Відомо, що із закону пропорційності випливає трьохкомпонентність, точніше, три контрасти між зіставленими тонами. Вони забезпечують чітке сприйняття взаємозв'язку у відповідній художній структурі.
Для ахроматичних трьохтонових композицій (орнаментальна декоративно-зображальна тощо) характерна пропорція (за в. Н. Козловим):
Великий контраст (білий—чорний) так відноситься до малого контрасту (білий— сірий), як великий контраст (білий—чорний) до меншого (сірий—чорний). Отже, три різновіддалені тони потрапляють у пропорційну залежність. Рівність контрастів порушиться, якщо середньосірий перемістити в бік білого (світло-сірий) або в бік чорного (темно-сірий).
Емоційна виразність трьохтонових ахроматичних композицій повного світлісного діапазону вирізняється великою контрастністю і напруженістю. Причому міра експресивності й динаміки світлісних контрастів зростає внаслідок зміщення середньосірого.
Звуження тональних відношень композиції в межах одного регіону (світло-сірого, середньосірого чи темно-сірого) приводить до статичного, спокійного, врівноваженого звучання, навіть деякої маловиразності. Проте емоційно-психологічне сприйняття ахроматичних композицій неоднакове: світло-сірі дають відчуття легкості, повітряності, ліричності, а темно-сірі — важкі відчуття суворості, суму й драматизму.
Своєрідним засобом виразності є також пропорційність відношень площ кожного тону. Якщо три тони займають візуально різні пощі, а форма, орнамент, зображення порівняно статичні, то рівність площ ще більше підсилює відчуття спокою. Інші випадки відношення площ можуть випливати із закону співпідлеглості й виразності зорового сприйняття. Наприклад, співвідношення: б — 5 частин, с—3 частини і ч—2 частини площі свідчить про співрозмірність із поступовим зменшенням. Загалом існує три варіанти ахроматичних композицій при нерівномірному співвідношенні площ: композиція на білому, композиція на сірому і композиція на чорному тлі. Кожен з цих варіантів має безліч варіативних відмін.
Хроматичні кольори, як уже згадувалося, представлені природною шкалою спектру сонячного світла. До них відносимо і пурпурні кольори, яких немає у спектрі, але їх можна легко отримати внаслідок змішування червоного і фіолетового кольорів. Хроматичні кольори різняться між собою характером забарвлення, насиченням і світлістю. Насиченість — це ступінь інтенсивності «чистого» кольору без домішок ахроматичних кольорів. Наприклад, насиченість спектральних кольорів жовтого, зеленого, блакитного менша порівняно із червоним, синім, фіолетовим. Про світлість вже йшлося при розгляді ахроматичного діапазону кольорів. Щодо хроматичних, ступінь відповідної світлості дістаємо шляхом розбілювання чи затемнення «чистого» кольору білим або чорним. Отже, забарвлення, світлість і насиченість є основними фізико-естетичними властивостями кольорів.
Інші властивості («енергетичність», активність, «маса» тощо) грунтуються на асоціативності, емоційно-психологічному сприйнятті. Сині, блакитні кольори ми пов'язуємо із забарвленням води й льоду, відчуттям холоду, а червоні й оранжеві сприймаємо як кольори вогню і відносимо їх до теплих. У хроматичному крузі до теплих належать кольори з найбільшою довжиною хвиль (червоні, оранжеві, жовті), а холодні (фіолетові, сині, блакитні, зелені) мають найменшу довжину хвиль. Однак такий «температурний» поділ є умовним, оскільки пурпурна барва сприймається холоднішою за червону, але теплішою порівняно із фіолетовою. Із відповідною теплотою кольорів взаємопов'язана візуальна активність. Так, червоний або оранжевий навіть на незначній площі виділяються сильніше, ніж синій на більшій площині. Звідси теплі кольори сприймаються як активні, а холодні — як пасивні. Артур шопенгауер, щоб урівноважити «енергетичність» кольорів у колі, змістив його центр до активної групи і вивів таку пропорцію: 3 частини жовтого + 9 частин фіолетового = 6 частин червоного + 6 частин зеленого = 4 частини оранжевого + 8 частин синього = 8 частин синього = 1 частина білого.
Колір впливає на наше сприйняття предметів і навколишнього простору. Наприклад, площини і форми, що мають оранжеве і червоне забарвлення, здаються нам ближчими, ніж рівновіддалені предмети блакитного кольору. Під впливом забарвлення змінюється емоційне сприйняття маси предметів. Світлі холодні кольори роблять предмети візуально прозорішими, повітрянішими, легшими, ніж темні, інтенсивно насичені: темно-сірі, чорний, коричневий і т. Ін. Забарвлення предметів та їх оточення може впливати і на психологічний стан людей: в одних випадках пригнічує, дратує, активізує, в інших — розслаблює і заспокоює. Однак не завжди дія кольору має фізичні або фізіологічні основи. Значення кольору тісно пов'язане із культурною традицією, що сформувалася та існує протягом багатьох століть у різних народів. Сучасна кольорова символіка грунтується на асоціативності кодових принципів і містить відповідні символи з геральдики, теології, психолого-емоційні поняття, поетичні метафори тощо (див. Табл. 1).
