Договірна неустойка встановлюється угодою сторін на випадок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Якщо така неустойка встановлюється в договорі, це в письмовій формі повинно бути відображено в основному договорі.
Залежно від співвідношення права на неустойку з правом на відшкодування збитків (ст. 624 ЦК):
| ■' |
залікова неустойка стягненню підлягає як неустойка, так і збитки, але тільки в тій частині, що не покриваються сумою неустойки. Наприклад, якщо неустойка передбачена в сумі 10 тис. грн., а збитки складають 50 тис. грн., то збитки стягуються в розмірі 40 тис. грн. Залікова неустойка має значення як загальне правило, і повинна застосовуватись у випадках, якщо законом або договором не передбачена неустойка іншого виду;
штрафна неустойка стягується в сумі понад суму компенсації збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань. Наприклад, якщо неустойка передбачена в сумі 10 тис. грн., а збитки складають 50 тис. грн., то збитки стягуються в повному розмірі плюс неустойка всього 60 тис. грн.;
виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання тільки сплатою суми неустойки, виключаючи взагалі вимоги про відшкодування збитків (наприклад, пеня за грошовими зобов'язаннями у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»);
альтернативна неустойка передбачає стягнення кредитором або неустойки, або відшкодування збитків, причому, стягнення неустойки позбавляє права на стягнення збитків і навпаки.
Порука - це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов'язання перед кредитором (ст. 553 – 559 ЦК).
На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольнити свої вимоги із вартості заставленого майна, за договором поруки кредитор поруч із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника.
ЦК встановлює солідарну відповідальність поручителя і боржника, за основним зобов’язанням.
За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом,) свого обов'язку (ст. 560 – 569 ЦК).
Гарантія - це односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов'язань боржником.
Зобов’язання суб’єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.
ГК регулює відносини, пов'язані із застосуванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та такими способами забезпечення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК).
Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. При цьому гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 183 ГК держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.
До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення ЦК (ст. 560-569).
Актами спеціального законодавства можуть бути передбачені й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, зокрема організаційно-господарських. Так, Закон України від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення (уповноважений державний орган) має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.
Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначив засади формування та функціонування такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків - учасників Фонду у разі настання недоступності вкладів.
Способи забезпечення виконання зобов’язання є завдаток. Відповідно до ст. 540 ЦК – це грошова сума, що видається однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і забезпечення його виконання. Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс - це також визначена грошова сума або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт в рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги. Проте, завдаток не є способом забезпечення виконання зобов'язання. Якщо сторона, що одержала аванс, не виконала своїх зобов'язань, інша сторона має право вимагати лише повернення авансу, а не сплати його подвійної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Основні положення застави як способу забезпечення виконання зобов'язання викладені у статтях 572-593 ЦК.
Залежно від виду майна, яке може бути предметом застави розрізняють наступні види застави: іпотека, заклад, застава товарів в обороті або переробці, застава цінних паперів та застава майнових прав.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі (ч. 2 ст. 575 ЦК, ст. 44 Закону «Про заставу»).
§ 4. Поняття і підстави припинення господарських зобов’язань
Припинення зобов'язання – погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст.
Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання.
Виконання зобов’язання - це вчинення боржником саме тих дій, які встановлені договором, чи законом, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.
Господарське зобов'язання припиняється за таких підстав:
виконанням, проведеним належним чином (ч.1 і 2 ст. 203 ГК) якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною;
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання (ч. 3-5 ст. 203 ГК) Для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання, проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом;
у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі (ч. 2 ст. 204 ГК);
за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання (ч. 1 ст. 204 ГК);
у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст. 206-207 ГК);
через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону (ст.205 ГК);