Розшир права союзних респ-к у різн сферах суп жит. 1953-56-в респ-ке підпорядкування перейшло д-ка тис. під-в та орг-цій. Бюджет зріс з 18 до 43млрд крб.. 1957-розширено юрид. Компетенцію респ-к-отр право виріш пит обл.-го, крайового адм-тер-го поділу, приймати громкий,карний,процесуал кодекси ін. Розшир фін-бюджетні права.
Акт діял Укр. На міжн арені. На 1955-УРСР член 29 міжн орг-цій.
Пожвав міжн туризм. Однак Укр. Йшла у фарватері дипломатії СРСР.
Розпоч процес перебудови,удоск структури держ апарату. У мінвах,відом-х,органах правліня на місцях1955-56-лікв бл. 5тис струк-х підрозділів, орг-цій та установ, скорочено посади адм-упр-го ап,що послаб тиск ком-адм с-ми на суп житя. Розшир склад і права місцевих органів влади – к-ть деп.-в місц-х рад на Укр. зростала+1957-постанова-розшир компетенцію місц рад щодо планування, буд.-ва,бюдж-фін справ ін.
Загалом,ком-адм с-ма залишалася, але її гол принцип-централізм-зазнав трансформації, адже суттю змін-хоча й обмежена але децентралізація.
1957-пленум ЦК КПРС – група з Малюнковим, Кагановичем, Молотовим-спроба усунути Хрущ, але той ще біл зміц свої позиції і в1958став Головою Ради Мін-в СРСР.
1961-ХХІІзїзд-прий третю програму партії-програму побудови комунізму. Комун-й романтизм на поч. 60-хрр домін-в у суп свід-ті. Відповіддю на програму стало розгортання соціалістичного змаганя(у русі за ком-не ставлення до праці брало уч на Укр. в 1963-48%трудівників). Однак були страйки і заворушення робітників та інтелігенції-з‖яв перші паростки інакодумства.
Дисидент рух – започ в Укр. в сер 50-хрр. У респ-ці,особ в зх регіоні, виник своєрідні „перехідні групи‖, орг-ні за принципом старого підпілля, які пошир літ-ру часів ОУН-УПА, орієнт-сь на зброй шлях бор за нез-ть Укр.. 1958-в Ів-Франк. КДБ викрив групу укр. молоді, яка ств орг-ці. „Об‖єднана партія визволення Укр‖; 1961-засуджено орг-цію „Укр. нац-й комітет‖,яка пошир нелегальну літ-ру. Існ-ли й ін групи на Зх Укр.. одну з 1-х спроб переходу до орг-них мирних форм опоз=ї діял здійсн група Л.Лукяненка, яка утв в 1959 Укр роб-сел спілку-УРСС. Але в 1961-її викрито,а членів засуджено.
Опоз-ні обєднання, які виник на поч. 60-хрр –мета-бор за нез Укр.. – Укр. нац-й фронт, Союз укр. молоді Галичини ін. Дисиденти-Бадзьо, Гель, Горині, Мороз, Чорновіл ін. Реакція влади – розгляд політ справ у судах міст Укр.. але на поч. 60-р репресії не були масовими.
Але нестач-ть у суп житі ставала відчутнішою і противники Хрущ у 1964 усунули його.Причини: неоднозначне сприйнятя суп-м критики культу...; спроби радикальні реформ суп, які торк інтересів номенклатури; не послід-ть рішень; значне скор армії-незадов серед офіц і генералів; погірш соц-ек стан насел; крах базових рефор-х починань (збіл-ня імпорту зерна, підвищ цін на м’ясо-мол прод); форм нового культу-особи Хрущ.
1 (28). ІСТОРИКИ АНТИЧНОСТІ.
ФУКІДІД- грец і-к; 470р.до н/е- „Історія Пелононеської війни‖ Автор «Истории» (в 8 кн.) — труда, посвященного истории Пелопоннесской войны (до 411 до н. э.); это сочинение считается вершиной античной историографии. Ксенофонт ок. 434 — 359 г.) — греческий историк, Сочинения— «Поход Кира»- неудачная экспедиция Кира Младшего и отступление 10 т. греков; рассказ ведется от третьего лица, и сам К., в своей «Греческой истории» называет автором его Фемистогена Сиракузского: очевидно, под псевдонимом. По литературным достоинствам и правдивости, «Анабазис» соперничает с комментариями Цезаря о галльской войне. Дидактический характер носит «Киропедия» («О воспитании Кира»), род тенденциозного исторического романа, выставляющего Кира Старшего образцом хорошего правителя; с исторической точки зрения в нем много фактов передано неверно. «Греческая история» продолжение сочинения Фукидида и рассказывает события до 362 г. (до битвы при Мантинее). Первые две книги излагают конец пелопонесской войны; Другие сочинения К.: «Агезилай» — похвальное слово спартанскому царю; «Герон» — диалог между поэтом Симонидом и тираном сиракузским о преимуществах частного лица перед тираном и о средствах осчастливить государство; знаменитые «Сократовские достопамятности» , «Пир», «О домоводстве» — диалог между Сократом и Кривотулом о хозяйстве, особенно о земледелии, переведенный Цицероном на латинский язык; «Защита Сократа»— распространение заключительной главы «Достопамятностей», вероятно, принадлежит внуку К.; «Рассуждение о лакедемонском государстве»— прославление ликурговского строя Спарты. Сочинение «О доходах» Практического содержания соч.: «Советы для начальника конницы», «Советы для всадников» и «Об охоте со псами» ГЕСИОД (конец 8 – 1-я пол. 7 в. до н.э.), древнегреческий поэт. В дидактической эпической поэме «Труды и дни» Гесиод славит крестьянский труд, грозит притеснителям крестьян гневом богов; поэма «Теогония» рационалистически систематизирует греческие мифы. Аристотель-384-322 дон/е- грец і-к, Три
книги трактата «Риторика» посвятил ораторскому искусству. произведения А. можно расположить по четырем основным группам, согласно предложенной им классификацией наук:1. Сочинения по логике, составившие свод «Органон» (труды «Категории», «Об истолковании», первая и вторая «Аналитика»,«Топика»);2. Сводный труд о началах бытия, называемый «Метафизика»;3. Естественнонаучные работы («Физика», «О небе», «Метеорология», «О происхождении и уничтожении», «История животных», «О частях животных», «О возникновении животных», «О движении животных»);4. Работы в которых рассматриваются проблемы общества, государства, права, исторические, политические, этические, эстетические вопросы («Этика», «Политика», «Афинская полития», «Поэтика», «Риторика»).
ПЛУТАРХ (ок. 46 — ок.120), «Сравнительные жизнеописания» выдающихся греков и римлян (50 биографий). «Греческие вопросы» и «Римские вопросы», содержащие различные точки зрения на происхождение государственных установлений, традиций и обычаев древности. «Греческие вопросы» и «Римские вопросы», содержащие различные точки зрения на происхождение государственных установлений, традиций и обычаев древности.
ГЕРОДОТ (около 484 до н.э.,— около 426 до н. э.,), древнегреческий историк, названный Цицероном «отцом истории» Труд «История» или «Изложение событий» Геродот написал на ионийском диалекте. Главная идея, которую он прослеживает в этом сочинении, заключается в противостоянии азиатской деспотии и древнегреческой демократии. Центральной темой «Истории» стали греко-персидские войны, но в ходе изложения событий историк вводил подробные географические и этнографические очерки, так называемые логосы.
2 (29). КУЛЬТУРА УКРАЇНИ 14-1ПОЛ 17СТ.
Розвиток гуманістичної думки в Україні. Носіями -Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С Оріховський- заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. У своїх творах почали зображати історичних діячів, як активних суб'єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей-полягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру.
Наприкінці XVI — початку XVII ст. на історичну авансцену виходить нова суспільна сила — міщанство- стало основою братств — легальних організацій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-благодійницький напрям, а в міру посилення іноземного гніту дедалі більше виявляли себе громадсько-політичний та національно-культурний напрями. Братства перетворилися на ідейні центри захисту мови, культури, духовних цінностей українського народу, на зародкові елементи громадянського суспільства.
Феномен Запорозької Січі.
Зміни в XIV—XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Головними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. + Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель — Волоське право.
Цивілізованішими стають сімейні та родинні стосунки.
Розвивається фольклор. Народна творчість -до оспівування традицій Київської Русі. В цілому переважає обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння, а з XVI ст. з'являються нові фольклорні жанри — думи, історичні пісні, нова тематика — боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой — козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідейний зміст — становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму,
Зміни в духовній культурі. Протягом XIV—XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мова», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. На зламі
XV—XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови — староукраїнська та старобілоруська.
У XV—XVI ст. поряд з традиційними школами при церквах та монастирях виникають протестантські та католицькі школи. Православні засновують свої освітні заклади. Так, у з'являється новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, у навчальному процесі якої органічно поєднувалися давньоруська традиція й новітні надбання західноєвропейської думки. Першим освітнім закладом цього типу в українських землях стала Острозька академія (1576) її викладачами -Г. Смотрицький, В. Суразький, Д. Наливайко Своєрідну естафету Острозька академія передала братським школам, перша з яких виникла 1586 р. у ЛьвовК Наприкінці XVI — на початку XVII ст. школи цього типу діяли в Перемишлі, Кам'янці-Подільському, Галичі, Холмі та інших містах.
Падіння в середині XV ст. Візантійської імперії зумовило докорінний переворот у духовному житті українського суспільства. Після певної паузи в поступальному розвитку культури, своєрідного інтелектуального та культурного застою, розпочинається переорієнтація на західну цивілізацію, активне засвоєння на ґрунті києво-русь-кої духовності надбань західноєвропейської культури. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали: 1) відхід від візантійських зразків та канонів (у XV— XVI ст. в іконописі постаті святих виходять за межі візантійських умовностей, набувають рис індивідуальності, передається динаміка руху); 2) поширення ідей гуманізму та реформації; 3) поява нових форм самовираження і мистецьких стилів (у літературі набуває поширення полемічний стиль, виникає українське віршування; у живописі наприкінці XVI ст. з'являються нові жанри — портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу; виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня із супроводом; у 1573 р. створюється вітчизняний ляльковий театр, що надалі переростає в традицію українського вертепу; зароджується стиль бароко; 4) посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу; 5) індивідуалізація творчості. Отже, позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торговоекономічних зв'язків з Європою.