Підставою державного регулювання підприємництва є ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.
Таке регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим і спрямованим для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку підприємцем. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.
Здійснення державної регуляторної політики відповідними регуляторними органами інтерпретується як порядок планування діяльності з підготовки регуляторних актів, розгляду проектів цих актів, забезпечення принципу прозорості та врахування громадської думки у реалізації цієї політики, а також порядок відстеження результативності та перегляду прийнятих регуляторних актів. При цьому проводиться системний аналіз впливу факторів, які суттєво впливають на якість регуляторних актів. Вони розділяються на нематеріальні (духовні) та матеріальні (інституціональні), які в свою чергу ще структуруються. До інституціональних чинників відносять : відповідні державні органи, державні силові структури, бізнесові й політичні кола, політичні партії, деякі громадські організації, засоби масової інформації, підприємницьку еліту, а також кримінально-мафіозні угрупування, церкву та ін. До нематеріальних факторів впливу на регуляторні акти відносить звичаї, в тому числі і ділові, культурні традиції тощо, основою яких є духовні засади. Йдеться, зокрема, про добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність взагалі тощо. Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 р. № 115 на сучасному етапі завданням Уряду є встановлення простих, чітких, зрозумілих для всіх «правил гри», забезпечення їх загального дотримання, створення умов для вільного доступу до всіх елементів ринку за єдиними правилами, гарантування всім суб’єктам підприємницької діяльності захисту їх законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами влади. Можливостей самоорганізації кожного громадянина тощо.
Як відомо, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрігосподарські відносини. При цьому предметом державної регуляторної політики можуть бути лише організаційно-господарські відносини (відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю). Інші господарські відносини належать не до державної регуляторної, а до іншої політики, наприклад недержавної корпоративної. Метою правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність і визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Сам процес правового регулювання господарської діяльності складається кількох стадій:
1. Правова регламентація підприємницької діяльності. На цій стадії передбачається розробка правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки при здійсненні підприємницької діяльності.
2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.
3. Реалізація (фактичне застосування) суб'єктивних справ і юридичних обов'язків.
Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Відповідно до ст. 12 ГК основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання і підприємницької діяльності є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Зміст основних засобів регулювального впливу ш діяльність суб'єктів господарювання полягає у наступному
Першим з перелічених засобів є державне замовлення. Державне замовлення відповідно до ст. 13 ГК є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування. Поставки товарів, робіт та послуг для виконання регіональних програм забезпечується за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної республіки Крим і місцевих бюджетів.
Загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт надання послуг для задоволення державних потреб визначається законом. Таким нормативно - правовим актом, який визначає правові та економічні засади у цій сфері у зв’язку з тим, що Верховною Радою України на 20 березня 2008 р. прийнято Закон «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» є постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 p. № 274. Згідно з цією постановою затверджено розроблене Міністерством економіки Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яким встановлено механізм здійснення державних закупівель. Відповідно до п. 2 цієї постанови на Міністерство економіки покладено функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Мінекономіки, як уповноваженим органом, проведено низку організаційних заходів, які мають забезпечити діяльність сфери державних закупівель. Зокрема:
створено окремий структурний підрозділ міністерства —департамент державних закупівель;
поновлено функціонування інформаційного бюлетеня «Вісник державних закупівель», на якому розміщуються оголошення про закупівлі на безоплатній основі;
створено Консультативно-методологічну раду з питань державних закупівель та затверджено її склад;
на офіційному веб - сайті Мінекономіки відкрито окремий розділ «Державні закупівлі», на якому розміщуються нормативно-правові акти у сфері державних закупівель, а також роз'яснення Мінекономіки щодо порядку застосування законодавства у сфері закупівель;
введено в дію стартову версію веб - порталу «Державні закупівлі» в мережі Інтернет http://www.tender.me.gov.ua, наповнення якого здійснює редакція інформаційного бюле - теню «Вісник державних закупівель».
Особливості регулювання відносин щодо державного замовлення для потреб армії визначає Закон України від 03.03.1999 р. «Про організацію оборонне замовлення» і відповідними підзаконними актами.
Окремими засобами державного регулювання у сфері господарювання є ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування що спрямовані на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері і захист економічних та соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються ст. 14 ГК, виходячи з конституційного права кожного на здійснення незабороненої законом підприємницької діяльності.
У разі потреби держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
До засобів регулювального впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання належать також стандартизація і сертифікація. У сфері господарювання згідно зі ст. 15 ГК застосовуються державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн (відповідно до чинних міжнародних договорів України).
Обов'язкові норми застосування стандартів чи окремих їх положень для таких категорій осіб: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розробки, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована за вимогами стандартів.
У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень цієї угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування територією України.