Мир Знаний

Визначення рейтингової оцінки діяльності банків (стр. 5 из 13)

Одначе існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних коштів керівництво банку може здійснити продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негативно на рентабельності банківської установи.

Банки повинні визначати обсяг потрібних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори:

1. Необхідно знати, виконуватиме банк свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом чи у більш віддаленому майбутньому. Це, як правило, залежить від строків вкладів та інших пасивів і передбачає здійснення аналізу обсягів депозитів, які напевне залишаться у банку (основні депозити), й тих депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.

2. Важливо з'ясувати, у який спосіб банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він мусить врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'являється більше можливостей для управління обсягом своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі, наприклад:

– здійснення швидкого продажу активів центральному банку (здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на вторинному ринку відповідних типів активів;

– залучення позичених коштів інших банків (як правило, на короткий строк), часто у формі короткострокових позик;

– укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;

– залучення позичених у центрального банку коштів із метою задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі.

Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора в останній інстанції.

Визначаючи рівень ліквідності банку, необхідно враховувати такі фактори:

– обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів напевне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попередження;

– наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);

– ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанківському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

– обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

– здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідністю.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

– з'ясування дотримання банком установлених показників і нормативів ліквідності;

– проведення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

– високий рівень ліквідних активів;

– постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує всі встановлені нормативи;

– високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

– здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

– коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків. Рейтинг 2 (задовільний):

– достатній рівень ліквідних активів;

– постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

– рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;

– є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

– коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг З (посередній):

– нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;

– дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

– припустимий рівень основних депозитів відносно загального обсягу депозитів;

– обмежена можливість негайного залучення коштів;

– показники ліквідності середні порівняно з іншими банками. Рейтинг 4 (граничний):

– має місце певна нестача ліквідних коштів;

– невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;

– залежність від залучених коштів або непостійних джерел фінансування;

– неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

– показники ліквідності постійно нижчі за середні показники інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

– значна нестача ліквідних активів;

– постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

– значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

– відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

– надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

Під час визначення загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквідності банку переходить до категорії «незадовільний».

Аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту). Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що застосовувалися при аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтингу, враховуючи при цьому рейтинг за попередніми чотирма напрямами, оскільки ефективність менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необхідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове становище банку.

Крім рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, обсягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно враховувати у процесі аналізу управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

– керівництво банку повинно демонструвати технічну компетентність, організаційні та адміністративні здібності (що може бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним банком);

– керівництво банку мусить нести відповідальність за дотримання банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

– керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни, які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

– керівництво банку має нести повну відповідальність за розроблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;

– адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

– керівництво банку має нести відповідальність за виявлені корисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах працівникам банку;

– керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де розташований банк, у банківських послугах.

Зважаючи на те, що оцінка адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших аспектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно здійснити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

– усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

– бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

– наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які повністю виконуються;

– очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати банком.

Рейтинг 2 (задовільний):

– більшість компонентів щонайменше задовільні;

– загальне дотримання законів і нормативних актів;

– правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;

– відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.

Рейтинг 3 (посередній):

– більшість компонентів системи посередні або задовільні;

– частково не виконуються вимоги чинного законодавства і нормативних актів;

– необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє дотримання;

– має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 (граничний):

– рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;

– мають місце серйозні порушення законодавства і (або) невиконання нормативних актів;

– немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотримуються;

– виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керівництва.

Рейтинг 5 (незадовільний):

– рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним;

– виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;

– немає правил роботи або їх не дотримуються;

– очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства.

1.3 Система рейтингування банків в Україні

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб’єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-партнерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану.