земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання и охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: Земельним кодексом , Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом ,Водним кодексом, законами: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря»);
трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами);
адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.)
§ 4. Поняття, предмет, принципи і метод господарського права
Загальноприйнято в юридичній науці та правозастосуванні, що галузь права є основним елементом структури права. Як частина цілого кожна галузь права взаємодіє з іншими галузями і з системою права в цілому. Головними критеріями поділу права на галузі є певний вид суспільних відносин, предмет і метод правового регулювання. В свою чергу, предметом будь – якої галузі права є вид суспільних відносин.
З’ясуємо, які саме з них є предметом регулювання господарського права. Насамперед слід зазначити, що господарське право сформоване як самостійна, кодифікована і відокремлена галузь права, з властивим їй предметом сформована з прийняттям 16 січня 2003 р. і набранням чинності 1 січня 2004 р. Господарського кодексу України. Як передбачено в Преамбулі, ГК встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Він має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
Власне предмет регулювання господарського права визначено в ст. 1 ГК. В цій статті, в першу чергу, встановлено, що воно визначає основні засади господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
З урахуванням вище приведеного можна запропонувати таку дефініцію галузі господарське право. Господарське право – це галузь права, яка є системою господарсько – правових норм, що регулюють відносини у сфері організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Його завданням як зазначає академік НАН України В.К.Мамутов у Великому енциклопедичному юридичному словнику 2007 р. господарське право - це системне правове забезпечення господарської діяльності, яка здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є однією з неодмінних умов ефективного функціонування народного господарства країни, комерційного й некомерційного господарського обігу1.
Забезпечення системності правового регулювання господарської діяльності вимагає поєднання у його методі приватно – правових і публічно – правових основ, елементів припису, заборони, дозволу, рівного підпорядкування усіх суб’єктів господарювання вимогам суспільного господарського порядку.
Важливим засобом тлумачення норм господарського права є його принципи.
Принципи господарського права – це керівні начала, що визначають спрямованість правового регулювання господарської діяльності. Такими
принципами є:
свобода господарської діяльності та ініціативи у рамках суспільного
__________________
1 Див.: Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемчушенка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – С. 136.
господарського порядку;
свобода руху капіталу, товарів та послуг;
демонополізація економіки та розвиток конкуренції;
рівний захист державою прав усіх суб’єктів господарювання;
обмеження втручання державних органів у господарські відносини;
забезпечення народногосподарських (національних) інтересів шляхом державної підтримки науково – технічного прогресу;
забезпечення правопорядку та законності в господарській діяльності;
державний та суспільний захист інтересів споживача;
декриміналізація та детенізація економіки.
З метою рівного підпорядкування усіх учасників господарських правовідносин нормативно – правовим актам залежно від умови господарювання застосовуються відповідні методи господарського права.
Методи господарського права – це сукупність, передбачених законодавством способів регулюючого впливу норм господарського права на господарську діяльність господарюючих суб’єктів з метою задоволення суспільних потреб.
Методи господарського права характеризуються такими ознаками:
стосуються тільки господарсько – правових норм;
забезпечують єдність правового регулювання господарських відносин;
гарантується у передбачених випадках засобами державного примусу;
є критерієм визначення господарського права як галузі права.
Концептуально методи господарського права базуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що передбачено законом»), за якими діють підприємства і громадяни - підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Зазначимо, що другий принцип в основному стосується таких суб'єктів, як органи державного управління і власників майна щодо підпорядкованих суб’єктів господарювання.
Природа господарських відносин є подвійною (поєднання в них організаційних та майнових елементів), що обумовлює наявність кількох методів правового регулювання, що є особливістю господарського права.
Розрізняють ключовий і чотири основних методів правового регулювання господарських відносин, а саме:
Ключовий метод господарського права - метод підпорядкування суб'єктів господарювання суспільному господарському порядку, тобто встановленому у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, що схвалені законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, які забезпечують гармонізацію приватних та публічних інтересів та створюють партнерські та доброзичливі взаємовідносини у господарюванні.
До основних методів належать:
1. Метод приписів – передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Згідно з цим діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Він заснований на виконанні вимог закону при моделюванні поведінки суб’єктів господарювання при їх взаємовідносинах з державними органами.
2. Метод автономних рішень ґрунтується на можливості суб'єктів господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення і передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: планують свою господарську діяльність; в межах законодавства вільно обирають контрагентів і предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них та всі необхідні умови господарських взаємовідносин.
3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу при укладення господарських договорів.
4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) в сфері господарювання. Тобто, держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій в т.ч. відкритих акціонерних товариств. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.