На перших загальних зборах засновники (учасники) майбутньої юридичної особи повинні вирішити ряд питань організаційного характеру. Тому рішення зборів засновників з цих питань (втім, як і з будь-яких інших) в обов'язковому порядку оформляються протоколом, який подається разом із установчими документами до органу реєстрації.
Протокол повинен містити: дату і місце зборів; перелік осіб (засновників), які беруть участь у зборах. Зазвичай серед засновників обирається голова зборів і секретар, проте функцію останнього може виконувати й особа, яка засновником не є. Відомості про цих осіб також вносяться до протоколу; порядок денний зборів. На перших зборах між засновниками, укладається засновницький договір про створення юридичної особи (якщо вони не зробили цього раніше), затверджується статут юридичної особи, а також вирішується питання про формування її виконавчого органу (призначення директора та ін.). Результати роботи загальних зборів відображаються у протоколі; процедурні питання. За кожним пунктом порядку денного зазначається особа, яка виступила, результати голосування засновників з цього питання, а також рішення, що було ними прийняте; підписи засновників (учасників).
Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не с обов'язковим. Аналогічні правила встановлені ст. 153 ЦК та ст. 81 ГК до договору про заснування акціонерного товариства.
Ст. 88 ЦК та ст. 57 ГК встановлюють вимоги до змісту установчих документів юридичної особи. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження юридично особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (ст. 82 ГК)
У засновницькому договорі відповідно до ч. 3 ст.57 ГК засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю та участі в ньому засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут відповідно до ч. 4 цієї статті повинен містити відомості про найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. На відмінну від засновницького договору, статут є локальними нормативним актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення умов припинення діяльності юридичної особи.
Можна виділити декілька ознак статуту як локального акту: визначає правовий статус конкретної юридичної особи має індивідуальний характер; за колом осіб поширює свою дію на засновників (учасників), працівників юридичної особи; затверджується, змінюється самою юридичною особою; не повинен суперечити закону, але може містити також норми, які не суперечать закону; набирає законної сили з моменту державної реєстрації.
Господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом визначається відповідним положенням. Статут і положення затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представником, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. Як засновницький договір, так і статут є основним документом яким регламентується діяльність юридичної особи.
Статут акціонерного товариства повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, строк та порядок та виплати дивіденства наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
Засновницький договір повного товариства і командитного товариства повинні також визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
У статуті виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу в кооператив і виходу з нього, права та обов'язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходу (прибутку), підстави і порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності кооперативу. До статуту можуть включатися інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, які не суперечать законодавству.
У статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності: порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності тощо.
Установчі документи юридичної особи згідно зі ст. 8 Закону України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» (далі – Закон) викладаються письмово на державній мові прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках передбачених законом вони повинні бути погоджені з відповідними державними органами.
§ 3. Правове значення і порядок державної реєстрації
Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК юридична особа вважається створенню з дня її державної реєстрації. За ч. 1 ст. 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа – підприємець. Аналогічні вимоги передбачені також Законом України «Про господарські товариства».
Отже, державна реєстрація і є необхідною обов'язковою умовою їх участі, в конкретних господарських відносинах та функціонування на ринку. Через господарські організації набувають господарську правосуб’єктність. Державна реєстрація також є однією із функцій державних органів щодо контролю за дотримання законності в організації підприємницької діяльності.
Оскільки найбільш істотним наслідком державної реєстрації для господарської організації є визнання її юридичною особою, реєстрації підлягає саме організація, а не її діяльність чи установчі документи. Для громадян правове значення державної реєстрації полягає в тому, що з цього моменту вони мають право здійснювати підприємницьку діяльність. Державна реєстрація є необхідним проміжним юридичним фактом, з яким закон пов'язує можливість реалізації її правоздатності у сфері підприємництва своїми діями. Таким чином, з моменту державної реєстрації фізичні особи набувають дієздатності у сфері підприємницької діяльності.
В Україні спостерігається чотири взаємопов'язані системи реєстрації: спеціальну, відомчу, загальну (статистичну) та державну.
Спеціальна державна реєстрація полягає у тому, що за організацією (фізичною особою) визнається статус учасника певних правовідносин, наприклад, підприємницьких, у тому числі і тих, що не мають статусу юридичної особи - фізичних осіб. Спеціальною державною реєстрацією можна вважати реєстрацію об'єднань громадян, яка здійснюється Міністерством юстиції України та його обласними управліннями.