Загальний обсяг випуску за технологічними осередками може бути досить великим для предметної організації виробництва. Розміщення устаткування за групами технологій звичайно приводить до появи дрібних замкнутих робочих ділянок замість дорогих потокових ліній і може застосовуватися лише, для окремої частини технологічного процесу.
Переваги даного розміщення містять у собі скорочення часу налагодження устаткування, площ для збереження запасів, шляху, який проходить деталь, і тривалості технологічних переходів. Ще важливіше те, що тісний зв'язок працівників і майстрів з невеликим сімейством продуктів веде до підвищення досвіду і компетентності. Оператори самі відзначають, що, коли вони бачать, як їхній виріб переходить на фінальні стадії і перетворюється в готовий продукт, їхня мотивація підвищується. Таке рідко відбувається при технологічному чи предметному розміщенні устаткування.
Існує, в принципі, ще один спосіб розміщення устаткування, що реалізується у випадку, якщо виріб (через великі габарити і масу) протягом усього технологічного процесу (а іноді й постійно) залишається на одному місці. Цей випадок називають розміщенням устаткування за принципом обслуговування нерухомого об'єкта. За таким принципом організовані суднобудівні верфі, будівельні, кінознімальні площадки, при якому виробниче устаткування підвозиться до виробу, а не навпаки.
Багато виробничих об'єктів у цілому являють собою комбінацію різних видів розміщення устаткування й організації виробничого процесу. Наприклад, роботу одного цеху можна організувати на основі технологічного принципу, а іншого — на основі предметного.
Звичайно робота всього заводу організується за предметним принципом (виготовлення основних вузлів, проміжна зборка, лінія остаточної зборки). Однак кожна виробнича стадія реалізується за технологічним способом чи за предметним, наприклад, у складальному цеху. Організація робіт на основі групової технології часто зустрічається на ділянках, що самі є елементами широко застосовуваної на даному заводі організації виробництва за предметним принципом.
4. Гнучкість виробничого процесу
Протікання економічних процесів у часі носить динамічний характер, що зумовлює в умовах гострої конкуренції підприємствам швидко адаптуватися до швидко мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Навіть протягом невеликого періоду часу обсяги споживання дуже динамічні. У цих умовах виграє (а в наших умовах виживає) те підприємство, яке швидше інших пристосується до реалій часу й адаптується до нових незвичних для нас умов.
Одним з головних недоліків вітчизняного розвитку промислового комплексу варто вважати низьку здатність більшості підприємств досить швидко і з мінімально необхідними капітальними вкладеннями реагувати на потреби ринку.
Більшість підприємств виявилися сьогодні нездатними ні вивчати ринок, ні зробити продукцію, що відповідала б потребам цього ринку, а виходить, виявилися неготовими до умов твердої конкурентної боротьби.
У сформованій ситуації одне з природних і найбільш ефективних і швидкореалізованих напрямків подальшого розвитку вітчизняної промисловості — підвищення ступеня адаптації і гнучкості підприємств до потреб ринку.
Зі стратегічної точки зору поняттям гнучкість (Flexibility) визначають здатність компанії пропонувати своїм споживачам широкий вибір товарів. У великій мірі ця здатність залежить від часу, що потрібен фірмі на розробку нового виду продукції і перетворення існуючих процесів для переходу на випуск пової продукції [4].
Необхідність підвищення гнучкості вітчизняних підприємств в умовах мінливих потреб ринку зумовлена багатьма причинами. Назвемо найбільш важливі з них [6]:
1. Неможливо ніякими іншими шляхами досить стійко збільшувати асортимент і номенклатуру виробленої продукції. Вітчизняна і зарубіжна практика показує, що найменші питомі витрати на виробництво традиційної додаткової чи знову освоюваної продукції мають підприємства, найбільшою мірою здатні до трансформації традиційної схеми функціонування. Тривалий і болісно плинний процес конверсії і перебудова цивільних підприємств багато в чому пояснюється наслідками пануючої раніше ідеології в будівництві, конструюванні і технологічному забезпеченні, націленої на максимізацію обсягів продукції, що випускається, при вузько номенклатурному її виробництві.
