її здійснюють суб’єкти господарювання зареєстровані в установленому порядку;
виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не тільки для власних, а для задоволення суспільних потреб;
господарська діяльність виконується на професійних засадах;
результати господарської діяльності набувають форми товарів мають цінову визначеність і реалізуються за плату, тобто функціонують у сфері товарно – грошових відносин;
поєднання в ній приватних інтересів виробника та публічних інтересів держави, суспільства, значних прошарків населення.
Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік у яких встановлено в ст. 6 ГК. До них належать:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів в зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного виробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності, ч. 2 ст. 3 ГК виділяє два її види – господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.
Комерційна господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності - підприємцями.
Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку некомерційна господарська діяльність. Вона спрямована на створення і підтримання необхідних організаційних, матеріально – технічних умов її функціонування спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети отримання прибутку.
Однак не слід вважати, що критерій поділу господарської діяльності на підприємницьку (комерційну) та некомерційну не є вичерпним. Науково – технічний прогрес обумовлює удосконалення, модернізацію і виникнення нових видів господарської діяльності, що вимагає їх типізації і правового забезпечення. Класифікація видів господарської діяльності також передбачена в ст. 259 ГК. Відповідно до ч. 1 цієї статті вид господарської має місце у разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) та поєднання дій для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії кваліфікації і кодування техніко – економічної та соціальної інформації. Класифікація видів економічної діяльності (далі – КВЕД) затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації і має статус державного стандарту. З цією метою наказом Держстандарту від 22.10.1996 р. № 441 і введений в дію з 1 липня 1997 р. Державний класифікатор України ДК 009 – 96 «Класифікація видів економічної діяльності». Впровадження КВЕД, серед іншого, передбачає види господарської діяльності, забезпечує реалізацію та облік суб’єктів господарювання за видами господарської діяльності в єдиному державному реєстру підприємств і організації. Що не менш важливо, передбачена термінологія та визначення щодо статистичних показників відповідає показником, прийнятих у ЄС. Об’єктами класифікації КВЕД є всі види господарської діяльності суб’єктів господарювання – як юридичних осіб, так і громадян.
Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів державного впливу. Сюди відносяться:
1. Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми). Надають суб’єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій. Наприклад, право самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансово та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону - (ст. 44 ГК).
2. Зобов’язальні засоби (обов’язкові норми). Зобов’язують суб’єктів господарської діяльності виконувати передбачені законодавством позитивні дії. Наприклад, відповідно до ст. 153 ГК суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов’язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні). Законом можуть бути визначені й інші обов’язки суб’єкта господарювання.
3. Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов’язання суб’єктів господарювання утримуватися від певних дій. Наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції – (ст. 32 ГК, Закон України від 07. 06. 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»).
Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності(дозвіл, зобов’язання, заборонна) ефективно діють системно, тобто в тісному взаємозв’язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведінки суб’єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов’язків інших суб’єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв’язку виникли в уповноваженого суб’єкта.
Одним з напрямів оптимізації правового регулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання у господарську діяльність, яке визначається поняттям дерегулювання. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. 3 ст. 8 ГК. Вона визначається такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів та визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно з пунктами 7 - 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами. Наприклад, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання регулюються Законом України від 05 04. 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – Закон). Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, щодо яких він вперше визначив принципи, вимоги, консультаційну підтримку, громадський захист і право на одержання їх рішень. Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів відповідно абзац 4 ч.2 с.5 Закону затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).
Так, на його виконання Кабінет Міністрів України постановою від 14 11. 2007р. затвердив Порядок розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища, щодо пожежної безпеки (далі – Порядок). За цим Порядком суб’єкти господарювання за ступенем ризику їх діяльності щодо пожежної безпеки розподілені на три категорії: з високим, середнім та незначним ступенем пожежного ризику. Відповідно установлено, що планові перевірки суб’єктом господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім – один раз на три роки, з незначним – один раз на п’ять років. Встановлення такого Порядку дає змогу врегулювати і відповідно, захистити суб’єктів господарювання від однієї з найбільш поширених, разом з органами державної податкової та санітарно-епідеміологічної служби перевірок, які у 2006 році були на кожному другому підприємстві. Аналогічні порядки Кабінетом Міністрів України також встановлені щодо інших видів суб’єктів господарювання.
Для вдосконалення державного регулювання господарської діяльності та забезпечення гарантування конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, недопущення порушення цього права, спрямовані заходи, передбачені Концепцією вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затвердженою Указом Президента України від 03.09. 2007 р. В ній є визначені пріоритетні напрями і завдання щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, спрямованих на забезпечення реалізації права кожного на підприємницьку діяльність та системне правове розв'язання існуючих у цій сфері проблем. Зокрема, передбачено, що пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання господарської діяльності мають стати: усунення необґрунтованих підстав для здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами державної влади та органами місцевого самоврядування; спрощення дозвільної системи та мінімізація видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скорочення кількості видів податків, зборів, спрощення адміністрування податків, зборів, реформування законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість; збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвитку підприємництва; недопущення неправомірного втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у діяльність суб'єктів господарювання.