Мир Знаний

Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк") (стр. 19 из 23)

Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті становить різновид обліку векселів і полягає в перевідступі банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. Банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться з великими обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менш як 1 млн. дол. США) та з тривалим кредитом (на період від півроку до 5–7 років). Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера.

Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, які мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс та ін. Добір платіжних вимог, що дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень і недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу впродовж дії форфейтингової угоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів.

Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їхньому власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила валютного регулювання в окремих країнах можуть обмежувати можливості використання методу дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у вітчизняній практиці.

Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам і планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування сучасніших і досконаліших методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.

Друга група методів, пов'язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дають змогу компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф'ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, свопоціонами, а також різних їх комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп.

Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій і застосовувати досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику. Інструменти хеджування валютного ризику відрізняються за характеристиками та механізмами функціонування і докладно розглянуто в наступному розділі.

Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:

– довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

– коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.

3.2 Перспективні напрямки валютних операцій в АКБ «Приватбанк»

Згідно статті 47 (Банківські операції) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [2], за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі валютні операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

– з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

– з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

Проаналізуємо перспективні стратегії і технології операцій валютного хеджування с використанням похідних фінансових інструментів.

А) Ф'ючерсні стратегії і хеджування за допомогою

ф'ючерсних контрактів

Спред – це стратегія, що складається в одночасній покупці і продажу ф'ючерсних контрактів. Інвестор та банкхеджер використовує її, коли думає, що різниця між цінами контрактів у майбутньому повинна змінитися.

Хеджування – це страхування від несприятливої зміни ринкової кон'юнктури [39]. Недолік хеджування полягає в тім, що воно не дозволяє хеджеру скористатися сприятливим розвитком подій. Хеджування продажем ф'ючерсного контракту використовують для страхування від падіння ціни базисного активу, хеджування покупкою – від її підвищення. При неповному хеджуванні використовують коефіцієнт хеджування. Він розраховується на основі статистичних даних зміни цін розглянутого активу і ф'ючерсного контракту за попередні періоди часу. Тимчасові періоди вибираються рівними терміну хеджування.

Найпростішими ф'ючерсними стратегіями є покупка або продаж ф'ючерсного контракту. Інвестор може також одночасно відкрити і коротку і довгу позиції по ф'ючерсних контрактах. Дана стратегія називається спред або стреддл. Інвестор прибігає до таких дій, коли думає, що різниця між цінами різних ф'ючерсних контрактів не відповідає ціні доставки або значенням, що звичайно спостерігаються. Формування спреда є менш ризикованою стратегією, ніж відкриття тільки довгої або короткої позиції. За допомогою спреда інвестор виключає ризик втрат, зв'язаних із загальним рівнем коливання цін, і розраховує отримати прибуток за рахунок цінових відхилень.

Розрізняють часовий, міжвалютний спред і спред між ринками. Часовий спред складається в одночасній покупці і продажу ф'ючерсних контрактів на той самий актив з різними датами виконання. Ціль стратегії – отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів. Розрізняють спред «бика» і спред «ведмедя». Спред «бика» припускає довгу позицію по далекому і коротку – по ближньому контрактах. Спред «ведмедя» включає коротку позицію по далекому і довгу – за ближнім контрактом.

Коли інвестор формує першу стратегію, то говорять, що він купує спред, коли другу – продає. Інвестор купить спред, якщо думає, що величина спреда повинна зрости; продасть спред. коли розраховує на його зменшення.

Наступна стратегія поєднує одночасно три контракти і називається спред метелик. Вона включає спред бика і спред ведмедя. у яких середній ф'ючерсний контракт є загальним. Інвестор використовує дану стратегію, коли між середнім і крайнім контрактами не дотримується необхідна величина спреда, однак неясно, у яку сторону зміняться ф'ючерсні ціни.

Міжвалютний спред складається у заключенні ф'ючерсних контрактів на різні, але взаємоконвертовані валюти з метою отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів.

Якщо на різних біржах обертаються ф'ючерсні контракти на той самий базисний актив, то можна створити між ними спред при виникненні істотної різниці у ф'ючерсних цінах на даних біржах [39].

Існує хеджування продажем і покупкою ф'ючерсного контракту. Хеджування продажем контракту використовується для страхування від майбутнього падіння ціни на спотовому ринку, хеджування покупкою – від її підвищення.

На практиці повне хеджування трапляється рідко, тому що терміни виконання ф'ючерсного контракту і здійснення спотової угоди можуть не збігатися. У результаті не буде повного збігу ф'ючерсної і спотової цін, і хеджер може одержати як деякий виграш, так і понести збитки, хоча по величині вони будуть менше, ніж у випадку відмовлення від страхування. Тому хеджер повинний прагнути звести до мінімуму час між закінченням хеджа і скінченням терміну ф'ючерсного контракту. Для хеджування варто вибирати ф'ючерсний контракт, що минає після здійснення спотової угоди. Хеджування за допомогою найближчого ф'ючерсного контракту називають спотхеджуванням.

Відкривши позицію за ф'ючерсним контрактом, хеджер повинний оплачувати негативну варіаційну маржу, якщо кон'юнктура на ф'ючерсному ринку буде розвиватися для нього не в сприятливий бік. Чим більше часу залишається до терміну скінчення контракту, тим більше можливий розкид коливання ф'ючерсної ціни і відповідно негативна маржа. Щоб зменшити витрати фінансування позиції, доцільно хеджувати ризик шляхом послідовного виконання ряду короткострокових ф'ючерсних контрактів [39].

Наприклад, період хеджування складає три місяці. Хеджер спочатку відкриє позицію за контрактом, що минає через місяць. Перед його закінченням він закриє позицію за даним контрактом і відкриє позицію по наступному місячному контракті і по його закінченні переключиться на третій контракт. На біржі може бути відсутнім контракт на необхідний базисний актив. У такому випадку для страхування вибирається контракт на родинний актив. Дана техніка називається кроссхеджуванням.