Поняття та види цивільно-правових угод
Угода є основною підставою виникнення зобов'язань; вона установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що її уклали. Угоду можна визначити як договір двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом угоди завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом буде неправомірна дія, тобто незаконна, то така угода визнається недійсною. Угода вважається дійсною за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми угоди; правота дієздатності сторін. Головним елементом кожної угоди є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Змістом будь-якої угоди є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якої угоди характеризується її умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови угоди. Істотними є ті умови угоди, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до угоди. Випадковими визначаються такі умови угоди, які зазвичай у угодах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені договіром сторін. У угоді може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб. Угоди, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини. Угоди, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди і т. ін.). Угоди, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.). Розрізняють угоди реальні й консенсуальні. Реальні угоди вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей). Консенсуальні угоди вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо). За формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. У процесі укладення угоди розрізняють дві стадії: пропозицію укласти угоду і прийняття пропозиції. Часто сторони самі визначають момент набрання угоди юридичної сили, тобто момент, із якого угода уважається укладеною, про що прямо зазначають в угоді — угода набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення угоди визначає закон. Момент набрання угоди чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.
Підстави визначення угод недісними
Недействительными соглашениями являются действия граждан и организаций хотя и направленные на приобретение, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей, но не создающие для них этих юридических последствий, как явно противоречащие действующим гражданским законам.Недействительным является соглашение, не отвечающее требованиям закона.К соглашениям, которые определяются недействительными в связи с нарушением требований закона, принадлежат: соглашения, направленные на ограничение правоспособности или дееспособности; кредитование одной организации другой в натуральной или денежной форме; доверенность, в которой не обозначена дата ее составления; соглашения сторон об изменении сроков исковой давности и порядка их исчисления.Недействительным является соглашение, заключенное юридическим лицом, противоречащее уставным целям ее деятельности. Такие соглашения называются противоуставными.В соответствии с Гражданским кодексом недействительным является соглашение, заключенное гражданином, признанным недееспособным по душевной болезни или слабоумию. Гражданин, признанный судом недееспособным, не может сам заключать соглашение, ибо для его действительности необходимо сознательное волеизъявление сторон.Соглашение, заключенное вследствие мошенничества, насилия, угрозы, злоумышленного соглашения представителя одной стороны со второй стороной, а также соглашение, которое гражданин был вынужден заключить на очень невыгодных для себя условиях вследствие стечения тяжелых обстоятельств, может быть признано недействительным по иску пострадавшего или по иску государственной или общественной организации.Мошенничеством считается сознательное сообщение недостоверных фактов или умалчивание об истинных фактах.Насилие — это такое физическое воздействие на гражданина, которое принуждает заключить определенное соглашение. Оно заключается в нанесении ударов и побоев, причинении телесных повреждении. Угроза заключается в психическом влиянии на лицо с целью заставить его заключить определенное соглашение под страхом применения насилия. Стечение тяжких обстоятельств — это наличие крайнего материального затруднения, вызванного различными причинами. Согласно Гражданскому кодексу недействительным является соглашение, заключенное без намерения создать юридические последствия. Сомнительное соглашение заключается без реального экономического содержания, не отвечает действительности и существует только на бумаге. Гражданское законодательство Украины также предусматривает соглашения, которые имеют такой признак, как степень недействительности. Соответственно различают соглашения:абсолютно недействительные, или ничтожные; относительно недействительные, или оспоримые.Ничтожные соглашения бывают следующих видов:а)заключенные с нарушением обязательной нотариальной или простой письменной формы;б)заключенные несовершеннолетними, не достигшими 15 лет;в)заключенные гражданами, признанными недееспособными;г)заключенные с целью, противоречащей интересам государства и общества;д)соглашения юридических лиц, противоречащие их целям;е)сомнительные и притворные соглашения.Коспаримым принадлежат соглашения, заключенные:а)несовершеннолетними от 15 до 18 лет;б)гражданами, ограниченными в дееспособности вследствие злоупотребления спиртными напитками или наркотическими веществами;в)гражданами, не способными понимать значение своих действий;г)вследствие ошибки;д)вследствие мошенничества, насилия, угрозы, злоумышленного соглашения представителя одной стороны со второй
Поняття та елементи зобов’язань
Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкти зобов'язань — відповідні дії, на реалізацію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому зобов'язання спрямовані на: передачу майна виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень покриття шкоди Зобов'язання виникають із таких підстав: за договорами, передбаченими законодавством; за договорами, непередбаченими законом, але такими, що не протирічать йому; за адміністративними актами; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі через інші дії громадян та організацій; через події, з настанням яких закон пов'язує виникнення цивільно-правових наслідків.