Геометричні орнаментальні смуги можуть чергуватися одна над одною на деякій відстані, залишаючи вільні, неорнаментовані стрічки, кольорове поле врівноважує всю композицію.
Окрему групу утворюють килими, поле яких поділене поперечними гладкотка-ними смугами на ряд прямокутних або квадратних площин, що заповнюються великими поодинокими мотивами і мають відмінне кольорове тло. Високомистецьким твором з геометричним орнаментом є волинський килим XVIII ст. з поперечно орнаментальними смугами на центральній площині і широкою каймою, заповненою рядом з'єднаних між собою зубчастих ромбів. Орнаментальні смуги центрального поля доцентричного розміщення і різні за шириною. По центральній смузі виткані в ряд три нез'єднаних зубчастих ромби, її обрамовують смуги з рядом плетінки, вічка якої заповнені прямокутними мотивами. Далі до боків ідуть позмінно по шість смуг з рядами ромбів, есовидних мотивів, зубців, тюльпаноподібних елементів. Характерно, що орнаментальні смуги розділені вузькими гладкотканими стрічками. Численні варіанти комбінацій гладкотканих і орнаментальних смуг властиві килимам з геометричним орнаментом всіх регіонів України.
Велику групу утворюють килими, геометричні мотиви в яких розташовані за схемою прямої або косої клітки, в її полях або на місцях перетину ліній. У таких килимах інколи все лоле доповнене однаковими мотивами або ж позмінно повторюються два-три різні мотиви на центральній площині, а інші — на каймі. Збережені пам'ятки засвідчують багатство геометричного орнаменту в килимах із смугастими, сітчастими, центричними композиціями, їх колористичну гармонійність.
У поміщицьких майстернях, мануфактурах XVIII ст. виготовляли гобеленні вироби. Збереглися два гобелени, виготовлені в мануфактурі на Волині. Багатоколірними тонкими вовняними, шовковими нитками зображено сюжетні сцени, герби Олізарів і Четвертинських. За характером стилізації, принципами зображення гербів помітні паралелі з килимами XVII ст., тканих в поміщицьких майстернях, зокрема килимом з гербом Полуботка. Сюжети передані на високому професійному рівні. Збережені килимові, гобеленні вироби XVIII ст. належать до унікальних пам'яток мистецтва українського народу.
У XIX ст. виготовлення килимів набуло масового поширення, їх ткали міські й сільські ремісники у домашніх умовах, організованих майстернях, на фабриках. Славилися традиційні центри килимарства Лівобережжя, Наддніпрянщини, Східного і Західного Поділля, Волині. Все більше килимів стали виготовляти на Прикарпатті, Буковині, Закарпатті, півдні України. Так, у середині XIX ст. в Харкові щороку ткали до 25 тис. килимів та інших узорних тканин 9. Килимові фабрики працювали у селах Маріїнське Богодухівського повіту, Микитівка Охтирського повіту, Могриця, Юнаківка, Хотінь Сумського повіту та ін.
Користувалися попитом ворсові стрижені коци {геометричні, геометризовано-рослинні і тематичні) з Київщини, Полтавщини, Харківщини. У 10-х роках XIX ст. в Харкові щорічно виробляли на внутрішній ринок і на експорт близько 26 тис. коців. Цікаво, що у західних областях України ворсових вузликових коців не ткали (лише у 60-х роках в Глинянах і Косові виготовляли ворсові тематичні килими). Але в народі коцами називали вовняну однотонну або картату тканину на зразок ліжників. Виняткової уваги заслуговують бойківські заснівчасті коци типу європейських пледів. В них в основі і поробку білі чорні смуги обрамовані вузенькими стрічками.
Крім коців, народні майстри ткали безворсові килимові вироби. Па початку XIX ст. збільшилася кількість майстерень і фабрик, передусім на Лівобережній Україні (Полтавщина). Килими ткали, зокрема, у сільських майстернях у Гринському Кременецького повіту, Драбовому, Келеберді Золотоніського повіту, Решетиліївці, Ново-сілках Полтавського повіту, Слобідці Роменського повіту та ін. На багатьох сукняних фабриках створювали килимові цехи, наприклад, на мануфактурі князя Юсулова в Прилуцькому повіті, у м. Шполі на Черкащині, у селах Саврань і Байбузівка на Поділлі. На півдні України килимарство було поширене в Катеринославській, Херсонській губерніях, там, де жили молдавани, болгари, греки. Виділяються окремі осередки в Ямпільському і Балтовському повітах, а на Тернопільщині — Збараж, Золожці, Вікно і Товсте. У с. Глиняни на Львівщині 1894 р. почало виготовляти килими організоване ткацьке товариство, а в м. Атаки на Буковині відкрилася килимарська школа. На основі давніх осередків 1905 р. створено килимарські майстерні у закарпатських селах Ганичі Тячівського повіту і Аданово Іршавського повіту. У 1913 р. на виставці у Львові-експонувались килими, ткані в майстернях Косова, Глинян, Чортко-ва, Тернополя, Збаража, Жидачева та ін.
