У художньому плетінні широко застосовують також трав'янисті рослини, які ростуть у воді, на берегах водойм і болотах (рогіз, ситник). Відомий широколистий і вузьколистий рогіз (шувар, боднар), ситник — з трубчастими, рідше лінійновидовже-ними листками. Для плетіння виробів із рогози спочатку заготовляють стрічки, тоді як ситник здебільшого використовують у вигляді цілих стебел. Звідси й фактура речей, плетених з рогози, інша, ніж у плетених із ситника.
Стебла соломи із жита, пшениці, рідше ячменю були не лише зручним для плетіння матеріалом, а й вигідно вирізнялися, порівняно з рогозою, золотавим кольором і глянцевим полиском.
У наш час на Закарпатті набули поширення вироби, плетені з обгорток качанів кукурудзи. Такі обгортки вирівнюють, вибілюють, фарбують та розділяють на стрічки для плетення кошичків, торбинок тощо.
Техніки. Художня виразність плетених виробів значною мірою залежить від тієї чи іншої техніки виконання. За зовнішнім виглядом плетеної площини розрізняють суцільне, візерунчасте й ажурне плетіння, а також зшивання.
Суцільне плетіння характеризується щільністю й простотою фактури виробу, яку дістаємо шляхом переплетення навхрест вертикальних каркасних прутів з горизонтальними стрічками. Хрестикова техніка — одна з найдавніших і нагадує звичайне ткання. Залежно від способу переплітання прутів, між ребрами каркасу розрізняють такі її різновиди: плетіння просте, шарами, рядами, квадратами і мотузкою. Окремо необхідно сказати про косу хрестикову техніку, яка застосовується лише для плетіння серветок і килимків із соломи. Спіральна техніка суцільного плетіння дає змогу прослідкувати послідовність роботи майстра і рух витків, що завжди починається від центру основи і йде по спіралі вбік і вгору. Розрізняють спірально-валикову (для плетіння із соломи) та спірально-каркасну (для плетіння з лози й коріння) техніки.
Візерунчасте плетіння відзначається винятковою привабливістю поверхні виробів і дещо подібне на чиновате ткання. Найпростіший орнаментальний прийом — чергування площин — дістаємо внаслідок плетіння через два ребра каркасу — так звана шахівничка (застосовується у лозоплетінні). Фактурний контраст тут інколи підсилюється контрастом кольору, для цього використовують світлу і темну (фарбовану) лозу.
Ефектний вигляд мають поверхні плетених речей, виготовлених технікою кіски. Три стрічки або три пари прутів переплітають між собою таким чином, що утворюється рельєфно переплетена площина у вигляді коси. Техніку застосовують у лозоплетінні при виготовленні солом'яних брилів тощо.
Своєрідної зубчастої фактури поверхні виробів досягають технікою плетіння у зубчики. Для цього водночас переплітають чотири смужки із соломи або рогози. Техніка плетіння ланцюжком із рогози справляв враження дугоподілних кілець і виконується дерев'яним гачком.
Ажурне плетіння характеризується оригінальною структурою й фактурою поверхні. Це відкривання певних проміжків, каркасу або рідке, вишукане плетіння, яким можна досягти великої складності ажуру на зразок мережок, мережива тощо. Ажурні техніки застосовують у виготовленні виробів з лози, рогози, обгорт-ків кукурудзяних качанів та ін. Назви залежать від характеру мотиву: «павучки», «віконця», стовпчики, ромбики, розетки тощо. Ажурні фігури прекрасно • контрастують і поєднуються із суцільним, густим плетінням, надаючи творам особливої привабливості.
Зшивання — це техніки декоративного переплетення для з'єднання бокових стінок виробів в об'ємну конструкцію, прилаштування дугоподібних ручок та інших деталей. Техніки зубчастого і дугастого зшивання найчастіше застосовуються у рого-зоплетінні. Своїми рельєфними формами у вигляді зубчиків і дуг вони посилюють декоративність контурів. Тут ми не розглядаємо просте зшивання нитками луб'янок і деяких виробів із соломи, оскільки факт декоративності при цьому майже відсутній.
Типологія виробів. Плетені вироби умовно утворюють шість родів: меблі, декоративна пластика, побутові предмети, кошики» предмети одягу та іграшки.
Меблі — рід художнього плетіння, об'єднує типологічні групи предметів, які майже аналогічні виробам з дерева. Столи виготовляють обідні, журнальні і* дитячі, з різноманітною формою стільниць — квадратні, прямокутні, круглі, багатокутні. Предмети для сидіння — типологічна група» до якої входять стільці, крісла, дивани (подвійне крісло) різної конструкції і величини. Колиски бувають кількох типів: підвісні (у вигляді великого овального кошика) і на ніжках-кругля-ках. Сюди ж віднесемо плетені дитячі ліжечка і кошики для візочків.
Плетені меблі найкраще застосовуються для обладнання дач, напіввідкритих літніх приміщень — ґанків, альтанок, зони відпочинку в саду тощо.