Отже, колір-знак, колір-метафора характеризують певні поняття як пізнавального,
Так і емоційно-виражального порядку, є важливим композиційним засобом у декоративно-прикладному та інших видах мистецтва.
Колір предмета чи кількох предметів ми переважно сприймаємо не відокремлено, а в поєднанні з іншими, насамперед сусідніми барвами. Тому, щоб виявити закономірності гармонії кольорів, потрібно передусім збагнути, як багатобарвний світ природи утворює цілісну колірну систему. Над цією таємницею працювало чимало відомих вчених. Так, 1672 р. Ісаак ньютон уклав «мелодійний ряд» із семи кольорів-нот. Йоганн-Вольфганг Гете виділив у, шестиколірному крузі три типи парних взаємовідношень (гармонійний, характерний і нехарактерний). Отто Рунге створив трьох-мірну модель, додавши до хроматичного круга чорно-білу координату, внаслідок чого виникла куля із розбіленою і затемненою половиною. Найдосконалішу нормативну теорію гармонії кольорів виклав вільгельм оствальд. Він замінив півкулі Рунге двохконусним тілом, в основу якого заклав круг з 24 кольорів, а у вертикальну вісь — ахроматичний рядгонів. У вертикальній площині одного кольору дістаємо трикутник, в якому колір із наближенням до вертикалі губив насичення, точніше, верх висвітлювався, а низ затемнювався. Система гармонії кольорів Оствальда ґрунтується на трьох правилах: 1) гармонія ахроматичних тонів, про неї вже йшлося; 2) гармонія одноколірних тонів, «чистий» колір зміщується в різних пропорціях з білим або чорним; 3) гармонія хроматичних рівнозначних. Зведена система кольорової символіки.
Визначення у кольоровому крузі гармонійних рівнозначних пар (наприклад, черво-на-зелена, жовта-синя і т. Ін.), а також рівнозначних троїстих сполучень методом «розщеплення» одного колору на два різновіддалених від основного, що разом утворюють у крузі рівнобедрений трикутник (наприклад, жовтий—вишневий— зелено-голубий). Отже, гармонія хроматичних кольорів грунтується переважно на контрастних або споріднених поєднаннях. Контрастними у кольоровому крузі є два кольори, розташовані на діаметрі (ті ж рівнозначні пари). Споріднені — це всі проміжні кольори, включаючи і один з головних, що їх утворює. Кольоровий круг ділиться на чотири сектори споріднених кольорів: жовто-червоні, жовто-зелені, синьо-червоні і синьо-зелені. Якщо контрастні поєднання завжди підсилюють хроматичне звучання, то споріднені його послаблюють.
Сучасна теорія кольорознавства пропонує кілька різновидів гармонійного поєднання кольорів: тональні гармонійні поєднання; гармонійні поєднання споріднених кольорів; контрастні гармонійні поєднання; гармонійні поєднаная споріднено-контрастних кольорів.
Тональні гармонійні поєднання (гармонія тіньових рядів) нагадують ахроматичну гармонію тонів, яку ми вже розглядали. В основі гармонії тональних поєднань один який-небудь колір (зелений, жовто-зелений тощо), інші ступені утворюють з нього методами розбілювання або затемнення. Виражально-емоційні засоби даних поєднань, як і в ахроматичній гармонії, залежать від світлого регістру, величини інтервалу контрасту, співвідношення площ і т. Ін.
Гармонійні поєднання споріднених кольорів утворюють стримане звучання орнаменту або зображення, особливо якщо вони не мають різних тональних контрастів. Споріднені поєднання кольорів грунтуються на спільності головних барв та їх нюансно-му зіставленні. У колірному крузі споріднені ступені можна з'єднати хордами. Вважається, що гармонійні поєднання споріднених кольорів середньої насиченості менш вдалі, ніж висвітлені або затемнені. З ними найкраще пов'язується активний світло-тоновий контраст.
Поєднання контрастних кольорів відзначається найбільшою напруженістю, активністю і динамізмом. Шукати ці кольорові сполучення неважко. Відповідно до заданого кольору визначають по кольоровому крузі діаметрально протилежний йому колір. Він буде доповнюючий і водночас контрастний до попереднього. Констрастні пари рекомендують брати однакової світлосили. Третій колір можна визначити із тонального ряду, взявши за основний один з двох наявних. Добре співзвучні в контрастній гармонії ахроматичні білий і чорний кольори. Адольф хельцер розробив і систематизував вісім типів кольорових контрастів, пов'язуючи їх з музичним контрапунктом: 1) контраст між кольорами; 2) контраст світлого і темного; 3) контраст теплого і холодного; 4) контраст між доповнюючими кольорами; 5) контраст інтенсивності кольорів; 6) контраст пастозності і прозорості кольорів; 7) контраст хроматично-ахроматичний; 8) груповий контраст (між акордами кольорів), їхня гармонія зумовлюється або спорідненістю, або контрастністю барв. Четвертий випадок об'єднує всі попередні, тобто містить споріднено-контрастні «акорди» кольорів, а тому за обсягом варіантів найбільший. Зрозуміло, що й виражальність цих колірних поєднань переважно відзначається особливою звучністю і піднесеною емоційністю. Відчуття емоційної виразності змінюється також залежно від світлотонового насичення.