складені по установленій формі і передані однією особою іншій документів з зобов’язанням (або наказом третій особі) сплатити визначену суму грошей пред’явнику документа. Типовим платіжним документом у наших умовах є вексель.

3. Комерційними прийнято називати документи, у яких дається характеристика відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг і який супроводжує їхнє переміщення від постачальника до покупця (платнику). До комерційних документів відносять рахунки-фактури, товарно-транспортні документи, сертифікати якості і походження, страхові поліси та ін. Звичайно на основі комерційних документів визначаються сума і правомірність платежів, що робляться за допомогою розрахункових і платіжних документів.


Рис. 1.1.2. Документальна сфера застосування системи “клієнт-банк”

З рис. 1.1.2. видно, що система “клієнт-банк” охоплює невеликий сегмент документів, що використовуються при розрахунках – лише платіжні доручення. Однак, статистичні дослідження визнають, що саме платіжні доручення забезпечують більше 90% руху грошових коштів у платіжній системі. Близько 70% цього руху забезпечують системи “клієнт-банк” комерційних банків. Зважаючи на такі цифри можна відмітити велику роль системи “клієнт-банк” у розрахункових операціях банку.

Розрахункові і платіжні документи в національній валюті, що подаються клієнтами в банк на паперових носіях, строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму та установлений набір реквізитів. До обов’язкових реквізитів усіх розрахункових документів відносяться:

· найменування документа;

· номер документа;

· число, місяць, рік його складення;

· найменування платника й одержувача коштів, їхні ідентифікаційні коди відповідно до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, номера їхніх рахунків у відділеннях банку;

· найменування банків платника й одержувача коштів, їхнє місцезнаходження і номер МФО;

· сума платежу цифрами і прописом;

· призначення платежу: найменування товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортна накладна і т.д.) із указівкою його номера і дати.

· підпис відповідальних осіб платника і відбиток печатки, що проставляється на першому екземплярі документа незалежно від способу виготовлення розрахункового документа (у разі використання системи “клієнт-банк” даний реквізит замінюється електронним цифровим підписом;

· сума податку на додану вартість або запис «без податку на додану вартість».

Ці реквізити повинні бути присутні на платіжних документах незалежно від форми їхнього подання: чи то паперова, чи електронна. У тому випадку, якщо хоча б один із перерахованих вище реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк не приймає такий документ до виконання.

Банк платника приймає і виконує документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

На всіх паперових розрахункових документах банк в обов’язковому порядку в правому нижньому куту проставляє дату надходження та виконання цих розрахункових документів.

Програмне забезпечення «Операційний день – RS-bank», дозволяє в режимі реального часу відслідковувати безготівкове надходження коштів на рахунки клієнтів і з обліком цих надходжень проводити платежі клієнтів.

Банк одержувача зобов’язаний зараховувати гроші на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після одержання інформації з розрахункової палати. Користувачі системи “клієнт-банк” мають змогу практично в режимі реального часу спостерігати за надходженнями на свої рахунки за допомогою передачі електронних виписок з банку по рахунку клієнта, інші ж клієнти такої змоги не мають і, як правило дізнаються про нові надходження наступного робочого дня після формування паперової виписки по рахунку.

1.2. Етапи розвитку та принципи роботи системи “клієнт-банк”.

З розвитком сучасного ринку комп’ютерних технологій, банки не могли залишатись осторонь останніх наукових проривів цієї галузі, що відкривали величезні перспективи розширення своєї діяльності, діяльності клієнта, прискорення та спрощення розрахунків. Одним з перших видів банківських операцій, яких торкнулась банківська автоматизація – є розрахункові операції.

Саме система “клієнт-банк”, разом з міжбанківськими електронними розрахунками, швидким кроком увійшла до низки автоматизованих банківських процесів. Більше того, таких значних темпів розповсюдження не очікували навіть у самих оптимістичних прогнозах.

Хоча система “клієнт-банк” забезпечує рух лише невеликого кола розрахункових операцій – а саме рух розрахункових документів - вже сьогодні в Україні, при використовуванні системи лише третиною клієнтів, рух коштів через термінали “клієнт-банку” складає близько 70 % загального обороту коштів через банківську систему.

Внаслідок цього на поточний момент особлива увага приділяється запровадженню систем «клієнт-банк» на базі сучасних технологій.

Для більш детального охоплення розглядуваної теми, пропонуємо вдатись до історії виникнення та розвитку систем віддаленого користування рахунками, що беруть свій початок з широким впровадженням в банківську діяльність персональних комп’ютерів та комп’ютерних мереж.

Як і більшість нових банківських продуктів системи “клієнт-банк” беруть свій початок із Західної Європи та Сполучених Штатів Америки – країн з найрозвинутішими економіками та технологіями. І першими кроками було запровадження даних систем серед приватних клієнтів.

1. Однією з перших у цьому плані була американська система телефон­ної оплати рахунків (Telephone bill paying), впроваджена позиково-ощадни­ми банками США.

Для телефонної оплати рахунків клієнт банку користувався спеціальним апаратом, з'єднаним з банківським комп'ютером, через який він міг оплачувати рахунки за товари, електроенергію, медичні послуги тощо. Спочатку, набравши спеціальний номер, клієнт підключався до банківського комп'ютера, а пізніше натисканням клавіш уводив номер свого рахунку, персональний ідентифікаційний номер, кодовий номер одержувача грошей і суму платежу. Якщо поточний рахунок одержувача знаходився в тому ж банку, він негайно кредитувався, якщо ні - одержу­вачу надсилався чек.

Платіж телефоном - одна з найдешевших послуг у системі автоматизованих платежів. Однак, як і в інших випадках, система скуповується ли­ше тоді, якщо в ній діє багато учасників. Ця форма не отримала широкого поширення через інертність споживачів і торговельників, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків.

2. Надалі більш широкого застосування знайшло банківське обслуговування вдома, або «домашній банк» (Home banking). Йдеться про комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських транзакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телеві­зійного зв'язку.

В ідеальному варіанті ця форма послуг передбачала наявність у клієнта персонального комп'ютера, за допомогою якого він міг передавати банку розпорядження про оплату рахунків, у будь-який час викликати на екран інформацію про стан свого банківського рахунку з переліком усіх кредито­вих та дебетових проводок, здійснювати миттєве переміщення коштів на рахунки контрагентів, давати банку інструкції про автоматичне виконання майбутніх платежів тощо.