* відокремити ризики від факторів, що їх викликають;
* розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення.
1.6. Методологічні засади побудови рейтингової системи оцінювання діяльності комерційних банків
Комерційні банки мають особливий статус у суспільстві, оскільки вони залучають переважну частину депозитів із суспільних збережень, є провідниками монетарної політики держави, головними учасниками платіжної системи та кредиторами юридичних і фізичних осіб.
В умовах закритості банківської системи для прийняття обґрунтованого економічного рішення суб’єкти господарювання та приватні особи мають володіти об’єктивною інформацією про результати діяльності комерційних банків. Саме цій меті слугує рейтинговий аналіз, який дає можливість користувачам здійснювати порівняльну оцінку діяльності комерційних банків.
Слово “рейтинг” означає “оцінка”, віднесення до класу, розряду, категорії. Відповідно до обраної моделі рейтинг банку визначається на основі системи показників. Кінцевим результатом цього процесу є продукт, який доводиться до користувачів рейтингових систем у вигляді списку, в якому банки класифіковано за певними ознаками. Таки список не може бути мірилом фінансової стійкості комерційних банків і формалізує лише розподіл їх за вибраними ознаками. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує лише ступінь її порівняно з іншими комерційними банками. Основна мета рейтингу – визначення позиції банку в загальній банківській сукупності[5].
Проведені нами дослідження свідчать про наявність різноманітних методик рейтингового оцінювання банків, які пропонується згрупувати таким чином: за типом власності (державні та недержавні) і за місцем розташування (міжнародні й національні); за ступенем прозорості (відкриті та закриті); за методом побудови (бальні, індексні); за способом оцінювання (експертні, бухгалтерські, змішані);
за формою спостереження (дистанційні й комбіновані).
Необхідно зазначити, що значна частина користувачів називає рейтингом таблиці, або списки, в яких здійснюється ранжування банків за певними категоріями. З нашого погляду, це хибна думка. У світовій практиці такі табличні матеріали називаються ренкінгами (renking), або лістингами (listing). В Україні використовується кілька методик аналізу діяльності комерційних банків, що публікують інформаційно-аналітичні центри “Калина”, “Банк-інформ”, “Гроші та світ”, інформація в яких представлена у вигляді таблиць, що розраховані на основі балансів. У класичному розумінні такі методики не можна віднести до класу рейтингових. Вітчизняні рейтингові методики дають можливість визначити позицію банку лише за окремими критеріями (розміром статутного фонду, валютного балансу тощо). Подібний підхід не дає змоги отримати інтегральну оцінку діяльності комерційних банків, а також встановити реальне місце кожного з них у загальному списку. З першого погляду, оскільки не створено національної рейтингової системи, яка б враховувала одночасно сукупність показників ефективності функціонування банків, немає можливості відобразити їх дійсний стан.
Рейтингові системи розрізняються за методом побудови на бальні та індексні. При використанні бальної системи кожному показнику присвоюється певний бал у шкалі, визначеній експертами, наприклад у 5-бальній, 10-бальній, 100-бальній та ін. Підсумовуючи бали, отримані банком за кожним із показників за спеціальною методикою, отримуємо їх загальну суму, яка дає підставу для зарахування банку до певної групи. Класичним прикладом бальної рейтингової системи є “CAMEL” – система оцінювання діяльності банків за допомогою 5 основних компонентів:
С – адекватність капіталу;
А – якість активів;
М – якість управління (менеджмент);
Е – прибутковість;
L – ліквідність.
Ця система використовується органами банківського нагляду.
При використанні індексного методу розраховуються вагові коефіцієнти для кожного з показників, які, на думку експерта, є суттєвими при оцінюванні стану банку. Інтегральний індекс визначається на основі розв’язання лінійного рівняння. За таким принципом побудовано загальновідому рейтингову методику В. Кромонова[5].
За способом оцінювання рейтингові системи поділяються на експертні, бухгалтерські та змішані. Експертна оцінка базується на кількісному та якісному аналізі діяльності банків. Кількісний аналіз передбачає розрахунок економічних параметрів, якісний враховує окремі аспекти функціонування банків (наприклад, термін перебування банку на ринку, кількість ліцензій на здійснення банківських операцій тощо). Для забезпечення достовірності експертних оцінок створюється експертна група, висновки якої узагальнюються за допомогою відповідних статистичних прийомів. Бухгалтерська оцінка ґрунтується на основі аналізу фінансової звітності комерційних банків. При цьому, як правило, розраховуються показники достатності капіталу, ліквідності, дохідності активів та інші. Змішана система передбачає поєднання результатів як експертних, так і бухгалтерських оцінок. Більшість експертних оцінок побудовано на дистанційному спостереженні. Альтернативною є рейтингова система CAMEL, яка базується на результатах не тільки дистанційного нагляду, а й інспекторських перевірок, проведених органами банківського нагляду НБУ.
