3.Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;
4.Дає можливість заповнити прогалин в праві.
74. Способи тлумачення
Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.
Основними способами тлумачення є:
1.Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;
2.Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;
3.Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;
4.Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;
5.Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;
6.Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.
75. Види тлумачення
Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.
І. За обсягом:
1) Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті;
2) Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу;
3) Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.
ІІ. За суб’єктами:
1) Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.
В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:
- Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;
- Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;
- Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…);
- Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи.
2) Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:
- Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);
- Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.
76. Принципи права
Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.
Принципи права:
· Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;
· Координують функціонування механізму правового регулювання;
· Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;
· Формують правове мислення і правову культуру;
· Цементують систему права.
Форми існування принципів права різноманітні:
- У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;
- Я к правові орієнтації суб’єктів права;
- У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;
- У вигляді вимог правового регулювання;
- У вигляді правових цінностей та ін.
Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.
Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:
1) Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
2) Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).
Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.
-Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).
-Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на:
· Загальноправові принципи:
1. Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини;
2. Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;
3. Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;
4. Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини;
5. Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.
· Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом);
· Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права;
· Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.
77. Функції права
Соціальне призначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права на суспільні відносини.
Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.
Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так праву притаманні:
- ідеологічна;
- економічна;
- політична функції та ін.
Спеціально-юридичні функції права – це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють:
· Регулятивна функція – як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом:
1) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція);
2) заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).
·Охоронна функція – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.
78. Правосвідомість
Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.
Правосвідомість відбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовних іт.д.), що відображуються також в інших формах суспільної свідомості. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.
Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів:
- Ідеологічних;
- Психологічних;
- Поведінкових.
· Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріорітету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії правової держави і гросмадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.
· Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Виникнення й існування правової психології пов’язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо них правові явища. Тому правова психологія виявляється в почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права. В структурі правової психології слід виділити такі складові:
1. Сталі (правові звичаї, традиції, звички);
2. Динамічні (настрої, почуття, переживання);
3. Пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);
4. Емоційні (правові емоції, почуття, настрої);