Декоративна пластика — рід художніх плетених виробів для прикрашування житла, виник і розвивався у другій половині Х& ст. До нього належать такі типологічні групи і типи предметів, як декоративні решітки й перегородки; настінні плетені прикраси (ажурно плетені з лози тарілки, панно, солом'яні кошички); декоративні вази-кошики, великі на підлогу, а менші на полички; рами для дзеркал овальної форми; декоративна пластика із соломи та рогози у вигляді плетених снопів-де рев («дідо», «дідух»); фігурні тематичні композиції тощо.
Побутові предмети — найбільший рід художніх плетених виробів для різноманітних побутових потреб, а тому об'єднує чимала типологічних груп і типів.
Полотнища — група плоских плетених виробів, що нагадують ткані. Складаються з рогожок, коберців із ситника, плетених стрічок для оздоблення меблів, солом'яних серветок і килимків тощо.
Великі місткості — вироби для зберігання продуктів та інших речей: солом'яники, плетені з лози короби для білизни і т. ін. Малі тмісткості — виготовлені з лози вироби для сервірування столу: вази-фруктівниці, хлібниці, тарілки для печива, розеточки, підставки для пляшок, овальні і круглі солом'яні форми для випікання хліба, сівачки і под. Обплетене скло — типологічна група виробів із лози (обплітання різноманітних бутлів, пляшок, іншої тари). Сита й решета — традиційні предмети для провіювання і просівання зерна й муки, складаються з дерев'яного обруча (обичайки) і плетеного полотнища відповідної густоти. Сита, півсита і решета, крім плетеної основи, мали прикрашені обручі. Смужки закріплювали, утворюючи рельєфні геометричні мотиви орнаменту. Коробочки — плетені з соломи скриньки для зберігання дрібних предметів, коробочки з лози для рукоділля тощо. Дитячі санчата плели з лози, застосовуючи хрестикове й ажурне плетіння.
Кошики — найдавніший рід виробів, які призначаються для транспортування найрізноманітніших «вантажів» і залежно від цього поділяються на типологічні групи: господарські кошики, зручні для перенесення овочів і фруктів; кошики для збирання лісових ягід і грибів; кошики для квітів, свячення паски; кошики-валізки тощо — виготовляють з лози. З рогози і ситника виробляють жіночі торбинки з двома ручками із застосуванням оригінальних прийомів ажурного і густого хрестикового плетіння. Своєрідні торбинки на довгих плетених пасочках виконують з обгорток кукурудзяних качанів.
Предмети одягу — рід традиційних плетених виробів і соломи, рогози і ситнику, призначений для ношення. Він складається з головних уборів, поясів та взуття. Головні убори — це широко вживані солом'яні брилі (для дорослих і дітей). Вони різняться не тільки розмірами, а й формою (співвідношенням крис до ковпака), орнаментальною фактурою плетіння («в зубчики», «в кіску»). Солом'яні паси вживалися ще на початку XX ст., але переважно у вертепних костюмах пастушків, їх виготовляли технікою скісного хрестикового плетіння. Взуття виробляли у вигляді солом'яних ходаків, які зимою надягали поверх чобіт. Рогозянки плели різними техніками, додаючи стрічки фарбованого шувару (червоні, блакитні, зелені), що збагачувало орнаментальну фактуру й посилювало кольоровий ефект.
Іграшки — рід плетених виробів, дитячих забавок. Відомі такі типи: тарахкальця, кошички і ляльки. Тарахкальця — це плетені із соломи, порожнисті подушинки, прикріплені до паличок. Шум створюють кілька горошин або зерен пшениці, вміщених у середині тарахкальця. Рідше виготовляють тарахкальця технікою лозоплетіння у формі мініатюрної булави. Особливу групу утворюють маленькі плетені кошички для дітей та інші плетені речі, виконані у малих розмірах, що неначе є макетами справжніх предметів. Ляльки переважно виготовляли з соломи і зображали хлопців, дівчат, деяких тварин, пташок тощо.
ХУДОЖНЯ КЕРАМІКА
Художня кераміка (від гр. Ьегато8 — глина) — вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при температурі 900—1500 °С.
Глина — легкодоступний та унікальний за своїми технологічними й художніми властивостями матеріал — пластична в час формування і досить тверда (міцний черепок) після випалу. Мав широку розтяжку природних барв від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають спеціальні фарби, а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). За технологічними показниками розрізняють глини пластичні й малопластичні, легкоплавкі й тугоплавкі, кольорові (гончарні) та білі (фарфорово-фаянсові).
Технологічні особливості. Протягом більш як семи тисячоліть свого розвитку вдосконалювалася художня кераміка. Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму скибками глиняної маси завтовшки з палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину із гострим дном (так звана стрічкова техніка). Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця найпримітивніша і найстародавніша техніка витримала конкуренцію гончарного круга і була добре відома раннім слов'янам, а деякі племена,Австралії й Океанії користувалися нею до кінця XIX ст.