При розробці методики рейтингового оцінювання необхідно враховувати специфічні потреби користувачів, до яких належать: керівництво, працівники банку та його акціонери (внутрішні користувачі); органи банківського нагляду, банки кореспонденти, клієнти, конкуренти, рейтингові агентства, засоби масової інформації (зовнішні користувачі). На нашу думку, незалежно від специфічних вимог користувачів доцільно розробити універсальний методологічний підхід до побудови рейтингової системи оцінювання комерційних банків. При цьому необхідно мінімізувати вплив суб’єктивного чинника на оцінювання діяльності комерційних банків.
Проведені дослідження дають нам підставу стверджувати, що основним недоліком усіх рейтингових систем є те, що користувач не має можливості отримати цілісне уявлення про результативність діяльності банків. Причина полягає в тому, що рейтингові системи базуються на використанні різноманітних показників, які адекватно описують поведінку банку в просторі досліджуваних ознак. При цьому кількість показників може коливатися в 5 (CAMEL) до кількох десятків, тобто конкретному об’єкту – банку відповідає точка, як мінімум, у 5-вимірному просторі. Практично всі рейтингові системи подають в одновимірному просторі. Перехід від багатовимірного простору до одновимірного здійснюється шляхом агрегування показників. При цьому мається на увазі, що зміна показника А на одну одиницю адекватна такій же зміні будь-якого з інших показників. Але економічні показники далеко не рівнозначно впливають на кінцевий результат діяльності банків. Так, наприклад, зміна числового значення показника ліквідності на Х не еквівалентна зміні на таку ж величину показників достатності капіталу або якості активів. При розрахунку інтегрального показника за системою CAMEL припускається, що зміни всіх 5 компонентів рівнозначні. Тому в межах системи CAMEL банки з оцінками (1, 5, 4, 3, 2) і (5, 1, 4, 3, 2) мають однаковий рейтинг “3”, але органи банківського нагляду по-різному реагують на діяльність цих банків. До другого банку може бути застосовано режим фінансового оздоровлення, оскільки він не відповідає вимозі достатності капіталу.
На нашу думку, розглянутий недолік у розглянутих рейтингових методиках можна певною мірою усунути при застосуванні сучасного математичного апарату, зокрема, багатовимірного статистичного аналізу, який дає змогу:
1. знизити розмірність досліджуваного поля ознак без істотної втрати початкової інформації;
2. підвищити інформативність даних, що розглядаються.
Глава 2. Аналіз банківської діяльності на прикладі банку АКБ “Мрія” та шляхи його поліпшення
2.1. Аналіз балансової звітності комерційного банку «Мрія»
Основою для аналізу діяльності банку є балансовий звіт.
Форма балансу допомагає зосереджувати увагу на типах активів і пасивів.
Основними видами аналізу балансу банку є аналіз структури, який дає можливість оцінити зміни структури активів і пасивів протягом певного часу, і коефіцієнтний аналіз, який оцінює якісні характеристики активів і пасивів і проводиться з використанням таких коефіцієнтів:
Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт визначення ліквідності, який обчислюється шляхом додавання міжбанківських активів до готівкових і прирівняних до них коштів мінус міжбанківські пасиви і кредити від центрального банку. Цей коефіцієнт може також розраховуватися як відсоток від загальних (або робочих) активів.
Коефіцієнт співвідношення кредитів і депозитів. Цей коефіцієнт визначається як відношення суми всіх активів із нормальним ризиком (дисконти, кредити й авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, строкові й ощадні депозити, за винятком короткострокових і довгострокових позик грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримання своїх кредитних операцій і його можливості надавати в кредит ці депозити. Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з підвищеним ризиком, оскільки свідчить про слабшу ліквідність (і зазнавання впливу з боку дій кредиторів), негативні економічні умови або наслідки відпливу депозитів.
Значення цього коефіцієнта багато в чому залежить від ступеня розвитку країни, але 70-80% залежить від співвідношення між ліквідністю і дохідністю. Якщо у всій банківській фінансовій системі цей показник перевищує 100%, тоді в будь-якій галузі можуть виникати структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій або стабілізаційному кредитуванні.