Збільшення кількості виготовлення килимів в організованих майстернях, фабриках, переважно низькі художні смаки замовників та інші фактори призводили до зниження мистецької якості килимів. До того ж замість міцних лляних, конопляних ниток на основу килимів стали використовувати м'якші, крихкіші бавовняні нитки. З другої половини XIX ст. природні барвники почали замінювати аніліновими фарбами. На Поділлі, у західних областях поширилися горизонтальні ткацькі верстати. Рідше виготовляли трудомісткіші, ворсові килими.
Наприкінці XIX—на початку XX ст. на всій території України здійснювалися певні заходи щодо збереження традиційного килимарського мистецтва і його дальшого розвитку. Важливу роль відігравали музеї, любителі-меценати. Так, Полтавське земство сприяло збуту килимової продукції, збирало високохудожні зразки полтавських килимів, організовувало навчальні майстерні. Київське земство приділяло увагу килимарству Таращанського і Липовецького повітів. На Тернопільщині 1886 р. у с. Вікно В. Федорович організував килимарську школу і майстерню. Тут проводились цікаві спроби відродити традиції геометрично-рослинного орнаменту, колориту. Ткацька килимарська школа організована 1894 р. у с. Глиняни на Львівщині, яку в 20-х роках реорганізували в килимарську фабрику. Художниця О. Прибильська посприяла організації і навчанню майстрів-килимарів у с. Скопці на Київщині. У 1905 р. В. Хоменко організував у с. Олшівці Васильківського повіту навчальну майстерню, де мистецтво килимарства опановували впродовж двох років. Ці та інші організаційні заходи спрямовані на розвиток художніх традицій, досягнень килимарського мистецтва України XVIII ст. Збережені пам'ятки XIX—початку XX ст. дають змогу глибше усвідомити художні особливості цього важливого виду народної культури.
У розмаїтті художньо-технічних засобів українських килимів домінуючу роль відіграв багатство орнаментації. За змістом орнаментальних мотивів виділяються килими рослинні і геометричні. Характерно, що поширені майже на всій території України, крім західних районів, кожна із цих груп килимів переважала за кількістю виготовлення в окремих осередках, була більш типовим художнім явищем. Так, народні майстри Слобожанщини й Правобережжя ткали рослинні геометричні килими. Але перевагу надавали рослинному орнаменту. Впродовж віків викристалізувалась високохудожня система орнаментування килимів улюбленими рослинно-квітковими мотивами. Рослинні килими були популярні на півдні України і в районах Східного, менше Західного Поділля. Геометризовано-рослинний орнамент притаманний килимам Волині. Чітко окреслений геометричний орнамент домінує в килимах Західного Поділля, Галичини, й Закарпаття. Кожен із килимарських осередків мав локальні, специфічні риси, які сформувались у давні часи, дещо змінились у XIX—на початку XX ст.
У рослинних килимах Лівобережжя характерним стало зменшення центрального поля килима за величиною і, навпаки, збільшення за шириною (інколи до 40 см кайми). Рослинні мотиви центрального поля розташовані у чіткішому, симетричному рядовому або шахматному плані. Тло килима ткали одним із кольорів: сірим, темнокоричневим, золотисто-жовтим, світло-блакитним, чорним, темно-коричневим тощо. На ньому ніжними переливами виділялися квіти, квіткові галузки, деревця, листя, качечки, пуп'янки і т. ін., виткані у різнокольоровій гамі тонального і контрастного поєднання. Барвисті відтінки кольорових ниток гармонійно узгоджені, створюють враження мерехтливості. Широка кайма, обрамовуючи буйне цвітіння центральних площин, вносить чіткість, певну організаційність. У рослинній орнаментації переважають хвиляста гірлянда з квітами, ряди нез'вднаних квітів, рідше геометризо-ваних елементів, мотивів. За кольором тла кайма часто світліша від центрального поля, а її мотиви виткані такими кольоровими нитками, які використані для мотивів, що заповнюють весь фон. Композиція розрахована на те, щоб звеселити кольорові акценти килима, посилити враження барвистого квітково-рослинного цвітіння, фантастичності, краси рукотворного мистецтва.
Килими із Золотоніського, Кременчуцького повітів характеризуються стилізовано-геометричним зображенням квітів, рослин. На Чернігівщині відчутне прагнення народних майстрів правдивіше, реалістичніше передати рослинні мотиви. У килимах правобережної Київщини переважав манера здрібнілішого зображення квіткових галузок, загострення контурів квітів, листочків, пуп'янків. Однак вони часто збираються у великі квіткові галузки-деревця, дещо густіше розгалужені і витягнені по горизонтальна центральному полі килима часто розміщено тільки дві таких квіткових галузки. Кайма в таких килимах широка: одно-, дво-, а то й трирядова з різними мотивами.