2. Надзвичайно важливо найближчим часом «відвоювати» вітчизняний ринок, витиснувши більшість іноземних товарів, і заповнити його товарами вітчизняного виробництва. Вирішити цю проблему, не застосовуючи адміністративних методів, можливо лише шляхом різкого зниження витрат на виробництво, пов'язаних з технічним переозброєнням і випуском на цій основі нової, оригінальної продукції, що користується широким попитом. Витрати на технічне переозброєння, як правило, тим нижчі, чим вищий (за інших рівних умов) ступінь гнучкості підприємства, що переозброюється.
3. Неможливо прорватися на зовнішній ринок без низької собівартості і високої якості сучасної продукції. Явно недостатня присутність на них вітчизняної продукції — наслідок не тільки і не стільки низької якості вітчизняних товарів (хоча це і має першорядне значення), скільки результат обмеженого вибору і несуттєвої різниці в ціні в порівнянні з іноземними аналогами, що відрізняються кращим дизайном, широтою модифікацій і малою енергоємністю.
4. Не володіючи високою гнучкістю, підприємства не мають можливості широко використовувати застосовувані в усьому світі передову техніку і прогресивні технології, впровадження яких у діюче виробництво майже неможливе через необхідність не часткової, а майже повної заміни всієї системи основних виробничих фондів.
5. Негнучке виробництво не дає можливості розвитку інтелектуального потенціалу підприємства. Висококваліфікований потенціал працівників наукових, конструкторських і технологічних працівників у силу низької дієздатності виробничо-технічної бази підприємств у цілому і до змін і саморозвитку у своїй структурі,
зокрема, виявляється непотрібним, втрачає кваліфікацію. Тим самим гальмується науково-технічний прогрес у галузі, що негативно відбивається на конкурентоспроможності продукції.
6. Відсутність у підприємств необхідної в умовах ринку гнучкості і як наслідок — низька споживча вартість продукції — істотно обмежують можливості підприємства мати достатні фінансові ресурси, у тому числі і валютні, необхідні для придбання нової техніки і технологій для забезпечення безупинного процесу простого і розширеного відтворення.
Таким чином, підвищення ступеня гнучкості машинобудівних (і не тільки машинобудівних) підприємств до потреб ринку в даний час є гарантом їхньої виживаності, можливості безкризового існування і подальшого успішного розвитку.
Потреба в гнучкості виробництва викликана практикою підвищення конкурентоспроможності продукції при найменших витратах, вимогами виживаності підприємств. Вікова тенденція концентрації виробництва була пов'язана з «економією на масштабах». Прискорення організації запуску нової продукції в сучасних економічних умовах виступає як найважливіший інструмент задоволення запитів споживача. У зв'язку з цим для підприємств і стає важливим виробництво різних видів виробів при постійному освоєнні нових сфер діяльності. Гнучкість до потреб ринку стала головним фактором виживання підприємства в конкурентній боротьбі.
Гнучкість — це можливість переорієнтації виробничої системи без корінної зміни матеріально-технічної балі підприємства.
Більшість дослідників вважають, що в умовах ринкової економіки гнучкість і адаптивність виробничої системи — неодмінна умова підвищення ефективності виробництва.
Деякі об'єкти, наприклад, споруди і передаточні пристрої, практично індиферентні до виду оброблюваних матеріалів і типу продукції, що випускається, тобто мають високу гнучкість.
Гнучкість виробничих будинків (виробничих площ) і транспортних засобів обмежується тільки габаритно-ваговими параметрами виготовлених виробів.
Попередній аналіз стану і динаміки технічного розвитку значної кількості підприємств дозволяє виразити думку, що більшість з них, також як, втім, уся галузь (машинобудування) у цілому, такими можливостями володіють. Про це свідчить наступне.
По-перше, виробничий потенціал галузі досить великий. Він деформований, але не зруйнований. Виробничі потужності визнаються надлишковими майже на половині підприємств. Надлишковою ж визнана і наявність робочої сили на третині підприємств, що в цілому свідчить про перенагромадження, як основного, так і перемінного капіталу в галузі, а також і про те, що довгостроковий характер цієї ситуації усвідомлюється на підприємствах.
По-друге, досить високий і науковий потенціал промисловості. Абсолютна більшість працівників галузі має великий запас досвіду, знань і навичок, що характерне, насамперед, для галузей оборонної промисловості. Наукові розробки в масштабах галузі за минулі десятиліття настільки значні і продуктивні, що при належному їхньому використанні можуть забезпечувати ефективний розвиток галузі ще багато років.