За різними ознаками юридичні факти поділяються на такі видові групи:
| а) правоутворюючі – на основі яких суб’єкти набувають певних прав та обов’язків (при досягненні певного віку – право брати участь у виборах депутатів); | |
| 1. За юридичними наслідками | б) правозмінюючі – що тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків; |
| в) правоприпиняючі – що ліквідують певні права і обов’язки, носієм яких суб’єкт був до виникнення цих фактів. | |
| а) прості – що складаються з одного факту, якого досить для настання юридичних наслідків; | |
| 2. За складом | б) складні – що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків |
| 3. За тривалістю у часі | а) одноактні – що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд); |
| б) триваючі (або юридичні стани) – тривала у часі ознака (перебування у шлюбі) | |
| а) події – відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо); | |
| 4. За відношенням до волі суб’єктів | б) дії – відбуваються по волі суб’єкта:- правомірні – відповідають вимогам норм права;- протиправні – не відповідають вимогам правових норм. |
Правомірні юридичні факти поділяються на:
1) юридичні акти – дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу);
2) юридично значущі вчинки – дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, але вони виникають в силу закону (знахідка скарбу).
Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. Презумпція це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.
Правова презумпція – це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:
a)презумпції, що не можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);
b) презумпції, що можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлено інше (презумпція невинності).
88. Правомірна поведінка
Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображеним у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є:
- з формального боку – її адекватність правовим нормам;
- з погляду правової природи – “правомірність”. Під нею розуміється:
a) відповідність нормам права, праву взагалі;
b) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;
c) здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.
Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб’єктивних прав і обов’язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.
Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.
Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується:
- у нормах права – як модель;
- у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини;
- у правовідносинах – як суб’єктивні права і обов’язки;
- в їх реалізації – як загальна форма і засіб;
- в правопорядку – як його зміст
Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.
За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:
| 1. | В аспекті юридичних фактів на: | юридичні вчинки та індивідуальні акти:- правоутворюючі;- правозмінюючі;- правоприпиняючі діяння. |
| 2. | У плані реалізації норм права на: | - дотримання;- виконання;- використання;- правозастосування. |
| 3. | Як зміст правовідносин на: | здійснення:- суб’єктивних прав;- обов’язків;- законних інтересів суб’єктів. |
| 4. | За зовнішньою формою виразу на: | - дії;- бездіяльність. |
| 5. | За способом детермінації на: | - активну, зумовлену внутрішніми причинами;- пасивну, відповідно до зовнішніх обставин. |
| 6. | За способом формування в текстах правових документів на: | Прямо чи безпосередньо передбачену правовими нормами. |
| 7. | За характеристиками суб’єктів на: | - індивідуальну;- колективну;- посадову;професійну та ін. |
Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб’єктивної сторони на:
- активно правову;
- звичайну;
- конформну;
- маргінальну.
Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.
Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб’єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.
Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом “робити так, як роблять інші”.
Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб’єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.
89. Поняття та види правопорушень
Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.
Правопорушення – суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести:
а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність;
б) необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість);
в) об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом – суспільно-шкідливий результат правопорушення;
г) об’єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки – суспільні відносини, соціальні цінності.
Правопорушення кваліфікуються:
| 1. | За ступенем суспільної небезпеки: | - злочини;- провини. |
| 2. | За належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: | - кримінальні;- цивільні;- адміністративні і т. ін. |
| 3. | За клом осіб: | - особові;- колективні. |
| 4. | За характером правових приписів: | - нормативно-правові;- дисциплінарні. |
Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і провини. Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.
Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належить до провини – цивільної, адміністративної, дисциплінарної.
Цивільні провини – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.
Адміністративні провини – це суспільно небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.