Метою лізингової політики банку є отримання прибутку, атакож максимальне задоволення потреб клієнта улізингових послугах. Для її реалізації комерційному банку треба буде вирішити такі завдання [39]:
спрогнозувати розвиток лізингового бізнесу на найближчу перспективу і порівняти результати прогнозузі стратегічними цілями банку;
порівняти рівень рентабельності і чистого прибутку у разі проведення лізингових та інших кредитних операцій банку;
сформувати перелік видів супутніх лізингу послуг, що банк потенційно може надати клієнту;
визначити ступінь галузевої та територіальної диверсифікації банку у сфері лізингу;
класифікувати лізингові угоди за рівнем ризику;
встановити процедуру підписання та реалізації лізингових контрактів;
розмежувати повноваження різних структурних підрозділів банку тощо.
У той же час політика комерційного банку у сфері лізингового бізнесу має ґрунтуватися на таких принципах [38]:
досягнення максимального прибутку в умовах мінімально припустимого ризику;
диверсифікація лізингової діяльності банку в аспекті галузей, регіонів, учасників лізингових угод та ін.;
оптимальне сполучення прибуткових операцій банкуз метоюнайкращого задоволення потреб клієнтів улізинговихта інших послугах;
підтримка ліквідності банку;
орієнтація на систему податкових та інших пільг, наданих учасникам
лізингових угод урядом.
Визначаючи свою стратегію у лізинговому бізнесі, банк має прийняти рішення щодо ролі, якій він віддав би перевагу, зокрема:
а) лізингодавця;
б) лізингоодержувача;
в) кредитора лізингодавця;
г) гаранта за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди;
д) засновника лізингової компанії.
Якщо банк ставить завдання одержання прибутку, то йому доцільно виступити лізингодавцем, його кредитором і гарантомза зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди; якщо завданнябанку - одержання додаткового прибутку у вигляді дивідендів, то засновником лізингової компанії; якщо завдання банку - мінімізація власних витрат, то він може стати лізингоодержувачем.
Комерційний банк у межах виділеногообсягу операцій лізингової спрямованості повинен установити максимально допустимі межі витрат на розвиток тієї або іншої форми участі його у лізингу.
Варто підкреслити,що формування статутного фондулізингової компанії може здійснюватисяза однимзі сценаріїв: по-перше, фонд формується у мінімально допустимому обсязі у надіїна те, щобанк протягом визначеного періодубуде робити лізинговій компанії значну кредитну підтримку; по-друге, банк завжди формує статутний фонд лізингової компанії у необхідному обсязі і надає при цьому невелику кредитну допомогу.
Привабливість лізингової операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об’єкт забезпечення. Посилення права банку у процедурі стягнення забезпечення має привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якості інвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із суб’єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, зміцнити традиційні зв’язки та встановити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.
Перевага лізингового бізнесу також полягає у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними операціями довгострокового характеру.
Важливим у реалізації інвестиційного проекту є підтримка банку у процесі організаціїкомерційного кредитування.
Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Такі розрахунково-кредитні відносини особливо активно використовується у міжнародних економічних зв’язках.
Традиційний механізм комерційного кредитування передбачає проведення вексельного кредитування. Платник надає постачальнику комерційний вексель, у номінальну вартість якого входять ціна товару та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник надає платникові право погашати платежі частинами і протягом певного часу.
Коли оформлення комерційного кредиту здійснюється через векселі, то такі кредити тісно пов’язані з банківськими кредитами. Банківські операції з обліку векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів називаються банківськими вексельними кредитами. Такий кредит надається за заявою підприємства векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.
Одним з найважливіших питань у залученні фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів є видача банками учасникам проектугарантій. Існує дві форми надання банками гарантій - прямі та непрямі.
Гарантії на користь кредитора:
1) необмежені, тобто на весь термін кредитного договору на повну суму
платіжних зобов’язань за договором;
бмежені як за часом, так і за обсягом зобов’язань, у тому числі:
гарантія завершення робіт за проектом;
гарантія покриття непередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;
гарантії покриття додаткових витрат позичальника з погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у разі нестачі грошових потоків за проектом.
Гарантії на користь кредитора можуть бути як умовні, так і безумовні.
Гарантії на користь замовника проекту:
гарантія повернення авансу;
тендерна гарантія;
гарантія митного очищення будівельної техніки, що ввозиться із-за кордону;
гарантія належного виконання контракту.
Гарантія на користь підрядчика або постачальника як засіб забезпечення платежу у разі подання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежить від типу і умов гарантії.
Непрямі гарантії надаються комерційними банками, як правило, у формі довгострокових контрактів, а саме:
контракти на реалізацію продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;
додаткові контракти на реалізацію проектного продукту як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту;
довгострокові контракти на поставку виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності.
Розрахунково-платіжні операції комерційних банків у рамках проектної діяльності також мають особливе значення, зокрема у разі використання акредитивної та інкасової форм розрахунків, банківського переказу, обслуговування учасників інвестиційного проекту із застосуванням інших форм розрахунків, зокрема з використанням векселів, чеків та платіжних карток.
Організація спільного банківського інвестиційного кредитування передбачає участь банку в:
організації синдикатного та консорціумного кредитів;
управлінні синдикатним та консорціумним кредитами;
дійсненні платіжно-розрахункових операцій у рамках синдикату /консорціуму.
Фінансування проекту через придбання паїв, акцій та облігацій компанії, що реалізує проект, здійснюється через: участь у заснуванні проектної компанії через внесення паю в її капітал; придбання акцій та облігацій на фондовому ринку.
Аналізуючи функції та роль комерційних банків у фінансовому забезпеченні інвестиційної діяльності підприємств, доходимо висновку, що саме банки є тією ключовою ланкою між промисловими підприємствами та інвесторами, як інституціональними, так і індивідуальними, через ефективну політику мобілізації інвестицій у реальний сектор економіки за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.
Існує кілька варіантів, умови яких задовольняють банк та схиляють його до участі у проектному фінансуванні.
За результатами експертизи банк робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому разі він може брати участь у проекті навіть за низької кредитоспроможності інших учасників проекту та непереконливих гарантій погашення кредиту.
Варіант, за якого очікувані потоки готівки від реалізації проекту як джерело покриття боргу за результатами ретельно проведених розрахунків задовольняють банк.
Банк задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки, забезпеченням решти кредиту є активи позичальника, природно, після ретельної оцінки його фінансового стану.
Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасно погасити борг.
Таким чином, головним принципом участі банку у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним.
Проектним фінансуванням називають такий спосіб залучення довгостро-кового капіталу для реалізації великих інвестиційних проектів, при якому єди-ним джерелом повернення вкладених коштів і головним забезпеченням кредиту є грошові потоки, що генеруються самим проектом [39]. Хоча традиційному ро-зумінню проектного фінансування відповідає небагато випадків, цей термін часто використовується у більш широкому значенні, що охоплює всі випадки кредитування проектів, масштаб яких досить великий у порівнянні з діяльністю позичальника, а сума кредиту не може бути забезпеченою заставним майном.